Архітектура Львова 1870─1910-х рр.

У 1870 р., завдяки ліберальним реформам, проведеним в Австро-Угорській імперії, Львів отримав право самоврядування. Адміністративне значення міста суттєво зросло, що зумовило швидке збільшення числа мешканців, розширення території й стимулювало потребу в нових будівлях різного функціонального призначення. Впродовж 1870─1910-х рр. забудова Львова продемонструвала справді європейський рівень архітектурного розвитку, який можна зіставити з рівнем тодішніх метрополій Будапешта і Праги. Більшість тогочасних міських споруд будували за проектами місцевих архітекторів, вихованців будівельного відділу львівської Політехнічної школи, які практично витіснили віденських проектантів з місцевого «ринку». У пропонованому матеріалі розглянемо архітектуру Львова цього періоду, спираючись на дослідження Ігоря Жука.

Одним з найвідоміших архітекторів Львова другої половини XIX ст. був Юліан Захаревич (1837─1898) ─ основоположник місцевої архітектурної школи та яскравий представник львівського історизму. Відбувши професійні студії у Львові та Відні, він розпочав свою кар’єру як залізничний інженер, а з 1871 р. став професором Технічної академії (згодом Політехнічної школи). Творчість Ю. Захаревича характеризує поєднання раціоналізму та неоромантичних тенденцій: академічні форми неоренесансу, що мають «італійське» забарвлення, фігурують у його роботах поряд з нетрадиційними інтерпретаціями мотивів історичної архітектури.

Найвідомішою з робіт Ю. Захаревича є будівля головного корпусу Політехнічної школи у Львові (1874─1877). Споруджена на височині, неподалік костелу св. Марії Магдалини і катедри св. Юра, вона була задумана і проектувалась як новітній храм науки і освіти. У формах будівлі можна простежити впливи Теофіла Гансена (а саме проектів кінця 1860-х рр. ─ класичної доби Рінґштрасе). Членування центрального ризаліту нагадує Technische Hochschule у Відні, alma mater Ю. Захаревича, а в опорядженні фасаду і сходової клітки фігурують деталі, запозичені з ренесансних венеційських проектів Якопо Сансовіно (Татті). Фасад увінчує алегорична скульптурна група, що символізує «інженерію», «будівництво» і «механіку» (три перші факультети, організовані в Політехнічній школі), авторства Леонардо Марконі. Розписи залу засідань, виконані за картонами Яна Матейка, представляють «історію людства», інтерпретовану в дусі алегорій епохи позитивізму (від композиції «Свята Трійця» до панно «Суецький канал»). Головний корпус Політехніки був важливою віхою для подальшого розвитку архітектури Львова як еталон стилю, і як базовий елемент планувально-урбаністичної структури західного сектору міста.

Будівництво головного корпусу Політехніки завершилось 1877 р., того ж року почалося спорудження будинку Галицького сейму (1877─1881; нині ─ головний корпус ЛНУ ім. І. Франка), за проектом Юліуша Гохберґера (1840─1905). Професійна кар’єра цього архітектора розпочалася в Пруссії, пізніше Ю. Гохберґер займав посаду директора будівельно-технічного департаменту у львівському магістраті. Архітектура спроектованого ним будинку земельного парламенту Галичини є одним з найпоказовіших прикладів неоренесансу з віденським забарвленням.

Будівля Галицького сейму у Львові
Будівля Галицького сейму у Львові

В архітектурній історії Львова важливою подією стало закриття у 1880─1900-х рр. русла річки Полтви, та перетворення його на підземний канал (у другій половині XIX ст. річка перетворилась на міську клоаку). Це стало передумовою формування, вздовж колишнього русла, імпозантного комплексу бульварів і площ, з центральною вулицею Карла-Людвіґа (нині ─ просп. Свободи) як основною структурною ланкою, та боковим «відгалуженням» ─ вулицею Академічною (нині ─ просп. Т. Шевченка). Зі зростанням транспортного навантаження набула популярності ідея кругової дороги ─ низки проспектів вздовж лінії колишніх фортифікацій, подібної до віденської Рінґштрасе (у Львові ця ідея не дочекалась повноцінного здійснення). До головних будівель вулиці Карла-Людвіґа належить Художньо-промисловий музей (просп. Свободи, 20). Архітектурний конкурс на цей будинок став кульмінацією моди на неоренесанс «італійського» типу, що переважала у Львові 1880-х рр. Будівництво музею, яким керували архітектори Леонардо Марконі та Юзеф Каєтан Яновський, затягнулось на два десятиліття й тривало до 1904 р.

Художньо-промисловий музей у Львові
Художньо-промисловий музей у Львові

Найбільш показовою пам’яткою архітектури еклектизму у Львові є Міський театр (нині ─ Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької), збудований у 1897─1900 рр. Автором його проекту був Зиґмунт Ґорґолевський (1845─1903), директор львівської Художньо-промислової школи, який до переїзду у Львів успішно працював у Берліні. Спроектована ним будівля театру належить до архітектурного типу, поширеного по всій Європі, найбільш відомим зразком якого є будинок Паризької опери. Театр щедро декоровано, а стиль його численних орнаментальних деталей є сумішшю неоренесансу і необароко. Величезний успіх свого часу мала завіса, розписана корифеєм академічного живопису Генриком Семирадським. У декораційних роботах Міського театру брали участь Петро Війтович і Антоній Попель, провідні скульптори Львова кінця XIX ─ початку XX ст.

Міський театр у Львові (тепер Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької)
Міський театр у Львові (тепер Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької)

Список архітекторів доби історичних стилів слід доповнити іменами Альфреда Каменобродзького, Вінцента Равського-молодшого, Яна Шульца, Юліуша Цибульського ─ ветеранів львівської архітектурної школи, типових представників неоренесансу і необароко.

Поява на вулицях Львова трамваю (1879 ─ кінного, 1894 ─ електричного) стимулювала будівництво в нових районах віддалених від центру. Продовженням осі фешенебельної забудови місцевого «вест-енду» на південь стали райони Новий Світ і Кастелівка, з віллами і котеджами. Найфешенебельнішим з 1890-х рр. був терен Кастелівки (район нинішніх вулиць І. Котляревського та генерала Г. Чупринки), розроблений Ю. Захаревичем. Тут архітектор збудував свою родинну віллу, проект якої відображає впливи ідей англійських реформаторів індивідуального житлового будинку (1891 р., вул. Метрологічна, 14а). Віллу Захаревичів і подібні до них будинки для однієї сім’ї 1890-х рр. можна характеризувати як місцеву репліку «Arts and Crafts movement».

Очевидно, проект Кастелівки, базований на концепції «cottage system», був пов’язаний із розвитком комплексу паркових зон міста й проектом кільцевої дороги, що мала їх з’єднувати, та плануванням Стрийського парку, заснованого 1879 р. в районі південної околиці Львова. Автором проекту цього найбільшого львівського парку був інспектор міських плантацій Арнольд Рерінґ (1840─1913), який тонко відчув характер мальовничого рельєфу і майстерно використав його можливості. Стрийський парк створювався як типовий неоромантичний парк ─ «garden of pleasure» доби позитивізму. У 1894 р. його верхня тераса стала місцем проведення грандіозної, як на галицькі масштаби, Крайової виставки. Лейтмотивом цього проекту була ідея прогресу, а експозиція мала якнайширше відобразити успіхи автономної Галичини в соціальній, господарській та культурній сферах.

На зламі 1880─1890-х рр. у неоренесансній архітектурі Львова проявилися ознаки кризи (мотиви неоренесансу тривалий час імпонували ліберальним колам «королівського столичного міста», оскільки асоціювались із «золотим віком» Львова другої половини XVI ─ початку XVII ст.). В наступні роки поширилася пізня, неоромантична версія історизму, характерними представниками якої можна вважати двох архітекторів: Теодора Тальовського (1857─1910) і Казимира Мокловського (1869─1905). Т. Тальовський ─ видатний архітектор краківської школи ─ в архітектурну історію Львова увійшов перш за все як автор неоготичного костелу св. Єлизавети (1903─1911). Архітектура будинку єврейської лікарні, авторства К. Мокловського (1899─1903, вул. Я. Раппопорта, 6), є одним зі зразків мавританського стилю, версія якого у цьому проекті стає засобом виразу національно-культурної ідентичності.

Важливою подією «територіально-транспортної революції», що радикально змінила образ Львова була поява у 1861 р. залізниці. Новий комплекс вокзалу, збудований у 1901─1904 рр., став символом модернізації міста. Цей комплекс включав станційний будинок великих розмірів, спроектований професором Художньо-промислової школи Владиславом Садловським (1869─1940), архітектуру якого можна охарактеризувати як симбіоз «grand manner» пізнього історизму з декоративними формами сецесії, і конструкцію дебаркадеру, виконану за проектом групи залізничних інженерів під керівництвом Людвіга Вержбицького (1834─1912). Велике значення в архітектурній історії Львова мало впровадження залізобетонних конструкцій, широко застосованих у будівлі вокзалу, виконавцем яких була фірма «Ю. Сосновський & А. Захаревич».

Наприкінці XIX ─ на початку XX ст. для Львова настала справді велика доба архітектурної творчості й будівельного підприємництва. Тогочасні успіхи будівельної промисловості міста пов’язані з іменем Івана Левинського (1851─1919) ─ архітектора, професора Політехнічної школи, а також найвідомішого будівельного підприємця Галичини. Він розпочинав свій професійний шлях як співробітник Ю. Захаревича у проекті розвитку Кастелівки. Пізніше створена ним фірма виконувала роботи, пов’язані зі спорудженням найбільших архітектурних об’єктів Львова кінця XIX ─ початку XX ст.: Міського театру, вокзалу, будинку торгово-промислової палати та багатьох інших споруд. І. Левинський був власником промислового підприємства, заснованого в районі Кастелівки, що виробляло усі основні види будівельних матеріалів й вважалося у своїй галузі найбільшим в Галичині.

Архітектурне бюро, очолюване І. Левинським, було в місті кінця XIX ─ початку XX ст. провідним осередком розвитку архітектури. Найкращі львівські архітектори того часу ─ Альфред Захаревич, Тадеуш Обмінський, Вітольд Мінкевич, Еугеніуш Червінський, Олександр Лушпинський та інші ─ пройшли в цьому бюро практику й працювали як асистенти професора І. Левинського. В їх елітарній групі окремо слід відзначити Тадеуша Обмінського (1874─1932) ─ провідного архітектора львівської сецесії, який розробив основний тип львівського фасаду періоду Art Nouveau. Характерною рисою останнього була напружена форма високих аттиків, часто увінчаних маскою жіночого «божества» чи химери, серпантини рослинних орнаментів, поліхромні майолікові панно, експресивні ковані та різьблені деталі. Своєю репутацією одного з найбільш «сецесійних» міст Центрально-Східної Європи Львів, великою мірою, завдячує проектам Т. Обмінського.

Риси індивідуального стилю Т. Обмінського можна виявити у найкращих проектах, розроблених архітектурною майстернею І. Левинського в середині 1900-х рр. ─ у тому числі в деяких багатоквартирних будинках 1905─1906 рр., включених у ансамблі вулиць Асника (нині ─ О. Богомольця) і Домагаличів (нині ─ І. Павлова), а також у кількох роботах, виконаних для великої архітектурно-будівельної фірми Міхала Уляма. До останніх відноситься прибутковий будинок Сеґаля (1904─1905, вул. Чайковського, 6) ─ один з найпомітніших «сецесійних» акцентів центральної частини Львова.

Серед робіт, виконаних архітекторським тандемом Т. Обмінського та І. Левинського, поряд зі зразками архітектури «космополітичного» Art Nouveau, важливу категорію становлять проекти, в яких використано народні мотиви, інтерпретовані в дусі естетики «нового стилю». Найвідоміший з них ─ будинок кредитно-страхової компанії «Дністер» (1905─1906, вул. Руська, 20). Типовий для львівської сецесії фасад у проекті будинку «Дністра» був доповнений стилізованою народною орнаментикою й вдало поєднувався з формою покрівлі, що повторювала прототипи дерев’яного будівництва регіону Карпат.

Будинок кредитно-страхового товариства «Дністер» у Львові
Будинок кредитно-страхового товариства «Дністер» у Львові

У контексті розвитку львівської версії «vernacular revival» (фольклорного відродження) слід згадати ще одного талановитого архітектора, пов’язаного з архітектурним бюро І. Левинського ─ Олександра Лушпинського (1878─1943). У своїх роботах він оперував стилізованими формами, які викликають асоціацію з романським стилем, у поєднанні з мотивами народного мистецтва, вишуканою віденською орнаментикою та елементами, підказаними сучасними інженерними конструкціями. Кращим серед проектів О. Лушпинського до Першої світової війни був будинок санаторію К. Солецького (1908─1910, вул. Личаківська, 107).

Після 1908 р. львівські будівлі міняють стиль: виходять з ужитку орнаменти сецесії ─ їх заміняють мотиви неокласицизму початку XX ст. Поширюються геометризовані форми, що свідчать про розвиток ранньої версії модернізму. Серед молодих архітекторів початку 1910-х рр. на перший план виходить Роман Фелінський (1886─1953) ─ керівник проектного бюро фірми М. Уляма (третя за значенням після підприємств І. Левинського та Ю. Сосновського & А. Захаревича, будівельна компанія Львова початку XX ст.). Проектований ним універмаг на вул. Шпитальній, 1 (1912─1913) справедливо вважається одним з кращих зразків ранньомодерністичної архітектури у Східній Європі.

Універмаг на вул. Шпитальній у Львові
Універмаг на вул. Шпитальній у Львові

Період кінця 1900-х ─ початку 1910-х рр. був особливо продуктивним для Альфреда Захаревича (1871─1937), сина професора Ю. Захаревича. Можливо, саме Захаревича-молодшого слід вважати найобдарованішим серед представників архітекторського фаху в тогочасному Львові: на початку XX ст. він став «законодавцем стилю» місцевої архітектури. Його творчість має яскраво виражений інноваційний характер ─ з нею пов’язується впровадження нових архітектурних типів, таких, як торговий пасаж (проект пасажу Міколяша на початку вул. Коперника, виконаний А. Захаревичем у співавторстві з І. Левинським, 1899─1901; зруйнований під час Другої світової війни), а також поширення нових будівельних матеріалів, зокрема, залізобетону. Фірма залізобетонних робіт, яку Захаревич-молодший заснував разом зі своїм спільником Юзефом Сосновським, споруджувала найбільші в Австро-Угорщині мости системи Hennebique, залізобетонні фундаменти вокзалу у Львові та конструкції багатьох інших будівель.

До основних архітектурних проектів А. Захаревича належить прибутковий будинок Балабана (1908─1910, вул. Галицька, 21), з масивним фасадом, характерним для пізньої сецесії, декорованим рельєфами, які виконав обдарований скульптор-символіст Зиґмунт Курчинський. Цей будинок є частиною цілого комплексу будівель на розі вулиць Валової і Галицької, який можна вважати найкращим у Львові ансамблем житлової архітектури кінця 1900-х ─ початку 1910-х рр. А. Захаревич прославився також як автор банківських та офісних будівель. До останніх належить будинок, в якому містився офіс страхової компанії Assicurazioni Generali Trieste (1908─1910, вул. Коперника, 3), та споруджена навпроти будівля Кредитного товариства землевласників (1912─1913, вул. Коперника, 4), операційний зал якої викликає асоціацію з інтер’єром віденської Поштової ощадної каси авторства Отто Ваґнера.

Окреме місце у творчості Захаревича-молодшого ─ і в архітектурній історії Львова нового часу ─ займає будинок Торгово-промислової палати, що становить центральну ланку ансамблю вул. Академічної (1907─1910; нині ─ просп. Шевченка, 17-19). В історії мистецтва Центрально-Східної Європи він відомий насамперед своїми прекрасними інтер’єрами: мозаїки, вітражі, скульптура та настінні розписи створюють тут особливу ауру новітнього «храму краси». Монументальний фриз, виконаний у залі засідань художником Феліксом Виґживальським, є міфологізованою оповіддю, в якій оспівується союз торгівлі і промисловості. Будівля Торгово-промислової палати стала унікальним прикладом Gesamtkunstwerk ─ синтезу просторових мистецтв.

Будинок Торгово-промислової палати у Львові
Будинок Торгово-промислової палати у Львові

Упродовж короткого періоду з кінця 1900-х до початку 1910-х рр. умови для розвитку місцевої архітектури були надзвичайно сприятливими: у міських адресних книгах за десятиліття, що передувало Першій світовій війні, фігурують імена більше ста архітекторів та будівельних підприємців. Звернемо окрему увагу на чотирьох молодих архітекторів передвоєнної доби: Фердинанда Касслера, Вітольда Мінкевича, Еугеніуша Червінського та Івана Багенського.

Фердинанд Касслер (1883─1943) працював наприкінці 1900-х рр. як архітектор в бюро М. Уляма. Пізніше заснував власну фірму й збудував два офісні будинки, що до сьогодні лишаються найбільшими в районі колишніх вулиць Карла-Людвіґа і Академічної ─ неокласицистичну будівлю на пл. Міцкевича, 8 (1912─1921), та споруджену в дусі модерністичної архітектури на вул. Чайковського, 2 (1928─1930).

Вітольд Мінкевич (1880─1961) був у 1900-і рр. асистентом І. Левинського, а також дуже активним архітектурним критиком і теоретиком архітектури раннього модернізму. У 1920─1930-і рр. він здобув славу як проектант кооперативних будинків (багатоквартирний комплекс на вул. Стрийській, 36-42, 1927─1929), в яких проглядається аналогія з житловими комплексами «червоного Відня».

Стилем проектів Еугеніуша Червінського (1887─1930) був елегантний врівноважений неокласицизм 1910─1930-х рр. (гуртожиток Політехнічної школи, 1921─1926; вул. Бой-Желенського, 20). Цей архітектор також починав свій професійний шлях в бюро І. Левинського. Саме Е. Червінський спроектував будівлю Музичного коледжу ім. С. Людкевича (1914─1916, пл. М. Шашкевича, 5).

Іван Багенський (1883─1967) також проявив себе як талановитий архітектор неокласицизму. Під час львівського будівельного «буму» початку 1910-х рр. він спроектував і побудував (разом з будівничим Войцехом Дембінським) декілька великих кам’яниць, а після Першої світової війни виконав у Львові як неокласицистичні будівлі (палац Бєльських, 1922─1924; вул. Коперника, 42), так і проекти, що тяжіють до естетики Modern Movement. Протягом майже півстоліття, до 1960-х рр., цей ветеран школи, заснованої професором Ю. Захаревичем, викладав у Політехніці.

Архітектура Львова 1870─1910-x рр. ─ унікальний документ, що увічнює дух минулих епох і відображає різні аспекти плюралістичної культури регіону Західної України, прилеглого до кордонів Центральної Європи. На її прикладі можна побачити, як різнорідні (часом навіть антагоністичні) елементи співіснують в архітектурному просторі міста.

На основі дослідження Ігоря Жука «Архітектура» у Т. 2 тритомника «Історія Львова» (Історія Львова: у 3 т. Т 2: 1772─1918 рр. / Редколегія Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. ─ Львів: Центр Європи, 2007. ─ 559 с., іл.).

Повернутись назад