Знакові пам’ятки книжкового мистецтва Київської Русі ХІ – ХIV ст. (частина 1)
Мистецтво книги у середньовічній культурі, як у східнохристиянській, так і у західнохристиянській традиціях посідає дуже важливе місце. Ілюміновані манускрипти становлять собою синтетичні пам’ятки, у яких поєднано текст і образ, ремесло і образотворчість, є вони також цінним історичним джерелом, за допомогою якого маємо змогу встановлювати історичні факти, реконструювати світоглядні уявлення тих далеких часів. Українська писемна культура тісно пов’язана з християнізацією Русі, вона дуже швидко розвинулася до високого рівня і вже від ХІ ст. з’являються манускрипти, які сміливо можна вважати не просто поодинокими пам’ятками, що взорувались на візантійську чи болгарську традиції, а частиною молодого, але свідомого себе феномену києворуської писемності і книжного мистецтва. На жаль, до нашого часу вціліло зовсім небагато манускриптів. Всі дослідники схиляються до того, що техніка, рівень виконання і оздоблення збережених творів свідчать про доволі розвинуту практику виготовлення рукописної книги у Київській Русі великокняжого часу. Серед ранніх рукописів ХІ ст. виокремлюють передусім Остромирове Євангеліє та Ізборник Святослава, Київський Псалтир являє собою зразок пізнішої середньовічної традиції кінця ХIV ст. Українська рукописна книга має тривалу історію вивчення. Одним з провідних її знавців, без сумніву, є Яким Запаско, який послідовно працював над виокремленням з східнослов’янського контексту власне української традиції, мотивовано обстоював витоки цього явища від княжого Києва. Також серед авторитетних вчених — дослідників української рукописної книги неможливо не згадати Ярослава Ісаєвича. У наступному матеріалі пропонуємо ознайомитися з особливостями структури та характерними прийомами оздоблення найвідоміших пам’яток української середньовічної рукописної книги за текстами монографії одного зі знаних авторитетних сучасних дослідників книги Володимира Овчіннікова.
Остромирове Євангеліє
Серед давніх достеменно датованих пам’яток слов’янської писемності виняткове місце належить Остромировому Євангелію, що являє собою апракос скороченої редакції і є найдавнішим, найкраще оздобленим з мистецького погляду рукописом слов’янського світу. Книга написана на якісному, тонкому, добре вичиненому пергаменті. Манускрипт виготовлений у київському великокняжому скрипторії при Софійському соборі за дуже короткий час — від осені 1056 до пізньої весни 1057 року, про що свідчать літописно зафіксовані відомості. Рукопис призначався для новгородського посадника Остромира, який був родичем київського князя Ізяслава Ярославича. Остромирове Євангеліє являє собою фоліант великого розміру, найбільший серед решти збережених східнослов’янських літописів, — 35×30 см. Манускрипт виповнює 294 аркуші. Текст написаний уставом традиційно у два стовпці, на сторінці уміщено 18 рядків.
Палеографічні і кодикологічні дослідження переконливо доводять, що над рукописом працювало двоє писців-каліграфів, хоча робота, атрибутована кожному з них, кількісно дуже непропорційна: так, автор, ім’я котрого невідоме, написав тільки 24 аркуші, а другий — диякон Григорій решту, аж 270, аркушів. Ще два майстри, можливо, виконували золотом заголовки та написи в мініатюрах. Дослідники відзначають, що писець Григорій був дуже здібним художником-каліграфом свого часу і мав естетичні погляди на побудову кириличних літер. Він використав дуже контрастний тип шрифту, у якому знаки мали різну ширину. Наприклад, округлі літери «о», «е», «с» Григорій малював удвічі вужчими від прямокутних типу «н» і набагато світлішими. Крім цього, Григорій здебільшого вживав знаки з виносними елементами. Це давало йому можливість досягати на сторінках Євангелія своєрідної декоративності письма.
В Остромировому Євангелії є три аркуші з повносторінковими мініатюрами — зображеннями євангелістів. До декоративної системи рукопису входить також 18 заставок. Кінцівок у рукописі немає. Численні колірні ініціали та заголовки написані золотом. У рукописі всі структурні елементи органічно поєднані один з одним і становлять цілісний художній книжковий ансамбль. Важливу роль у художньому оздобленні рукопису відіграє загальний колорит: текст написаний темно-коричневим чорнилом; у декорі заставок, обрамлень мініатюр, а також ініціалів багато золота; в мініатюрах і прикрасах використано сині, зелені (світлого і темного відтінків), вишневі, червоні, червоно-коричневі вохристі, бордові та інші фарби, які і сторінкам особливої художньої виразності. У Євангелії налічується 242 великих (висотою 5 — 6 рядків) і 26 менших (висотою 2 — З рядки) багатоколірних ініціалів, оздоблених орнаментом візантійського стилю (стилізовані рослинні мотиви та геометричні форми). В орнаментах цих літер художники майстерно закомпонували малюнки квітів і великих пелюсток, зображення фантастичних істот, тварин (лева, крокодила, дракона) і птахів (орла, грифона), а також людських облич анфас та в профіль.
Складаючи ініціальні літери зі стрічок і зображень фантастичних істот, майстри виявили велику фантазію і не повторили жодної композиції.
Наприклад, у декор літери «Р» вкомпоновано профільне зображення голови старої людини з великими очима і довгою звивистою бородою.
Стилістика і манера виконання ріднять це зображення з монументальним фресковим малярством. У деяких ініціалах трапляються малюнки нанівптахів або напівтварин, які перегукуються із зображеннями іранських міфічних істот. Наприклад, у літеру «В» вкомпоновано малюнок напівсобаки-напівптаха, який асоціюється з образом одного зі слов’янських язичницьких богів Симаргла і який часто згадувався у руських літописах аж до XIV ст. Значення багатьох зооморфних малюнків ще не з’ясоване. Одні з них пов’язуються з певними язичницькими богами, інші (наприклад, округлі людські обличчя), — ймовірно, з прадавніми дохристиянськими народними віруваннями, які нагадують про культ сонця. Варто нагадати, що в оздобленні Остромирового Євангелія ми вперше зустрічаємо орнаментально-декоративні прикраси тератологічного стилю, який у XIII ст. стане панівним в оздобленні східнослов’янської рукописної книги.
Тонкими золотими лініями облямовані не тільки стрічки та різноманітні зображення і рослинні елементи, — ними відокремлені один від одного й усі кольори, тому ініціали виразно корелюють з естетикою ювелірного мистецтва та золотарства, що загалом є характерною особливістю мініатюрно-ініціального декорування києворуської середньовічної книги. Геометричним і рослинним орнаментом візантійського стилю оздоблені також заставки й обрамлення мініатюр. Декор складений зі стилізованих мотивів стеблин, п’ятипелюсткової арніки та трипелюсткової лілії (крин), закомпонованих у трикутники, ромби, кола і серцеподібні форми. Декоративні фігури майстерно з’єднані одна з одною у цілісну композицію, намальовані на золотому тлі чистими яскравими фарбами (червоною, синьою, зеленою) і нагадують пишні прикраси з мозаїк і фресок Софії Київської та Михайлівського Золотоверхого собору.
Посередині великої прямокутної заставки на білому тлі пергаменту золотом написане ім’я євангеліста. Цей тип книжкового декору був розроблений візантійськими художниками-мініатюристами ще у X — на початку XI ст.; в XI ст. він набув широкого розповсюдження у книжковому мистецтві Болгарії, Київської Русі та багатьох країн слов’янського світу.
На трьох великих сторінкових мініатюрах, ймовірно, виконаних різними художниками, зображено фігури євангелістів Луки, Марка й Іоанна з учнем Прохором. Четверта мініатюра із зображенням фігури євангеліста Матвія з невідомих причин не була виконана, і сторінка залишилася чистою.
Мініатюра із зображеннями Іоанна та Прохора намальована безпосередньо на пергаментному аркуші першого зошита. Деякі дослідники книги висловлюють думку, що вона, можливо, виконана дияконом Григорієм, але з цим припущенням більшість учених не погоджуються. Мініатюри із зображеннями Луки та Марка намальовані на окремих пергаментних аркушах і потім вшиті у рукопис.
Євангелісти, за традицією, зображені за роботою: на першій мініатюрі Іоанн диктує текст своєму учневі — юнаку Прохорові; на другій — Лука приймає простягнутий йому з неба сувій; на третій — Марко, відклавши писання і підвівши голову, слухає голос із неба. У верхніх частинах мініатюр зображені символи євангелістів: Іоанна — орел, Луки — телець, Марка — лев. Вгорі першої мініатюри намальований величний крокуючий лев. Його силует, очі, морда та грива окреслені золотим контуром. Образ науковці трактують як символ Христа. До речі, зображення крокуючого лева є на фресці південної вежі Софії Київської.
На мініатюрах велику увагу приділено виконанню деталей, предметного світу, зокрема, ретельно вимальовано писемне канцелярське приладдя, меблеву обставу. Наприклад, біля Луки на столі лежать аркуші пергаменту, пенал, циркуль, інструмент для розмітки рядків, губка та глечик із водою. Кодекси зображені па спеціальних підставках (пюпітрах), а Марко, сидячи і тримаючи в руках розгорнутий рукопис, каїамом записує у ньому свої думки. Перед учнем Прохором стоїть низький стіл, на якому також розміщене письмове приладдя. Прохор на колінах тримає пергаментний аркуш і пише на ньому пташиним пером. Така деталізація ріднить іконографію мініатюр Остромирового Євангелія з західноєвропейською традицією ілюмінації, де зображенню реального земного світу надавали великого значення.
Композиції з Іоанном і Марком вкомпоновані в обрамлення-квадрифолії, тобто чотирикутні форми, побудовані з напівкруглих пелюсток (один з найпоширеніших декоративних мотивів усього середньовічного мистецтва), а Луки — традиційно виконана у прямокутнику.
Мініатюри вирізняються тонким естетизмом, що проявляється у пластичності трактувань форми. Мініатюра із зображенням євангеліста Іоанна з Прохором виконана у вільній живописній манері, з використанням об’ємного моделювання предметів і людських облич, глибоких тіней та відблисків. Колорит побудований на тонких кольоросполученнях. Глибокі тіні виконані фарбами вишневого та червоного кольорів — типова гама для ілюмінації києворуської традиції ХІ — ХІІ ст., а висвітлені місця («свєта») підкреслені білильними штрихами. Тло мініатюри суцільно вкрите золотом: частина мініатюри заповнена орнаментом у вигляді мозаїчної підлоги, на якій стоїть Іоанн. Квадрифолій обрамлений широкою а смугою, заповненою рослинним орнаментами візантійського стилю. Кути композиції заповнені золотим рослинним декором.
У мініатюрі в деяких місцях обсипалися фарби, і на білому пергаменті відкрилися енергійні штрихи попереднього малюнка. Художник спочатку наніс на пергамент легкою рожевою фарбою малюнок обличчя Іоанна, його волосся, рук, складок одягу й інших предметів. Сучасні художники відзначають, що автор мініатюри майстерно володів малюнком. Обидві мініатюри — із зображенням Луки та Марка — за художньо-графічною стилістикою достатньо близькі, хоча виконані, ймовірно, різними художниками. Це підтверджують особливості малюнків, колорит і трактування складок одягу. В обох мініатюpax фігури й обличчя євангелістів намальовані площинно, світлотіньові нюанси не використовуються, основна увага зосереджена чіткій лінійності та золотому контурі. Так, золотими лініями обведені всі частини облич, зморшки на чолі, складки одягу; золотим контуром ретельно відокремлюються всі колірні плями. Цей графічний прийом у живописі був добре відомий руським художникам монументалістам та іконописцям. У живописно-графічній манері, наприклад, виконані фрески в північному притворі Софійського собору. Також в обох мініатюрах художники користуються яскравими та насиченими фарбами: обличчя і руки євангелістів написані вохрою; в одязі Марка використані вишнева та синя фарби, Луки — смарагдово-зелена з голубим відтінком; в орнаментальних прикрасах червоні, зелені, сині, рожеві кольори. Тло мініатюр, широкі смуги рам квадрифолію покриті щільним золотом. Усі форми — німби, архітектурна споруда з аркою, лава з подушкою, килим під ногами — ретельно замальовані рослинним і геометричним орнаментами візантійського стилю; світло-рожеве тло квадрифолію в мініатюрі із зображенням Марка густо заповнене декором, складеним із червоних і зелених трипелюсткових квіток лілії.
Загалом живописно-графічна манера цих двох мініатюр, виконаних площинно яскравими і чистими фарбами з використанням кон¬турних золотих ліній, нагадує техніку знамени¬тих київських перегородчастих емалей, яка була відома на Київщині вже з X ст.
Деякі болгарські дослідники Остромирового Євангелія, вказуючи на дуже високий рівень художнього оздоблення книги і особливо на наявність кольорових зооморфічних ініціалів, аналогічних ініціалам у болгарських рукописах XI ст., висловлюють думку, що Остромирове Євангеліє є копією болгарського манускрипта, створеного ще на початку X ст. в знаменитій придворній книжковій майстерні у Преславі. До того ж, на їхню думку, Євангеліє виготовлене болгарськими писцями та художниками.
Разом з тим, авторитетні українські книгознавці рішуче відстоюють факт виготовлення рукопису майстрами київського великокняжого скрипторію, створеного Ярославом Мудрим при Софії Київській. У ньому, як відомо, була велика бібліотека, фонд якої становили не тільки книги, написані місцевими писцями, а й численні західноєвропейські, болгарські, східні та візантійські манускрипти. Київські майстри книги ретельно вивчали оздоблення цих книжок і запозичували з них деякі елементи. Мистецтвознавці, наприклад, відзначають, що в оздобленні ініціалів і заставок Остромирового Євангелія простежується вплив візантійських і болгарських художніх традицій, а в мініа-тюрному живописі — західноєвропейських.
Висока професійна майстерність руських писців і художників-знаменщиків, які створили Остромирове Євангеліє, свідчить про те, що ця видатна пам’ятка руського книжкового мистецтва XI ст. не могла бути першоствореним рукописом. Досконала каліграфія та професійний рівень художнього оздоблення й ілюстрування цього рукопису доводили наяв¬ність у Київській Русі того часу розвиненої професійної школи книгописання. У другій половині X — першій половині XI ст. в містах великої Київської Русі, ймовірно, діяло декіль¬ка потужних скрипторіїв, але, на жаль, створені тут рукописи не збереглися.
До речі, диякон Григорій у післямові звертається до читачів і особливо до тих багатьох руських переписувачів книг, які, на його думку, малюють шрифт значно краще за нього, щоб вони не нарікали на нього за «погрішності» і зроблені у тексті помилки, а щоб виправили їх.
Джерело: Овчінніков В. Історія книги: Еволюція книжкової структури: Навч. посібн. — Львів: Світ, 2005. — 420 с.: іл.