Знакові пам’ятки книжкового мистецтва Київської Русі ХІ – ХIV ст. (частина 2)
Ізборник Ссвятослава і Київський псалтир
Мистецтво книги у середньовічній культурі, як у східнохристиянській, так і у західнохристиянській традиціях посідає дуже важливе місце. Ілюміновані манускрипти становлять собою синтетичні пам’ятки, у яких поєднано текст і образ, ремесло і образотворчість, є вони також цінним історичним джерелом, за допомогою якого маємо змогу встановлювати історичні факти, реконструювати світоглядні уявлення тих далеких часів. Українська писемна культура тісно пов’язана з християнізацією Русі, вона дуже швидко розвинулася до високого рівня і вже від ХІ ст. з’являються манускрипти, які сміливо можна вважати не просто поодинокими пам’ятками, що взорувались на візантійську чи болгарську традиції, а частиною молодого, але свідомого себе феномену києворуської писемності і книжного мистецтва. На жаль, до нашого часу вціліло зовсім небагато манускриптів. Всі дослідники схиляються до того, що техніка, рівень виконання і оздоблення збережених творів свідчать про доволі розвинуту практику виготовлення рукописної книги у Київській Русі великокняжого часу. Серед ранніх рукописів ХІ ст. виокремлюють передусім Остромирове Євангеліє та Ізборник Святослава, Київський Псалтир являє собою зразок пізнішої середньовічної традиції кінця ХIV ст. Українська рукописна книга має тривалу історію вивчення. Одним з провідних її знавців, без сумніву, є Яким Запаско, який послідовно працював над виокремленням з східнослов’янського контексту власне української традиції, мотивовано обстоював витоки цього явища від княжого Києва. Також серед авторитетних вчених — дослідників української рукописної книги неможливо не згадати Ярослава Ісаєвича. У наступному матеріалі пропонуємо ознайомитися з особливостями структури та характерними прийомами оздоблення найвідоміших пам’яток української середньовічної рукописної книги за текстами монографії одного зі знаних авторитетних сучасних дослідників книги Володимира Овчіннікова.
Другою чудовою пам’яткою древньоруського книгописання після Остромирового Євангелія став Ізборник Святослава, який також, на превеликий жаль, зберігається поза межами України — у Москві. Цей манускрипт написаний у 1073 р. на замовлення, імовірно, старшого сина Ярослава Мудрого — київського князя Ізяслава (1024 — 1078). Пізніше рукопис перейшов до його брата Святослава (1027 —1076), за наказом якого до нього дописали кілька аркушів тексту і додали ще дві мініатюри. Па одній із них був зображений сам князь Святослав Ярославич зі своєю родиною, а на другій — образ Спаса на престолі.
Великоформатний рукопис (33,6×24,8 см) є своєрідною морально-етичною та богословською енциклопедією раннього Середньовіччя, складеною з 383 статей і фрагментів Святого Письма та книг житійного змісту. Він переписаний із болгарського манускрипту X ст., перекладеного з грецького оригіналу для царя Симеона.
Ізборник Святослава, складений із 266 пергаментних аркушів, написаний кириличним уставним письмом у два стовпці; кожен із двох стовпців на сторінці налічував 29 рядків. У рукописі намальовані дві кольорові заставки великого розміру, шириною двох стовпців, у формі квадрата з вирізьбленими посередині заставок прямокугником і колом, у яких розміщено тексти заголовків. Заставки оздоблені орнаментом візантійського стилю, складеного зі стилізованих рослинних і геометричних елементів. У верхній частині заставок розміщені зображення левів і павичів, а з боків — куріпок. Під заставками — великі ініціали, виконані червоною, зеленою, синьою фарбами і обведені золотим контуром. З докладним матеріалом, присвяченим цій пам’ятці українського середньовічного письменства і книжкового мистецтва, пропонуємо ознайомитись в окремій статті нашого ресурсу.
Наступна репрезентативна пам’ятка української писемної культури і мистецтва книги представляє вже постмонгольську візуальну культуру Київської Русі. Ідеться про Київський псалтир, який також зберігається в Росії, у колекції санкт-петербурзької бібліотеки. Формат рукопису 30×24,5 см. Текст написаний уставним письмом, по 14 — 15 рядків на сторінці, висота літер у середньому 7 мм. У книзі залишено великі поля для ілюстрацій.
Псалтир містить один фронтиспіс (малюнок на цілу сторінку), одну заставку, 302 кольорові ілюстрації на полях і численні орнаментально-декоративні ініціали. Оздоблення книги, ймовірно, виконане двома художниками: одному приписують ілюстрації, другому — декоративні прикраси й ініціали.
На фронтиспісі на золотому тлі в центрі композиції зображений цар Давид, який сидить перед пюпітром із книгою в руках. У прямокутній заставці розміщено зображення Деісуса і сім фігур святих, намальованих до пояса. В обрамленні фронтиспісної мініатюри в оздобленні заставки майстер використав рослинно-геометричний орнамент із і квітів, укомпонованих в геометричні фігури, композиції яких нагадують прикраси двох найвідоміших рукописів XI ст. — Остромирового Євангелія та Ізборника Святослава.
Система орнаментально-декоративного оздоблення численних кольорових ініціалів Псалтиря також близька до оздоблення ініціалів літер Остромирового Євангелія.
Проте найголовнішим елементом оздоблення Київського Псалтиря є маргінальні ілюстрації на великих, спеціально залишених для мініатюр, полях. Ці ілюстрації є основою побудови загального образу книги. Вони, як правило, розміщені поряд із текстом, зміст якого пояснюють. Якщо ж малюнки розташовані на відстані від тексту, то вони з’єднані з текстом червоною лінією з необхідними словами.
Для мініатюр Псалтиря характерна змістова різноманітність і складна за конфігурацією композиція. Художник стежив за ритмічним розташуванням ілюстрацій: багатофігурні сцени з архітектурними краєвидами чергуються з невеличкими малюнками. Чіткість текстових стовпців підкреслюється вільною конфігурацією малюнків, виконаних на пергаменті без кольорового тла.
Мистецтвознавці зазначають, що руський художник-знаменщик був професійним рисувальником і колористом, до того ж добре знав художню стилістику візантійського мистецтва мініатюри XI — ХІІ ст.
Вище йшлося про давні зв’язки між руськими монастирями і Студитським монастирем у Константинополі. У другій половині XIV ст. ці зв’язки значно посилилися. Вітчизняні майстри книги вдосконалювали свою майстерність у Студитському скрипторії поруч із багатьма ченцями з Грузії, Вірменії, Болгарії та Сербії. Вони копіювали найкращі візантійські манускрипти XI — XII ст., які ретельно зберігалися в бібліотеці монастиря, намага¬ючись осягнути мистецьку глибину та пластичну виразність візантійських мініатюр. Можливо, і художник Київського Псалтиря перебував деякий час у Студитському монастирі, пізнаючи художню систему оздоблення богослужбової літератури, і зокрема — Псалтирів та Лекціонаріїв, для яких було характерним розміщення на полях розповідних ілюстрацій і алегоричних фігур. Наприклад, у псалтирях великі сторінкові мініатюри, як правило, були присвячені історії життя Давида й епізодам Старого Заповіту. А в зміст маргінальних ілюстрацій художники намагалися вкласти глибоку суть молитов Давида. Малюнки тлумачили навіть окремі слова псалмів. Крім цього, майстри книги обов’язково включали в рукопис мініатюри, зміст яких відображав історію християнської церкви і перш за все — іконоборський рух у Візантії у другій половині VIII — першій половині IX ст.
Дослідники книги зазначають, що за стильовими ознаками та колірними особливостями мініатюри Київського Псалтиря подібні до мініатюр візантійських манускриптів другої половини XI ст., які зберігаються в Британському музеї (Псалтир XI ст.) та Паризькій національній бібліотеці (Євангеліє XI ст.). Для цих трьох рукописів характерні композиції мініатюр, у яких фігури персонажів зображені в легкому русі, видовженими, навшпиньках, з одухотвореними обличчями. Лінія землі під ногами і тло відсутні, що ніби надає фігурам невагомості.
Мініатюри відзначаються професійним малюнком, використанням світлотіньових нюансів, легкістю складок одягу та благородством кольорів, заснованим на синіх (від світлого до темного відтінків), світло-зелених, жовтих, сіро-фіолетових, бузкових і червоних фарбах, з використанням золотих штрихів-асистів (густих штрихових решіток), нанесених на малюнок фігур поверх фарб.
Беручи до уваги не тільки стилістичні риси, а й іконографічні візантійські канони, книгознавці дійшли висновку, що київський художник-знаменщик, оздоблюючи Псалтир, ймовірно, орієнтувався на візантійський прототип. Однак руський митець не обмежився простим копіюванням візантійських мініатюр, а втілив у зображення своє поняття художньої виразності. Крім цього, можливо, за вказівками київських церковних ієрархів, деякі ілюстрації іконоборської тематики були відхилені, оскільки ця тема не вважаюся у XIV ст. актуальною для Києва. І навпаки, сцени із зображенням церковних свят ретельно перемальовані без будь-яких доповнень, зі збереженням дрібних деталей. Київський знаменщик був дуже обдарованою людиною — професійно володів рисунком і технікою малярства. Сучасні мистецтвознавці, порівнюючи деякі його маргінальні мініатюри з аналогічними ілюстраціями у візантійських Псалтирях XI — XII ст., підкреслюють перевагу Спиридонія як художника. Наприклад, в одній із ілюстрацій він зображає царя Савла, що сидить на троні, і молодих жінок, які танцюють для нього.
Жіночі фігури мають виразні видовжені силуети, їхнім рухам притаманна легкість і граційність, ритмічні складки одягу підкреслюють красу жіночого тіла. Майстерно викона¬на й мініатюра із зображенням раю, яка розміщена по всьому лівому полю сторінки: художник намалював буйну зелену траву, великі дерева з райськими птахами. На нижньому полі сторінки зображені павичі серед яскравих квітів. У рукописі виконано ще багато чудових мініатюр, які можна подовгу розглядати, насолоджуючись високою професійністю та смаком художника.
У 1978 р. було виготовлено факсимільне видання Київського Псалтиря, що стало чудовим подарунком книговидавців шануваль¬никам книги. Розглядаючи оздоблений маргінальними ілюстраціями рукопис, сучасний читач може оцінити ту величезну працю, яку вклав високообдарований київський майстер книги в кінці XIV ст. у своє дітище — Київський Псалтир.
Джерело: Овчінніков В. Історія книги: Еволюція книжкової структури: Навч. посібн. — Львів: Світ, 2005. — 420 с.: іл.