Палацові та садибно-паркові ансамблі Західної України 1770-1830-х рр..

У 1770-1830-х рр. у резиденційному будівництві співіснують декілька стилістичних напрямів — класицизуюче бароко, палладіанство і, врешті, класицизм. Незмінною від першої половини XVIII ст. залишається типологія палацових ансамблів — споруджували як масштабні садибні комплекси з великими парками і садами, так і менші заміські маєтки з обмеженою кількістю допоміжних будівель.

У резиденційному будівництві останньої третини XVIII — першої половини ХІХ ст. на українських землях панівним був класицизм. Впродовж першого етапу становлення стилю — від 1770-х до початку 1800-х рр. утверджується напрямок палладіанства, водночас, помітними є впливи класицизуючого напряму барокової архітектури, які виявляються в окремих деталях чи елементах оздоблення — як от люкарни на фронтонах (палац в Кустині), високі ламані дахи, картуші з гербами, гірлянди й фестони (нереалізований проект палацу в Млинові 1785 р.), трибічні ламані ризаліти (садиба Грохольських в с. Гриців).

Для наступного етапу, що охоплював 1800-1820-ті рр., характерними були зміни просторово-планувальної схеми палацових споруд, зменшення масштабів усіх будівель ансамблю. Період пізнього класицизму в українській резиденційній архітектурі дослідники обмежують 1820-1830-ми рр., тоді ж поширення набуває стилістика ампіру, особливо у декоративному оформленні інтер’єрів. Можна виокремити 5 типових схем, згідно яких розташовувалися усі будівлі палацово-паркових резиденцій класицистичного стилю: 1) П-подібна замкнута композиція; 2) довільна композиція; 3) прямокутна — коли усі частини споруди вписано у прямокутник; 4) центрична композиція; 5) підковоподібна композиція. У палацово-паркових комплексах Західної України 1770-х рр. — початку ХІХ ст., які є зразками раннього класицизму, виразним є вплив палладіанства, їм властивий монументальний, репрезентативний характер.

Палладіанство — напрямок у європейській архітектурі, що набуває розквіту з 1720-х рр.. Першою теоретичною основою для цього стилю були праці італійського архітектора Андреа Палладіо (1508-1580), зокрема трактат «Чотири книги про архітектуру» (Венеція, 1570), де зібрано зразки античного житлового, громадського і культового будівництва, проаналізовано класичну систему 5 ордерів, але й викладено принципи сучасної архітектури і містобудування, подано типологію споруд і проекти палаццо і вілл, розроблені самим А. Палладіо. Він працював над узгодженням засад класичної давньоримської і ренесансної архітектури, а також над інтеграцією житлових будівель з ландшафтом — ідеї, втілені вже архітекторами другої половини XVIII-XIX ст. у класицистичних палацово-паркових комплексах. Розрізняють різні школи палладіанства, зокрема британську, північноамериканську. Характерною рисою споруд цього стилю також є палладіанське, венеційське, або серліанське вікно (італ. serliana) — тридільне вікно, де центральна частина — вища, з півкруглим арковим завершенням, а дві бічні мають прямокутну форми і фланковані пілястрами. Найбільш правдоподібно, вперше такий тип вікна з’являється у проектах італійського архітектора Донато Браманте (1444-1514), графічне зображення такого вікна є серед ілюстрацій до видання «Архітектура» (1537) Себастьяно Серліо, італійського архітектора, представника першої школи Фонтенбло 1530-1570-х рр.. Така форма вікна набула розповсюдження у європейській архітектурі XVII-XIX ст. під впливом творчості А. Палладіо.

Центром просторової композиції таких ансамблів виступав палац з відкритим парадним подвір’ям, оточений з обох сторін флігелями і службовими спорудами, а також великим парком-садом. Головний корпус палацу з колонним портиком з’єднаний з бічними корпусами чи флігелями за допомогою аркових або колонних галерей. Ці округло (а точніше, у чверть кола чи еліпса) вигнуті галереї були відкритими лише з боку внутрішнього подвір’я і саду, чимось нагадуючи підковоподібні курдонери, поширені у палацовій архітектурі доби бароко. Пізніше їх, як правило, шклили, перетворюючи на оранжереї.

Окрім одноярусних галерей-переходів, існували й двоповерхові, з відкритими аркадами на першому ярусі і житловими приміщеннями на другому (палац у с. Великі Цепцевичі, 1770-1780-ті рр., Рівненська обл.). Архітектори зверталися й до інших варіантів внутрішнього розпланування округлих галерей, наприклад у палаці в с. Тучин (1790-ті рр., Рівненська обл.) зі сторони головного фасаду в них розташовувалися житлові кімнати, а з протилежного боку було влаштовано коридор, що з’єднував палац із павільйонами. Портики з одинарними чи спареними колонами іноді зводили на масивному цоколі з вхідними арками — прийом, що набуде поширення на наступному етапі розвитку палацової архітектури класицизму.

Підковоподібну композицію мають палац Потоцьких у Тульчині (Вінницька обл., 1781-1785 рр., арх. Ж. Лакруа) та палац в с. Вороновиця (Вінницька обл., 1770-1777 рр., буд. Лоренц Гедон) у маєтку Грохольських. З-поміж палаців Поділля вороновицький палац вирізняє багатий стукковий декор на фасаді і в інтер’єрі, в якому домінують рослинні мотиви, фестони, букранії, акант; збереглася ліпнина плафонів у парадних залах на другому поверсі з фігурами німф, античних божеств.

Серед ранніх зразків декоративних стуккових композицій в інтер’єрах споруд раннього класицизму слід згадати ліпнину в палаці Міхала Чацького у Серебринцях (Вінницька обл., 1770-1780-ті рр.) з гірляндами, фризами рослинного орнаменту з грифонами, музичними інструментами; вимурувані з цегли колони підтримують балки перекриття, вкриті смугою ліпнини, що імітує антаблемент і переходить на край плафону; площини стін овальної бальної зали поділено іонійськими пілястрами, навколо вікон є розетки в профільованих обрамленнях. Схожі рослинні мотиви і музичні інструменти в десюдепортах збереглися в інтер’єрах палацу в с. Великі Межирічі (Рівненська обл., 1789-1793 рр., арх. Шимон Богуміл Цуг). В описах згадано і пейзажне настінне малярство Юзефа Маньковського в живописному обрамленні з ілюзіоністичних архітектонічних елементів.

Найчастіше архітектори зверталися до коридорно-анфіладного принципу планування головного корпусу палацу. Перший поверх, як і у попередній період, відведено для службових приміщень і вестибюлю зі сходами, що вели на другий поверх із репрезентативними залами і кімнатами для гостей. Переважно зі сторони паркового фасаду бальна зала мала вихід на балкон чи лоджію з рядом високих porte-fenêtre.

Porte-fenêtre — високі зашклені двері, що виходять на балкон чи терасу.

Наступний етап розвитку класицистичної резиденційної архітектури припадає на початок ХІХ ст. — 1820-ті рр.. У першій чверті ХІХ ст. палаци палладіанського типу починають втрачати популярність, змінюється характер резиденцій, де домінантою ансамблю відтепер виступають неготичні замки або неоренесансні вілли. Вже на початку століття на Волині архітектори поступово відходять від практики сполучення усіх будівель галереями-переходами — тепер ж доволі часто головний корпус палацу постає як окремий об’єкт, флігелі теж є самостійними спорудами, які за своїм архітектурним вирішенням і декоративними елементами не поступаються будівлі самого палацу. Серед проектів резиденцій, що з’являються у цей період, дослідники виокремлюють два варіанти планувально-просторової структури, які різнилися конструкцією портика, що виходив у двір.

У палацах, що належали до першого типу, зовнішній фасад акцентований колонним портиком з трикутним фронтоном. Фасад зі сторони внутрішнього подвір’я найчастіше був аналогічним до зовнішнього (у сенсі симетрії всіх його складових), із розташованим по центру псевдоризалітом чи колонним портиком (палаци в Городку, Урвенні, Підлужному Рівненської обл., Молочках Житомирської обл., Великих Загайцях Тернопільської обл.).

У палацах другого типу структура зовнішнього фасаду залишається незмінною, натомість ризаліт фасаду, оберненого в бік саду, набуває півкруглої форми. Бальну залу, яка традиційно знаходилася на другому поверсі, у такому разі переносили на перший (палаци в Берестечку 1802 р., Красилові 1808 р., Бережцях 1815 р.). Саме такі ризаліти, щоправда оточені рядом колон, є характерними для палаців періоду пізнього класицизму.

Серед садибних ансамблів 1800-1820-х рр. палац в Самчиках є своєрідним винятком, оскільки вже на початку століття у системі планування споруди і декоративному оздобленні інтер’єрів тут помітні підходи, що набули поширення у резиденційному будівництві України кількома десятиліттями пізніше, в останній фазі класицизму. Палац роду Чечелів у с. Самчики (Хмельницька обл., кін. XVIII-перша третина ХІХ ст., арх. Якуб Кубіцький) одноповерховий, з шестиколонним портиком на головному фасаді й тригранним ризалітом на протилежному боці, перед яким на невисокому ґанку чотири колони іонійського ордеру підтримують пропорційно менший трикутний фронтон, у тимпані якого теж розміщено барельєфну композицію. Форми фронтону повторюються у сандриках над вікнами, кожен з яких опирається на декоративні консолі, простір між якими заповнює стукковий фриз. Наріжні кути центрального ризаліту і бічних псевдоризалітів оздоблено рустуванням.

У п’яти залах палацу збереглися численні орнаментальні фризи і панно з гірляндами, фігуративні барельєфи десюдепортів і декоративні смуги з розетками у півсферичному куполі овальної зали. Площини стін додатково поділено нішами, колонами (Римська зала), у кожній кімнаті були каміни і кахляні печі. У композиціях зі стуккової ліпнини переважають мотиви давньоримського мистецтва доби імперії (грифони, сфінкси, трофеї) запозичені, щоправда, не з першоджерел, а трактовані крізь призму стилю ампір, що був актуальним у західноєвропейському мистецтві у 1800-1820-х рр..

Увагою не оминули і популярну в XVIII ст. стилістику шинуазрі — однією із споруд ансамблю у Самчиках був китайський павільйон — господарська споруда, стіни якої вирішені так само, як і головний корпус палацу, тобто з рустуванням і невеликими колонами доричного ордеру обабіч входу, лише дах має характерні заломи і чотири маленькі вежі на кутах, що імітують дахи китайських пагод. Окрім того, в палаці збереглася т. зв. японська кімната, стіни якої повністю вкриті розписом, що наслідує радше китайські зразки: на стелі — ілюзорний живопис, що імітує півсферичне склепіння, стіни розділені на квадратні і прямокутні поля, заповнені зображеннями квітів (півонії і хризантеми у вазонах, композиції з квітами й птахами, фенікс), стилізованими східними орнаментами та ієрогліфами, постатями у традиційному японському вбранні (самураї, жінка з парасолькою).

У резиденційному будівництві Галичини від початку ХІХ ст. домінує віденський варіант класицизму. У просторовій схемі ансамблю архітектори все частіше звертаються до фронтальної композиції, коли всі споруди знаходяться на єдиній осі, поступово відмовляючись від П-подібної і прямокутної планувальної структури. Водночас, популярності набуває тип одноповерхового палацу, який, попри те, зберігає монументальний характер завдяки продуманому використанню особливостей ландшафту — такі палаци зводили на пагорбах, поряд з водоймами, що ставали частиною пейзажного парку. Наприклад, неіснуючий нині ансамбль резиденції у Загребеллі (тепер землі цього села є частиною Тернополя) розташовувався на трьох терасах — корпус палацу з боку в’їзної брами знаходився на найвищій терасі і був одноповерховим. Натомість парковий фасад виходив на нижчий ярус, тому мав два поверхи. На третій терасі було розбито регулярний парк, що переходив у пейзажний, сформований з природного лісу.

Наступний етап розвитку садибного будівництва класицистичного стилю був нетривалим, приблизно від 1820 до 1831 рр. Для палацових резиденцій того часу архітектори переважно обирали проекти одноповерхових будівель, часто доповнених мезоніном, що уподібнювало їх до садибних комплексів. Споруда палацу на високому підмурівку вже не справляє враження монументального, монолітного об’єму, площини фасадів візуально поділені на менші фрагменти за допомогою псевдоризалітів, бічні крила завершувалися портиками з балюстрадою. У плані ансамбль мав вигляд видовженого прямокутника. Зростає роль декоративних елементів, особливо в інтер’єрах, при цьому відчутним є вплив стилю ампір. У цей період було споруджено палаци в с. Ілляшівка (1830), с. Білецьке (1820-ті рр.), с. Вища Погоріла (перша половина ХІХ ст.) Хмельницької обл.. Упродовж двох наступних десятиліть на теренах Волині теж постають поодинокі палацові ансамблі у стилі класицизму — в с. Острожець (1840), с. Бочаниця (1840) Рівненської обл. і с. Любар (1853) Житомирської обл.. Більшість палацових комплексів не дійшла до нашого часу і зафіксована лише на літографіях і рисунках Наполеона Орди.

Автором проектів низки палацових комплексів у стилі класицизму на Волині та Поділлі був італійський архітектор Франческо Карло Боффо (1790-1867). З 1820-х років він працював в Одесі, де керував будівництвом житлових будинків (переважно т. зв. «прибуткових» будинків), низки громадських споруд за проектами інших архітекторів (будинок Присутніх місць на Приморському бульварі, арх. А. Мельников, 1826 р.; будинок біржі, арх. В. Торічеллі, 1828-1834 рр.). Серед найвідоміших його творів в Одесі — Воронцовський палац (1827), Потьомкінські сходи (1841). Також Ф. К. Боффо був автором проекту палацу графів Чарномських у с. Чорномин (1820-ті рр., Вінницька обл.) — тут розвинуто тип паркового фасаду з оточеним колонами півкруглим ризалітом.

Якщо мова йтиме про типологію садиб, споруджених у класицистичному стилі, то вона повторюватиме традиції XVIII ст. — у той час з’являлися як масштабні палацово-паркові комплекси, так і невеликі маєтки, де репрезентативні споруди мали певні спільні риси із традиційним дерев’яним житловим будівництвом, що демонструють характерні ґанки-портики зі спрощено трактованими опорами-колонами і виступаючими трикутними фронтонами.

Джерела:

Левкович Н. Я. Стильові особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII — першої половини ХІХ ст. — Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури зі спеціальності 18.00.01 — Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. Київ — 2004.

Наполеон Орда і Україна: [альбом: до 205-річчя від дня народж.] / [авт. проекту: П. Сачек, Я. Кравченко; авт. вступ. ст. Я. Кравченко; ред.: А.-М. Волосацька, А. Кроха]. — Київ: Оранта Арт Бук; Львів: ЛННБУ, 2014. — 204 с.

Родічкін І. Старовинні маєтки України / І. Родічкін, О. Родічкіна. — К. : Мистецтво, 2009. — 384 с.

Томілович Л. Історичні садиби Вінницької об-ласті [каталог] / Л. В. Томілович — К.; Чернігів: Деснянська правда, 2011. — 207 с.

Brzezińska-Marjanowska W. Klasycystyczna architektura pałacowa na Wołyniu ok. 1780-1831 r. // Stan badań nad wielokulturowym dziedzictwem dawnej Rzeczypospolitej. T. 1. — Białystok, 2010. — С. 273-299

Mikocka-Rachubowa K. Pałac w wołyńskim Romanowie i jego rzeźby // Biuletyn Historii Sztuki. — 2013. — Vol. 75. — Issue 1. — P. 37-69

Roman Aftanazy Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. В 11 т.. — Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1986-1993.

http://www. hroniky. com/news/tags-group/palatsy-volyni