Ізборник Святослава 1073 року
Ізборник Святослава 1073 року — пам’ятка руської середньовічної книжності, у якій особливо яскраво виявився синтетичний підхід до укладення текстів та ілюстрацій. Апелюючи до візантійських художніх принципів, руським ілюмінаторам вдалося віднайти свій власний голос, до певної міри переосмислити іконографічні та стилістичні канони візантійського мистецтва, створити кодекс, який виразно б репрезентував ще молоду, але вже свідому себе києворуську художню традицію.
В історії Києворуської держави ХІ ст. було часом справжнього розквіту. Переймаючи і одночасно творчо переосмислюючи досвід скрип торіїв інших країн, руські книго писці створюють чудові зразки ілюстрованих манускриптів. Рукописи ХІ ст. характеризуються досконалістю пропорцій, красивим, строгим письмом — уставом і високохудожнім оздобленням — мініатюрами, заставками, ініціалами.
Серед збережених пам’яток відомо про 22 рукописи від ХІ ст. і 12, датованих ХІ — ХІІ ст. Водночас очевидно, що ці пам’ятки становлять лише невелику частину книжкової спадщини, створеної в межах києворуської культури. Дослідники, які займаються вивченням книжності і писемності Русі, називають величезні цифри — 130-140 тис. томів.
Ізборник Святослава 1073 року являє собою надзвичайно цінну пам’ятку в контексті розвитку давньоруської книжності й мистецтва домонгольського часу. Рукопис було виявлено на початку ХІХ ст. в бібліотеці Воскресенського монастиря під Москвою, зараз він зберігається в Росії, у Державному історичному музеї. Рукопис ще від часу свого виявлення ретельно вивчається, його досліджували і досліджують вчені з різних галузей, різних країн і різних поколінь.
Ізборник 1073 року не оригінальний твір руського письменства. Відомо про існування кількох грецьких рукописів Х ст., зміст яких збігається зі змістом Ізборника. Отже, протопротографом руського Ізборника Святослава став грецький збірник, укладений в Візантії в ІХ або на початку Х ст. Безпосиреднім ж протографом Ізборника 1073 року вважають болгарський манускрипт (в мові рукопису присутні болгаризми, а також в ньому написане звернення до болгарського царя Симеона).
В Ізборнику 1073 р. ім’я князя Святослава згадується чотири рази: у приписі переписувача Іоанна, на мініатюрі із зображенням княжої сім’ї і два рази у так званій Похвалі на початку і в кінці книги. Лабораторні дослідження виявили, що пергамен в прикінцевій Похвалі та приписці Іоанна відшкрібався і оригінально містив не ім’я Святослава, а болгарського царя Симеона. Проте сам рукопис був створений руськими майстрами і призначався для київського князя Святослава, підтвердженням чому слугують слов’янська мова і мініатюри з зображенням княжої сім’ї. До того ж, визначення чисел в Ізборнику не має аналогій в болгарських рукописах.
Князь Святослав Ярославич (1027 — 1076) був важливим державним діячем в історії Київської Русі. Разом зі своїми братами Ізяславом і Всеволодом він розробив норми Руської правди, або Правди Ярославичів. Відомо, що князь Святослав володів великою бібліотекою, був покровителем зодчества. Хоча існує припущення, що оригінально Ізборник міг призначатися для старшого брата Святослава, київського князя Ізяслава. Перша назва Ізборника декларує тип книги — антологію текстів різних авторів, їхніх трактувань складних понять Євангелія, Апостола та інших книг. Окреслено в заголовку і конкретну мету — полегшити читачам процес запам’ятовування основних засад, викладених в книзі і запропонувати готові відповіді для можливої полеміки.
Зміст Ізборника Святослава надзвичайно різноманітний. Умовно рукопис можна поділити на дві частини. В одній із них представлено роз’яснення засад християнства, філософії та етики, друга частина — світська. Цікавою особливістю книги є те, що сюжети двох частин пов’язані і слугують продовженням один одного. В Ізборнику подано тексти авторів IV — IX ст.: Василія Великого, Іустина Філософа, Кирила Александрійського, Іоанна Златоуста, Максима Сповідника, Феодора Раїфського та ін. Чільне місце в кодексі посідає твір Анастасія Синаїта, у якому поставлено питання і дано відповіді на теми християнсько-етичного вчення. По суті, Ізборник став своєрідним довідником, де людина середньовіччя шукала відповідей на важливі питання.
Текст Ізборника відкриває поетична Похвала князю Святославу. Ймовірно, Похвала оригінально присвячена була Симеону, але руські переписувачі переадресували текст Святославу. Після Похвали дано вступ, складений з уривків текстів різних авторів, де розкриваються основні засади християнської релігії. Завершує вступ розповідь про шість вселенських соборів. В основній частині манускрипту важливе місце відведено «Питанням і відповідям» Анастасія Синаїта. Після них вміщено філософський трактат, до якого ввійшли твори Максима Чорноризця і Феодора Раїфського. В Ізборнику подано уривок із твору Іоанна Дпмаскина про знаки зодіаку і назви місяців у різних народів — це перший відомий на Русі астрономічний довідник.
Значний інтерес становить наведений в Ізборнику перелік дозволених і заборонених книг. Серед «відторгнутих» книг — апокрифи, що явно відступають від усталених норм.
Закінчується Ізборник Святослава 1073 року «Коротким літописцем», де зафіксовано роки правління візантійських імператорів.
Ізборник Святослава 1073 року — манускрипт чудово оздоблений, він містить мініатюри, заставки, рисунки та ініціалт. Поряд з урочистими зображеннями княжої родини, Спаса, отців Церкви в рукописі багато малюнків тварин, птахів, риб, і навіть комах. Так само як і текст, мистецьке оздоблення відображає поділ на «небесне» і «земне». Власне «земне» передано напрочуд жваво, яскраво, правдиво. Ілюмінації Ізборника мають велику художню й культурно-історичну цінність як одні з найдавніших зразків києворуського образотворчого мистецтва.
Поява в Київській Русі збірки з творами ранньохристиянської патристики мало особливе, глибоке значення. Ізборник містить широку добірку текстів з засадничими положеннями християнської віри, до того ж канонічні принципи і догматичні ідеї не ізольовані від мирських світоглядних уявлень. У цьому сенсі Ізборник міг являти собою цінний "посібник"в боротьбі з язичництвом, яке продовжувало співіснувати з християнством ще довгий час після його прийняття. Ізборник 1073 року має аж 22 списки, які так чи інакше різняться від оригіналу й один від одного. Деякі списки містять тільки сам текст або фрагменти тексту, може бути змінений порядок їх розташування.
Після Ізборника 1073 року за три роки укладено ще одну антологію — Ізборник 1076 року. Отже, Ізборник Святослава 1073 року став однією з перших збірок енциклопедичного характеру. Вивчення пам’ятки має різні аспекти і грані. Передусім важливо атрибутувати твори різних її авторів, дослідити попередню і майбутню долю цих текстів. Вся історія періоду рукописної писемності України-Русі свідчить про те, що більшість творів при переписуванні зазнавали більших чи менших змін. Немає цілковитої певності, що пронумеровані заголовки текстів (умовно названі розділами), написані вслід за винесеними на поля номерами, відповідають дійсному авторству названих в них імен.
Багато чого залишалось анонімним, авторитетним постатям приписували апокрифічне. Наприклад, відомо, що твори, які атрибутували Іоанну Златоусту, насправді належали слов’янським письменникам — Клименту Охридському, Іоанну екзарху Богослову, Козьмі Пресвітеру, а також Кирилу Туровському й Серапіону Володимирському.
Анонімність середньовічної культури пов’язана з культом авторитетів, а також, слід припускати, з ідеєю свідомого самоприниження, що особливо вкорінена в візантійській східнохристиянській релігійній традиції.
Ізборник 1073 року написано на пергаменті, розмір аркуша якого становить приблизно 34 на 25 см. Текст за компонований у два стовпці по 29 строк (35 на 6 аркуші). Сторінки розлінійовувались: на лицевому розвороті утворювались заглиблення-бороздки, а на звороті — випуклості-грядки. Рукопис містить 266 пергаментних аркушів ХІ ст., зшитих у 34 зошити. Книгу відкриває окремий вставний аркуш з мініатюрою, на якій зображено сім’ю Святослава (чиста сторона обернена до переплетення, а мініатюрою — до наступного зображення Спаса, що починає перший зошит). Далі в зошиті розмістили аркуш з фронтиспісами, аркуш з заставкою і початком тексту розділу. Відомо, що Ізборник 1073 року писали два переписувачі — дяк Іоанн і анонімний безіменний писар. Їхні почерки загалом подібні і являють собою каліграфічно чіткий, ритмічний прямий устав зі стабільною величиною букв.
Мініатюри з княжою родиною і «Спас» закомпоновані на цілі розвороти. Зображення Святослава з родиною збереглось погано, фарби і пергамент потерті, лівий кут взагалі втрачено. Разом з тим, це зображення має виняткову історичну та художню цінність, адже воно вважається першим відомим взірцем портретної мініатюри в середньовічному мистецтві Київської Русі. На першому плані постає сам князь Святослав, котрий підносить книгу Спасителю. Поряд з ним — княгиня з молодшим сином Ярославом, на другому плані — старші сини. Хоча зображення загалом вкладаються в середньовічну образотворчу парадигму з деіндивідуалізацією і типізацією постатей, ця мініатюра є однією з найцінніших пам’яток світського характеру в києворуському мистецтві.
Накреслення рисунку виконане тонким пензликом, за кольором воно різниться (в ликах — світле, в одязі — темне). Справ і зліва на рівні голів можна побачити вцілілі фрагменти зображення грифонів. У верхньому і нижньому полі за допомогою ультрафіолетового просвічування вдалося виявити контури орнаментальних композицій, утворених рослинними і зооморфними мотивами.
Поганий стан збереження і у наступної мініатюри — «Спас на престолі», Фарби лику, престолу й одягу практично втрачені, у багатьох місцях залишився тільки контур. Спас одною рукою притримує книгу, а другою благословляє двоперстним жестом — характерна особливість іконографії другої половини ХІ ст. По обидва боки від голови Христа збереглись кіноварні літери ІС, ХС. Добре збереглись чотиридільний німб і книга. Вгорі по сторонах мініатюри намальовано павичів, також на верхньому й нижньому полях додано орнаментальні композиції (вгорі начерк фігур двох леопардів, посередині, ймовірно, була квітка за аналогією з іншими композиціями, характерними для візантійського стилю, запозиченими з римської мозаїки. На нижньому полі проглядається зображення зайчика, а по центу — птахи.
Композиційний зв’язок між двома мініатюрами, що відкривають перший зошит Ізборника 1073 року, забезпечується розташуванням постатей групи мініатюри зліва: фігуру Святослава «поставлено» з самого краю аркуша і його молитовний жест спрямовано до Спасителя на правому розвороті, Йому князь підносить книгу, до Нього звертається зі словами, написаними над портретом сім’ї. Єдність допомагають підсилити орнаментальні пояси, розміщені в обидвох мініатюрах на однаковому рівні, симетричним розташуванням грифонів та павичів. Мініатюри не мають грунтування і тла, виконані в легких півтонах однаковими фарбами в однаковій техніці і манері.
Архітектурні фронтиспіси, заставки, кінцівки, ініціали виконані в руській манері візантійського стилю, властивого для рукописних книг Київської Русі ХІ — ХІІІ ст. Візантійський стиль з його геометричними принципами єдиний з монументальним геометричним письмом. Разом з тим в декорації ізборника активно присутні мотиви живої природи. Переважно мініатюри не мають грунту і тла, хоча в окремих зображеннях використано золочені фони.
Яскраво й урочисто оздоблена похвала князю Святославу, вміщена на 2 аркуші першого зошита. Вона написана золотом і обрамлена декоративною рамкою-заставкою (утворена мотивами кола з зображеннями в них квітів кріна, характерних для візантійського мистецтва). Над заставкою знову ж таки зображено двох павичів. По обидва боки від заставки намальовано птахів, внизу по центру — квітка, обабіч неї — дві куріпки.
Відповідно до смислу тексту чотири архітектурні фронтиспізи ділять книгу на дві частини. Всі фронтиспізи Ізборника підпорядковані єдиному композиційному принципу: в основі — чотирикутник з дрібним орнаментальним членуванням, всередині в ньому — арка, що творить портал, а в ньому — фігури святителів та мучеників. Над чотирикутниками — барабани з трьома або одним куполом. У фронтиспісні на третьому аркуші зображено, як вважають отців Церкви. Троє з них тримають Євангеліє, інші троє — хрести. По центру, мабуть, зображено святого Василія. Можливо, це зображення представляє портрет авторів Ізборника, оскільки кількість зображених фігур збігається з кількістю атрибутованих текстів. Перераховують постаті Василія Великого, Кирила Александрійського, Іоанна Златоуста, Ісидора Пелусіота, Григорія Нисського, Епіфанія Критського, Григорія Назіанзина. Над храмом підносяться три куполи на високих барабанах, основу для котрих становлять півсфери. Контур рисунку виконано в золоті, орнамент має тонке, дрібне членування. Симетрично до центрального купола намальовано павичів. У колірній гамі переважають яскраві теплі кольори з доповненнями зеленого і синього.
На зворотній стороні 3 аркуша закомпоновано наступний фронтиспіс, який збігається з фронтиспісом лицьового боку. В арці тут зображено сімох святителів. Зображення виконано в зеленавій колірній гамі, також доповнено малюнками птахів та квітів.
Текст другої частини Ізборника також відкривають два архітектурних фронтиспіси. Вони збереглись краще за перші два. Тут замість три купольних храмів зображено одно купольні.
Вагому роль в композиційній єдності кодексу відіграють кінцівки. Кінець першої частини манускрипту завершила орнаментальна композиція, а кінець всієї книги — барвисте зображення з двома птахами в золотому контурі.
В Ізборнику Святослава 1073 року присутні також зображення Зодіаку, вони розміщені на аркушах під номерами 250 і 251 з календарним текстом. Їх розташовано по шість з кожного боку сторінки. Почав художник від стрільця. Антропоморфну форму мають зображення того ж таки стрільця, близнюки, діва та водолій, решта знаків подано як реальних або фантастичних тварин. Кожну з фігур супроводжує зображення восьмипроменевої зірки. Знаки зодіаку виконані в легкій, доволі простій манері без ґрунтування і тла. В окремих фігурах видно, що майстер робив кілька спроб намалювати той чи інший фрагмент, не завжди успішно.
Ізборник 1073 року являє собою тип розкішно оздобленого рукопису. Цьому сприяє і великий формат манускрипту, і висока якість використаних матеріалів, зокрема і передусім пергаменту. Отже, систему художнього рішення Ізборника Святослава складають шість мініатюр-фронтиспісів, дві заставки, кінцівки та ініціали трьох типів. Система фронтиспісів розроблялась візантійськими книжниками протягом багатьох століть і широко вживалась в практиці оздоблення сучасних Ізборнику константинопольських манускриптах. Візантійські майстри, зображуючи в мініатюрах-фронтиспісах замовників-ктиторів, дотримувались норм етикету, в оточенні сім’ї міг бути представлений тільки імператор (до ХІІІ ст.). Замовника зображали при стоячим перед Ісусом Христом, Богородицею або святими, часто творячи деісусну композицію. Поряд з ктитором зображали здебільшого його святого патрона. Композиція піднесення книги покликана була вказувати на призначеня рукопису, який передавався в монастир, храм або певній особі. Якщо ж замовника зображали в позі проскінезису (прохання) або в деісусній композиції, то це вказувало на те, що манускрипт виконано для особистого використання замовника-власника.
На мініатюрі Ізборника Святослава зображено, як і візантійського імператора, разом з родиною. Іконографічний тип Спаса на троні, до якого звертається в молільній позі, підносячи книгу, князь, характерний для візантійсько-грецької іконографії ХІ ст. Своєрідною ж особливістю руської мініатюри стали написи, що об’єднують обидві сторони розвороту. Загалом, як підкреслюють дослідники, в руському варіанті фронтиспісну візантійський етикет порушено аж тричі. Перш за все, князь зображений з сім’єю, хоч цим порушуються принципи візантійської ієрархії. В мініатюру включено фігуру княгині, у візантійських зразках жіноча постать радше виняток в композиціях такого характеру. І, врешті-решт, композиція відтворює схему для дарування храму, але, очевидно, рукопис призначався для особистого використання.
Решта фронтиспісів виявляє більшу іконографічну і стилістичну близькість до візантійських мініатюр такого типу. Фронтально представлені в кілька рядів постаті святих отців, монахів і духовних осіб творять композиції близькі до зображень святих отців в Лекціонарії монастиря св. Діонісія на Афоні (cod. 587). На лицевій і зворотній стороні третього аркуша святі отці зображені з хрестами або кодексами в руках відтворюють зображення з звороту 40 і лиця 126 аркушів Лекціонарія. Художник Ізборника, щоб передати велику кількість святих, задні ряди окреслив тільки зображеннями маківок. Він не вказує їхніх імен в супровідних написах, як це традиційно робили середньовічні мініатюристи, зображаючи авторів текстів (наприклад, Panoplia Dogmatica Ватикана grace. 666, датована початком ХІІ ст. чи грек. 387 з Державного історичного музею в Москві). Всі персонажі на мініатюрах, за винятком тих, хто стоїть в першому ряду, не піддаються ідентифікації через індивідуалізацію своїх типів. Насправді, мініатюри Ізборника, що розташовуються на третьому аркуші, складно розглядати суто як зображення авторів тексту. Але як і мініатюри сучасного їм Лекціонарія, вони представляють образи Собору святих отців. Фігуру головного автора Ізборника Анастасія Синаїта, хоч і включено в зображення, але ніяк не виокремлено з-поміж інших. Деякі зі святих отців в мініатюрах Ізборника, як і в композиції Собору святих отців з Лекціонарія, зображені з хрестами в руках, тоді як автори текстів, наприклад, у вже згадуваній Panoplia Dogmatica, переважно тримають згортки зі своїми творами.
У композиції Ізборника мініатюрист прагнув підкреслити нескінченне число воїнства Христового. Обираючи для своїх мініатюр тему Собору святих отців, творці кодексу при оформленні рукопису, очевидно, покликані були підкреслити активне начало нової державної ідеології. Проте деяких персонажів, зображених в перших рядах мініатюр Ізборника, можна ідентифікувати, співвіднісши з усталеними типами у візантійському іконографічному каноні ще від кінця ІХ ст. По центру зображено — Василія Великого (він завжди має чорну гостроконечну бороду, чорну бороду, інколи лисину). Справа і зліва від нього з книгами в руках і з білими омофорами стоять два інших отці церкви, іконографія яких збігається з типами Афанасія Александрійського і Миколая Мирлікійського. Обидва з сивим волоссям і бородами. По краях мініатюри і в її центрі в темно-коричнивих рясах, з хрестами в руках, ймовірно, представлені інші отці церкви, серед них зокрема — Іоанн Дамаскин. У візантійському мистецтві не було вироблено єдиного іконографічного типу Анастасія Синаїта. Але можна припустити, він один з тих, хто тримає хрест, оскільки вважався поборником за чистоту православної віри.
На другій мініатюрі Собору святих отців можна впізнати Іоанна Златоуста — другий з правого краю (типові риси — коротка, не сива, борода, аскетичне обличчя, лисина). По центу — фігура Григорія Ниського з чорним волоссям і бородою, зліва — Григорій Назіанин, якого зображали в парі з Іоанном Златоустом, оскільки тільки вони двоє серед отців церкви називались Богословами.
На мініатюрах аркуша 128 зображені священики з Євангелієм в руках, але без німбів і хрестів. У візантійських рукописах ХІ ст. на фронтиспісах без німбів ображались тільки священики, що читали в храмі текст книги, в якій були їхні зображення (такі мініатюри є також у кодексі бібліотеки Патріархату в Єрусалимі, 109, Біблії Ватикана Reg. Graec. `1). Автором цих мініатюр, без сумніву, був інший художник: хоча техніки личного письма схожі — багатошарове — але манера відмінна. На зображеннях 128 аркуша лики писані по вохрі, а не по сурику, вони відчутно індивідуалізовані, до того ж одні й ті самі персонажі повторюються в різних композиціях.
На всіх шести мініатюрах Ізборника постаті характеризуються певною приземкуватістю, пропорції тіла трохи вкорочені. У деяких мініатюрах очевидний відхід від візантійської іконографії. Наприклад, в зображенні сім’ї Святослава не у всіх постатей видно обличчя, що було недопустимо для візантійської традиції. Окрему групу зображень становлять орнаментальні рами, використані в чотирьох композиціях і мають явне візантійське походження. Рами Ізборника відтворюють купольну церкву або тріумфальну арку. За своїми архітектонічними рисами вони наближаються до сучасних їм константинопольських фронтиспісів: строгих, логічних у конструкції (близькими до них є заставки тексту Літургії Василія Великого й Іонна Златоуста в звитку бібліотеки Патріарха в Єрусалимі 109, вихідна мініатюра Псалтиря Ватикану graec. 752, фронтиспіс Євангелія Національної галереї Мельбурна № 710:5).
У чотирьох орнаментальних мініатюрах Ізборника побудова виконана за однаковим принципом: квадрат, заповнений орнаментом, прорізаний напівокружностями, що відтворюють півциркульні склепіння храму і його портал, всередині якого — фігури святих отців. Ясна архітектоніка, чіткість побудови фронтиспісів Ізборника збагачені різноманітними за кольором і рисунком орнаментами. Всі орнаменти за походженням візантійські, період ХІ — ХІІ ст. являє собою кульмінацію в розвитку орнаментального декору у Візантії. Великої ваги надається ритму ланок, розміри яких помітно зменшуються порівняно з попереднім етапом. Численні ініціали рукопису слугують інструментом у виявленні змісту текстів. Великі заглавні букви, яскраво зафарбовані тими ж кольорами, що й рамки орнаментів, відзначають початки двох частин Ізборника. Вони геометричного характеру. Також до тексту включено й менші ініціали, обведені подвійною золотою лінією. Вони відкривають всі тексти Анастасія Синаїта.
Якщо розміщення мініатюр, їх іконографічні й композиційні принципи, типи орнаментів так чи інакше запозичені або тісно споріднені з візантійським мистецтвом, то колористичне рішення мініатюр має виразно самобутній характер. Колірна гама дуже яскрава, часом навіть пістрява, використовуються несподівані поєднання тонів і відтінків. Активне використання золочення (у візантійських мініатюристів золоті доповнення мали інше семантичне навантаження). Константинопольські майстри спів ставляли золото з кобальтом чи ультрамарином, щоб вигідно підкреслити його сяйво, тоді як руські художники поєднують його з суриком, досягаючи відчуття теплого сонячного світла, яке випромінювало зображення. Золото не стільки надає зображенню відчуття позачасовості, божественної ірреальності, як у візантійських зразках, в Ізборнику навпаки його використовують з декоративною метою, для підсилення естетичних характеристик зображення.
Крім мініатюр, заставок, ініціалів, рамок, створених, без жодного сумніву, висококваліфікованими митцями, в Ізборнику є малюнки, виконані на полях, як припускають, рукою переписувача. Це зображення знаків Зодіаку, які, по суті, являють собою розфарбовані картинки. Для них використано рідкі фарби, що за консистенцією нагадують акварель. Малюнки на полях цікаві передусім тим, що в них знаходимо побутові деталі, неможливі в мініатюрах фронтиспісів.
Отже, Ізборник Святослава 1073 року пам’ятка писемності й мистецтва, яка посідає особливе місце в культурі Київської Русі. У ній яскраво проявились інтелектуальні інтенції духовних і світських еліт, естетичні аспірації митців та замовників. Вивчення манускрипту і досі має широкі перспективи і готує сучасникам нові, цікаві відкриття.
На основі матеріалів, опублікованих в колективній монографії, що супроводжувала факсимільне видання кодексу «Изборник Святослава 1073 года. Научный аппарат факсимильного издания». — Москва: «Книга», 1983. — 85 с. та тексту дослідження Якима Запаска, присвяченого давній українській рукописній книзі (Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995. — С.19-22).