Українська художня культура в дзеркалі історико-мистецьких студій

Чому твір мистецтва виглядає саме так, а не інакше? Хто і чому створив його? І що він, врешті-решт, означає? Скільки в нього значень – одне чи безліч? Ці питання повинен ставити собі кожен, хто береться вивчати той чи інший витвір мистецтва. Власне історики мистецтва виробили різні типи аналізу, застосовуючи які, можна дати відповідь на ці та інші схожі питання. З часом ці методики змінювались, модифікувались, доповнювались, але все-таки можна виокремити три головні підходи, які доцільно застосовувати як поодинці, так і разом у різних комбінаціях. Приклади, що пропонуються у цьому проекті, здебільшого розглядаються з урахуванням всіх трьох базових типів аналізу, що передбачають дослідження формально-візуальних характеристик твору, його іконографічних особливостей та історико-культурного бекграунду, в полі тяжіння якого «перебуває» споруда/скульптура/картина.

Отже, три найпопулярніші базові типи аналізу твору мистецтва

Мистецтво як фізичний об’єкт

Олійні, темперні чи акварельні фарби, різьблений мармур, випалена глина, ткане полотно, архітектурні конструкції – весь цей перелік говорить про те, що мистецький твір є насамперед фізичною матеріальною річчю. А отже, матеріал, з якого зроблено той чи інший об’єкт, є одним з визначальних чинників у творенні художнього образу і в процесі його сприйняття.

Матеріали наділені певними специфічними властивими їм характеристиками, що обумовлюють способи їх використання, впливають на сприйняття. Наприклад, мармур трісне під власною вагою, якщо не буде зроблено відповідних розрахунків масштабів і пропорцій при зведенні будівлі чи виконанні скульптури. Фреска, мозаїка, вітраж здатні створювати надзвичайні художні ефекти, але їхні візуальні якості істотно різняться через відмінні фізичні властивості, притаманні матеріалам, що використовуються при їх створенні, а також методу роботи з ними. Цей аспект – спосіб роботи з матеріалом і його використання – і є тим, що ми називаємо мистецькою технікою. А матеріали і техніка в сукупності й визначають основні візуальні характеристики та параметри, з якими працює художник.

Навчитись розпізнавати матеріали і техніки, розуміти властивості й особливості їхнього застосування, знати, як з ними працювали в той чи інший історичний період, – все це належить до фундаментальних, базових основ фаху історика мистецтва. Ці знання не тільки допомагають осягнути логіку, що стоїть за тими чи іншими візуальними властивостями мистецького твору, але й за потреби стануть в пригоді при його атрибуції – де, коли і ким він був створений, – консервації та реставрації.

Мистецтво як візуальний досвід

Якщо йдеться про, так би мовити, історичне мистецтво, то здебільшого його характеризують як апріорі естетично детерміноване, тобто прекрасне. Тоді як власне матеріали і техніки встановлюють межі фізичних можливостей, остаточний образ твору все-таки залежить від багатьох інших обставин і низки виборів, які автор робить у процесі творення. Художник обирає композицію, обдумує конструкцію, працює з формами і кольорами. У сукупності всі ці категорії і творять той візуальний досвід, який покладено в основу формального мистецтвознавчого аналізу.

Візуальний формальний аналіз

Історики мистецтва звертаються до цього типу аналізу, щоб зрозуміти і описати мистецький твір, як частину візуального досвіду його сприйняття. Означення «формальний» закономірне і виправдане, оскільки предметом і об’єктом його дослідження є саме формальні ознаки, а не сюжет чи історичний контекст. Здебільшого формальний аналіз передбачає два етапи: опис візуальних характеристик твору і аналіз ефектів, завдяки яким вони здатні впливати на глядача та середовище. Для того, щоб описати візуальні властивості систематично, історики мистецтва спираються на усталену понятійно-термінологічну структуру. Серед базових понять, які входять до неї, – формат, масштаб, пропорція, композиція і точка зору; сприйняття та трактування людської фігури і простору; використання форми, лінії, кольору, світла, фактури.

При описі візуальних якостей формальний аналіз зазвичай виділяє певні особливості, що сприяють загальному враженню від роботи. Наприклад, видатна лінійна форма може зображати силу, якщо вона пряма і вертикальна, вишуканість або чуттєвість, якщо вона гнучка, або стабільність і спокій, якщо довга і горизонтальна. Різкі контрасти у світлій і темній формі можуть зробити зображення сміливим та драматичним, тоді як приглушене світло говорить про м'якість або інтимність. Раніше формальний аналіз ґрунтувався на уявленнях про те, що існує якийсь базовий спільний рівень реакції людини на візуальну форму, і завдяки цьому аналізу можна виявити і охарактеризувати універсальні категорії сприйняття. Сьогодні метод формального аналізу трактують більше з позицій суб'єктивності сприйняття, але він все ще практикується як один з провідних критичних підходів з усталеним інструментарієм для аналізу візуального досвіду.

Стиль і стилістика

Формальний аналіз – дієвий інструмент для оцінювання мистецтва. Озброївшись знаннями, здобутими завдяки його застосуванню, видається можливим проаналізувати будь-яку роботу, відштовхуючись від суто зовнішнього візуального її сприйняття. Але цей метод також важливий і для розуміння мистецтва в його історичному контексті. Це пояснюється тим, що візуальні властивості творів, виконаних окремим автором або, загалом, художниками, що працюють в той же час і на тих самих територіях, зазвичай мають спільні риси. Мистецтвознавці послуговуються особливим терміном, щоб окреслити це явище – «стиль спільних рис», або ж перефразовуючи, злагоджена сукупність якостей, притаманна певним періодам. «Стиль спільних рис» може включати співзвучність ознак також у функціональному та предметному вимірах, але вживаючи це поняття, мистецтвознавці здебільшого апелюють до формальних характеристик твору мистецтва.

Стиль визначають передусім часом і місцем його поширення, а отже, як і матеріал та техніка, він є засобом визначення походження твору мистецтва. Завдяки комплексності і складності стиль є набагато точнішим індикатором, аніж техніки та матеріали самі по собі. На етапі становленні історії мистецтва як науки мистецтвознавці здебільшого користувалися саме стилістичним аналізом для класифікації величезної ніяк не задокументованої мистецької спадщини – твори мистецтва співвідносили з тою чи іншою культурою, художнім напрямом чи художником, беручи до уваги виключно художньо-стилістичні особливості. Сьогодні сам по собі метод стилістичного аналізу вже не має такого беззаперечного авторитету, але ним і надалі успішно продовжують послуговуватись для атрибуції, особливо для встановлення походження нововиявлених творів та при перегляді попередніх сумнівних атрибутивних висновків.

Завдяки визначенню стилю можна не тільки категорізувати твори мистецтва, стиль також формує і наративи, розказані істориками, в фундаментальній площині історії мистецтва. До середини ХХ ст. більшість мікро- та макроісторій мистецтва зосереджувались на відстежуванні стилістичного розвитку та змін. Саме тому періоди в історії мистецтва, західного мистецтва, традиційно називали за стилями, які їх характеризують, наприклад, геометрика, орієнталістика, архаїка та класика в давньогрецькому мистецтві, романіка та готика – у європейському Середньовіччі, прото-, високий та пізній Ренесанс і т.д. Сьогодні стиль – це лише один з багатьох аспектів у дослідженні мистецтва, але сила традиції і досі відчутна – поділ на стилістичні періоди та практика широких узагальнень на підставі стилістики і досі залишаються широко застосовуваними в мистецтвознавстві. Вивчення стилів також є основою в багатьох освітніх системах, передусім у вступних, базових навчальних програмах з історії мистецтва.

Мистецтво як культурний артефакт

Розуміння фізичних, технічних властивостей мистецького твору і вміння проаналізувати візуальний досвід сприйняття на підставі формальних характеристик, безумовно, є важливою частиною дослідницької практики. Але у сучасному мистецтвознавстві особливої ваги набуває аналіз, ґрунтований на вивченні значення твору, його ролі як культурного артефакту. Цей тип категоріального аналізу знає безліч підходів і методик його застосування, але всі вони засновані на принципі співвідношення власне мистецького твору до відповідного йому історико-культурного контексту. Здебільшого у дослідницький фокус потрапляють час і місце, де твір було створено, передусім нас цікавлять хто і чому створив його, для чого він оригінально призначався. Але зважаючи на те, що часто мистецькі твори мають за плечима довгу тривалу історію життя в різних культурах й епохах, то предметом зацікавлення дослідників стають і пізніші культурні «перипетії».

Тема/сюжет/іконографія

Одним з основних типів контекстуального аналізу є інтерпретація теми і сюжету твору. Говорячи про історичне мистецтво, є всі підстави окреслити його як репрезентативне, тобто таке, що створює схожість на щось, і, природно, виникає потреба пояснити, що ж зображено, чому зображено і чому саме так, а не інакше. Тема і сюжет зображення у широкому сенсі стали предметом іконографічних студій. Іконографічний аналіз передбачає інтерпретацію значення теми і сюжету. У багатьох випадках іконографія зіштовхується з проблемами, які перешкоджають з легкістю прочитати чи розшифрувати сюжет зображення. Тоді дослідники звертаються до глибокого вивчення історичного контексту, до якого належить твір, здебільшого через практику порівняння з текстами та іншими зображеннями того часу. Проте в історії мистецтва і досі залишається багато творів, однозначна інтерпретація яких неможлива, вчені пропонують суперечливі версії їхнього прочитання, а самі роботи привертають увагу нових поколінь дослідників.

Функція

Контекстуальний аналіз покликаний також досліджувати функцію, яку твір виконує у прямому і фігуральному значенні. Знову ж таки, вживаючи поняття історичне мистецтво, важливо підкреслити той факт, що воно крім естетичної, завжди наділене й іншою, здебільшого прикладною, прагматичною, функцією. Розуміння для чого твір мистецтва оригінально був призначений є ключовим в аналізі твору, оскільки поняття функції часто безпосередньо обумовлює іконографію, вибір матеріалу, формат і застосування тих чи інших ознак стилю. На найбільш базовому рівні дослідження мистецтвознавці аналізують функцію через ідентифікацію типів, тобто що ж перед нами – портрет, вівтар, часослов, саркофаг, палац, собор і т.д. Вивчення історії і використання того чи іншого типу твору створює контекст для вивчення і пояснення конкретних зразків мистецтва.

Аналіз функції ускладнюється і водночас об’єктивізується, коли враховуються особисті мотиви людей, відповідальних за виконання твору. Насамперед ідеться про художників, але потрібно брати до уваги роль і значення меценатів, патронів, радників, замовників. Коли такі агенти можуть бути визначені, остаточно або гіпотетично, їх мотивація пропонує потенційні контексти для розуміння мети та образу твору. Проте слід додати, що однозначні висновки і сміливі твердження рідко виявляються правдивими. Здебільшого потрібно враховувати різні чинники, які накладаючись один на одного, дають можливість запропонувати більш-менш об’єктивну інтерпретацію.

Критичний погляд

Отже, підіб’ємо підсумки щодо аналізу значення мистецтва та архітектури як культурних артефактів. Хоча мистецтвознавці покладаються на факти настільки, наскільки це можливо, і прагнуть тлумачити твори передусім, як історично вірогідні, потрібно визнати, що уникнути суб'єктивності у цій справі неможливо. Адже ми інтерпретуємо минуле у такий спосіб, що віддзеркалює наше сьогодення. Сьогодні історики мистецтва продовжують ставити традиційні питання, але також постають і нові, інспіровані актуальними соціальними реаліями, обставинами, наприклад, глобалізм, мультикультуралізм, фемінізм, політика ідентичностей. Тому читаючи, споглядаючи і слухаючи, важливо розпізнати використані аналітичні підходи і виробити в собі здорове критичне ставлення до них. Отже, коли ви читаєте, дивитеся чи слухаєте, спробуйте розпізнати вживані підходи та критично осмислити їх. Чи говорить автор/дослідник/коментатор про роботу як фізичний об'єкт, візуальний досвід чи культурний артефакт? Часто це буде своєрідна комбінація. Які контексти використовуються для пояснення сенсів? Які контексти залишаються поза увагою? Часто відповіді породжують нові запитання, але це явище позитивне, адже такі ресурси, як цей, слугують не тільки платформою для набуття нових знань, але й заохочують до критичного мислення, пошуку нових сенсів і значень, розширюють горизонти знань про себе і світ навколо.