Наприкінці ХІ ст. утверджуються загальні принципи внутрішнього монументального оздоблення храмів, які з одного боку, є продовженням іконографічної традиції, виробленої в мозаїко-фресковому ансамблі Софії Київської, а з іншого, — демонструють перехід до нових художньо-стилістичних пошуків.
Іконопис Київської Русі від часу хрещення і до середини ХІІІ ст. закономірно розглядають як явище у межах спільної хронології, спільних засадничих принципів образотворення і близькості стилістично-художніх пошуків.
Іконопис Київської Русі від часу хрещення і до середини ХІІІ ст. закономірно розглядають як явище у межах спільної хронології, спільних засадничих принципів образотворення і близькості стилістично-художніх пошуків.
У межах широкої типології сакральної архітектури хрестокупольний храм посідає дуже важливе місце. Планувально-конструктивні особливості, які визначають цей тип, виробились і практикувались здебільшого в межах східнохристиянської релігійної традиції будівництва.
Мистецтво книги у середньовічній культурі, як у східнохристиянській, так і у західнохристиянській традиціях посідає дуже важливе місце. Ілюміновані манускрипти становлять собою синтетичні пам’ятки, у яких поєднано текст і образ, ремесло і образотворчість.
Мистецтво книги у середньовічній культурі, як у східнохристиянській, так і у західнохристиянській традиціях посідає дуже важливе місце. Ілюміновані манускрипти становлять собою синтетичні пам’ятки, у яких поєднано текст і образ, ремесло і образотворчість.
Рубіж ХІ — ХІІ ст. в українському монументальному живописі, як і в архітектурі, характеризує очевидна зміна пріоритетів та інтонацій. Всередині колишньої, виразно домінантної державоцентричної ідеї культури виникають вужчі, особистісно і духовно окреслені імпульси.
Початки мурованого будівництва великокняжого часу пов’язані з Києвом, котрий зберіг значення центру і першій половині ХІІ ст. Традиція сакральної архітектури, започаткована Ярославом Мудрим, стала основою для розвитку руського зодчества.
Церква Успіння Богородиці в Києві, більше знана як Десятинна церква, посідає особливе місце в історії зодчества України-Русі. Це та пам’ятка, від якої офіційна наука починає історію українського мурованого будівництва.
Собор Святої Софії в Києві має виняткове значення для української культури і у вимірі духовному, і у вимірі естетичному. Він набув значення не тільки важливої пам’ятки у контексті розвитку мистецтва українського Середньовіччя, але став справжнім культурно-мистецьким феноменом.
Поява найбільш відомих пам’яток, які репрезентують архітектуру Київської Русі великокняжої доби, пов’язується з перебудовою київського дитинця і заснуванням «граду Ярослава» у Києві.
До прийняття християнства у Київській Русі поширеним було дерев’яне будівництво. Перші відомі муровані споруди з’являються тільки від другої половини Х ст, а техніки і методики будівництва переймали від запрошених грецьких майстрів.
У добу Середньовіччя західне християнство досягло свого апогею, а в цей час на сході Європи розвинулась інша велика християнська культура. А Русь-Україна — спадкоємиця Візантії — стала справжньою скарбницею грецько-візантійської християнської традиції.
Питання походження Київської Русі в контексті складних, неоднозначних процесів етно- і культурогенезу хвилювало і досі хвилює дослідників по всьому світу. Висуваються і дискутуються різні гіпотези, часом цілком протилежні за змістом.
Ізборник Святослава 1073 року — пам’ятка руської середньовічної книжності, у якій особливо яскраво виявився синтетичний підхід до укладення текстів та ілюстрацій.