Українське монументальне малярство XVII ст..

Традиція монументального малярства в Україні у XVII ст. залишається недостатньо вивченою, перш за все через фрагментарну збереженість оригінальних пам’яток. Картину розвитку мистецтва стінописів у сакральних і світських інтер’єрах можна частково відтворити за допомогою писемних джерел — офіційних документів і літературних творів того часу. Проте вже від першої половини століття формується два напрями монументального малярства в мурованих і дерев’яних церквах, що репрезентують професійну і народну художню школу відповідно.

На зламі XVI-XVII ст. монументальне малярство на українських землях не набуло значного поширення — про це опосередковано свідчать полемічні трактати православного духовенства («О єдиной истинной праволавной вѣрѣ» 1588 р., «Палінодії» Захарії Копистенського 1621 р.), де є згадки про оздоблення церковних інтер’єрів, зокрема про фрески українських майстрів у храмах на теренах Польщі, які З. Копистенський розглядає як твори чеських і угорських художників. Ці факти дають підстави припустити, що на той час українським церковним ієрархам не були відомі цілісні ансамблі монументальних розписів, які б презентували локальну художню школу стінопису на Правобережжі і дозволяли провести аналогії з фресками «грецької традиції» у храмах Краківської дієцезії, інтерпретуючи їх як твори власне українських майстрів.

Про відновлення традиції монументального малярства більш упевнено можна говорити від 1640-х рр.. Писемні джерела того часу фіксують наявність розписів у бабинці П’ятницької церкви у Львові, а також подають згадки про виконання у 1646 р. фресок у Троїцькій церкві Густинського монастиря на Чернігівщині та в Десятинній церкві у Києві, й оздоблення стінописом нещодавно спорудженої церкви Братського монастиря на Подолі в Києві. У подорожніх нотатках Павла Алеппського є доволі докладні описи окремих композицій ансамблю настінної поліхромії в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Звісно, на їх підставі неможливо скласти уявлення про програму розписів та іконного малярства, проте іконографія низки зображень вказує як на продовження візантійсько-руської традиції, так і на поширення сюжетів західноєвропейського релігійного малярства і графіки. Саме графічні зразки — ілюстровані видання Біблії й окремі аркушеві гравюри — ставали візуальними прототипами для тогочасних українських майстрів, що підтверджують дереворити Іллі до Біблії, гравюри «Євангелія учительного» 1637 р. Про впливи католицької релігійної іконографії свідчать образи «Внебовзяття Прсв. Богородиці», зображення Діви Марії серед ангелів, що тримають навколо Неї вінці, образ Богородиці (або Софії — Премудрості Божої) як «Церкви, що воює» в оточенні фігур єретиків, що стріляють в неї з луків та гармат. Водночас, П. Алеппський відзначає зображення свв. Антонія і Феодосія і композицію, що, вочевидь, репрезентує «Древо святих печерських», що була особливо поширеною в українському мистецтві другої половини XVII-XVIII ст..

Попри те, що в Києві у 1640-х рр. скоріш за все, вже існувала певна школа монументального малярства, для виконання розписів запрошували й іноземних художників. Так, у 1644 р. митрополит Петро Могила доручив грецьким майстрам створення ансамблю поліхромії церкви Спаса на Берестові. Конструктивні особливості храму, зокрема відсутність центральної бані, зумовили пристосування традиційної схеми розписів основного підкупольного простору на склепінні вівтарної частини. Тут у колі розміщено образ Христа-Вседержителя, а в полях, утворених нервюрами, зображення апостолів і ангелів. Цикл розписів у вівтарі завершують постаті святителів східної Церкви. На стінах нави у нижніх регістрах відводилося місце для фігур грецьких святих і засновників східного чернецтва, вгорі площини стін заповнювали євангельські сцени. Серед новацій в іконографічній програм стінопису — два горизонтальні ряди композицій із зображеннями різних епізодів Страстей Христових. Над вівтарною аркою знаходиться образ Христа — Архієрея на престолі з пристоячими ангелами, Богородицею і св. князем Володимиром, поряд подано колінопреклонну постать митрополита Петра Могили як донатора, котрий підносить Христові модель храму. Добре збереглися стінописи у бабинці навколо входу — образи Богородиці і Христа на престолах і Преображення Господнього. На вівтарній арці розміщено постаті арх. Михаїла і святих воїнів. У колористичній гамі розписів переважають червоно-вохристі, сині і темно-зелені барви. Контури фігур і складний рисунок драперій промальовано виразними лініями, обличчя змодельовано за допомогою світлотіні. Цей ансамбль є прикладом пізньої трансформації візантійських традицій монументального малярства під впливом реалістичного живопису європейського раннього Відродження.

Монументальний стінопис мурованих храмів Західної України і Правобережжя стає рідкісним явищем, натомість продовжує розвиватися малювання дерев’яних церков. Матеріали візитацій фіксують втрачені на сьогодні монументальні розписи Троїцької церкви (1662) в с. Крупець біля Бродів (Львівська обл.) і Хрестовоздвиженської церкви Тумінського монастиря (Волинська обл.). Найвідоміші зразки стінопису збереглися на Львівщині у церквах св. Юра в Дрогобичі (нава — 1657-1659 рр., купол — 1678 р., стіна під хорами — 1691 р., каплиця Введення Богородиці до храму — 1711 р., притвор — 1714 р.) і Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі (нава — 1613 р., каплиця Іоана Хрестителя — 1672 р., нава — 1736 р.), Святого Духа в Потеличі (1620-1640-і рр.) і Пресвятої Трійці в Сихові (1683 р., тепер знаходиться в межах Львова). Вони презентують тип малярської декорації, що складалася поступово, із різних за часом виконання циклів.

Ці дерев’яні храми споруджувалися у містах і містечках на кошти церковних братств. Процес їхнього оздоблення зазвичай був доволі тривалим, оскільки всі роботи здійснювалися, знову ж таки, коштом міщанських братств чи з фундацій окремих донаторів. Так, вирізьблені написи у приділі і під хорами у церкві св. Юра в Дрогобичі подають декілька дат виконання різних частин розпису. Такий принцип створення стінописів не передбачав дотримання заздалегідь сформованої перед початком робіт цілісної програми ансамблю — подекуди, як от у церкві Св. Духа в Потеличі, розписи відсутні у частинах храму, звично відведених для найбільш значущих в сакральній іконографії образів — у куполі і вівтарі. У потелицькій церкві на північній і південній стінах намальовано «Деісус» і пророчий ряд, що на той час вже входили до основної структури іконостасу. Відсутність єдиної концепції у формуванні комплексу малярської декорації не означав безсистемного заповнення стін окремими композиціями, адже у підсумку самостійні цикли чи сюжетні сцени зберігають дидактичний характер і творять цілісний ансамбль, де послідовно розгортаються епізоди зі старозавітної історії та події, описані у текстах Євангелій.

Стінопис церкви Св. Духа в Потеличі
Стінопис церкви Св. Духа в Потеличі

Ансамбль стінопису церкви Св. Духа в Потеличі складається з декількох сюжетних циклів та окремих сцен, зосереджених на стінах храму, дослідники припускають, що розписи знаходилися і у вівтарній частині, але були втрачені після її реконструкції і розбудови. На північній стіні розгортається Страсний цикл в 25 клеймах, розташованих п’ятьма рядами і закомпонованих навколо сцени «Успіння Прсв. Богородиці». Поряд виконано композицію «Деісус» в архітектурному арковому обрамленні, що вгорі завершується трьома декоративними картушами з Розп’яттям у центральному з них та медальйонами з погрудними зображеннями Мойсея і Аарона по обидва боки. На західній стіні — видовжена по верикалі композиція «Воздвиження Чесного Хреста» — одна із найбільших у храмі. Площину південної стіни заповнює пророчий ряд, над яким намальовано «Богородицю Печерську» зі святими Антонієм і Феодосієм. Також на цій стіні знаходяться сцени «Жертвопринесення Авраама» та «Ілля в пустелі». У бабинці присутня лише одна сцена — «Оплакування Христа». Л. Міляєва, котрій належить ґрунтовне дослідження стінописів потелицького храму, припускає, що на вільних від розписів площинах стін розміщували монументальні ікони, доповнюючи таким чином сюжети поліхромії. На користь цього припущення про синтез стінопису та іконопису в програмі малярської декорації церков свідчить велика ікона «Страсті Христові» кінця XVI ст., для якої відведено необхідних розмірів (2 м на 2,5 м) місце в інтер’єрі церкви Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі.

Розписи неіснуючої вже церкви Прсв. Трійці в Потеличі (розібрана у 1937 р.) включали зображення Страшного суду (північна стіна), у бабинці — «Преображення», на південній стіні — «Успіння» з двома чинами моління (12 постатей апостолів і 6 фігур святителів), над південними дверима — «Сьомий Вселенський собор».

У церкві Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі розписи зосереджено у вівтарі і бабинці, у центральній частині храму є лише широкий фриз рослинного орнаменту в долішній частині північної і південної стін і зображення сцен мучеництва дванадцяти апостолів над іконостасом і «Коронування Богородиці». Цикл вівтарних розписів складається із зображення «Богородиці Знамення» серед собору ангелів, образів чотирьох євангелістів, на стінах — «Деісус» і постаті святителів. Стилістика розписів тяжіє до народного примітиву, фігури статичні, площинні, з широким контуром, у колориті домінують коричнево-червоні та жовто-вохристі барви вбрання і холодні відтінки сіро-блакитного тла. Західна частина церкви була колись окремим приділом, присвяченим Іоану Хрестителю, патронові донатора Івана Кобрина. Тут переважають сцени з житія святого, закомпоновані серед декоративних архітектонічних елементів — масивних кручених барокових колон і картушів, за винятком хіба що великої пейзажної композиції зі сценами з житія св. Марії Єгипетської, які заповнюють усю західну стіну каплиці.

Ансамбль стінопису церкви св. Юра в Дрогобичі складається з трьох різночасових циклів, намальованих на стінах і склепінні центральної частини та бабинця, розписи відсутні лише у вівтарі. Розписи у наві були виконані впродовж 1657-1659 рр.. На південній стіні тут міститься сцена «Страшного суду», під нею — цикл «Акафіст до Ісуса Христа» з 12 сюжетами, що ілюструють відповідні ікоси і кондаки, тобто, рядки акафісту. Навпроти на північній стіні знаходиться «Акафіст Богородиці з похвалою» з 25 клеймами, навколо зображено постаті святих. Горішню частину північної стіни заповнюють сцени «Страстей Христових». На східній можна побачити епізоди мучеництва апостолів.

Розписи восьмерика і бані були виконані пізніше, близько 1678 р. і дещо відрізняються за стилістикою. Баня центрального зрубу декорована зображенням собору архангелів, у восьмерику розміщено сцени з «Одкровення Іоанна» та низка старозавітних сюжетів. Особливістю програми цієї частини стінопису є вибір образу Розіп’ятого Христа в оточенні ангельських чинів у куполі, де зазвичай зображали Христа Вседержителя або Прсв. Трійцю. Щоправда, зараз Розп’яття відсутнє — як зазначає Л. Міляєва, його замалювали під час реставраційних робіт у 1970-х рр., проте це зображення зафіксоване на робочих схемах і згадане у дослідженнях І. Свєнціцького і П. Жолтовського. Наочному втіленню ідеї викупної жертви Ісуса Христа суголосна тематика розписів граней восьмерика: для трьох із них було обрано апокаліптичні сюжети, для решти — біблійні, з книг Товія та Йони, а також сцени «Гріхопадіння Адама і Єви», «Учта Давида», «Учта Валтасара», що розкривають ідеї страху Божого, покарання за гріхи та марноти й минущості світу. У двох останніх композиціях особливо відчутним є вплив західноєвропейських графічних зразків, зокрема ілюстрованих Біблій, якими користувалися тогочасні українські майстри. У 1691 р. на хорах намальовано композицію «Дерево Єссея».

Інколи розмальовували і зовнішні стіни дерев’яних храмів — фрагменти розписів вціліли на західній стіні Хрестовоздвиженської церкви в Дрогобичі. Вхідні двері теж могли декорувати малярськими композиціями — у тому ж храмі і в церкві Вознесіння у с. Волиця Деревлянська (Львівська обл.) збереглися деталі композиції зі свв. Антонієм і Феодосієм Печерськими, у головній церкві Свято-Миколаївського монастиря у с. Мильці (Волинська обл.) на дверях храму знаходилося зображення «Дерева Єссея».

Стінопис навколо порталу церкви Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі
Стінопис навколо порталу церкви Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі

Серед добре збережених ансамблів стінопису дерев’яних храмів Західної України XVII ст. слід назвати церкву Пресвятої Трійці в с. Сихів (тепер знаходиться в межах Львова). Темперні розписи розгортаються на стінах нави і на схилах шатра, згідно напису на південному зрубі, їх слід датувати 1683 р. Колористична гама стримана — тут є лише білий, чорний кольори, червона і жовта вохра, лише в шатрі їх доповнено зеленою і синьою барвами. Іконографічна програма стінопису на схилах шатра складається з чотирьох сюжетів: «Розп’яття з пристоячими» на східній частині шатра над іконостасом, «Страшного Суду», «Страстей Христових» (14 клейм розташовані в 4 ряди, частково переходячи на північний парус) і образу Вавилонської блудниці з «Одкровення Іоанна», що доповнює апокаліптичну сцену суду.

На західній стіні над входом до нави знаходиться розгорнута по горизонталі композиція, в якій поєднуються сцени індивідуальної і всесвітньої есхатології. Центральну частину тут займає багатофігурна сцена, де навколо чоловіка на смертному ложі зображено ангелів, смерть у вигляді кістяка з косою та клепсидрою і чортів — саме так момент відходу душі візуалізували у дидактичних трактатах про «мистецтво доброї смерті» («ars moriendi»), що від доби середньовіччя були надзвичайно популярною лектурою для мирян у західноєвропейських країнах. Над ними на хмарах зображено Богородицю, ангелів, святих і Бога Отця. Поряд на північній стіні розташовані один з епізодів із біблійної книги Йони і «Старозавітна Трійця», їх розділяє вікно у мальованому обрамленні. Нижній регістр південної та північної стіни займає орнаментальне тло, укладене з рослинних мотивів з вплетеними коронами, на якому виділяються поодинокі поясні ікони святих. Серед них з упевненістю можна ідентифікувати лише св. Варвару і святих воїнів Теодора Тирона, Теодора Стратилата і Дмитрія або Юрія. Логічно припустити, що інший збережений образ — це св. Параскева або св. Катерина, яких часто малювали поряд зі святими-воїнами. На південній стіні можна побачити оригінально трактований образ «Тайна Євхаристії», де навколо престолу з Розп’яттям стоять священики і миряни («цар і цариця») з піднятими чашами в руках. На східній стіні за сучасним іконостасом частково збереглися декілька фігур з 12 постатей пророків, які разом із розташованим вище, на східному схилі шатра Розп’яттям з пристоячими формували намальоване безпосередньо на стінах храму завершення іконостасу, в якому станкове малярство ікон намісного ряду поєднувалося зі стінописом.

Стінопис дерев’яних храмів розвивався у XVII ст. і на теренах Закарпаття. Зокрема, у 1601 р. було розписано стіни і плафон нави у церкві св. Миколая (горішній) у с. Середнє Водяне (Рахівський р-н). Відомо про існування Страсного циклу, композицій «Дерево Єссея», «Новозавітна Трійця», «Страшний Суд» — вони практично не збереглися, пошкоджені перемалюваннями у 1990х рр., частина з них зараз заклеєна. У церкві св. Миколая в с. Колодне теж фрагментарно вціліли розписи вівтарної частини, виконані у другій половині XVII ст., проте розгледіти їх нині вкрай важко. В обидвох храмах основу малярської декорації складають розписи вже XVIIІ ст.

Розписи церкви св. Миколая (горішньої) в с. Середнє Водяне
Розписи церкви св. Миколая (горішньої) в с. Середнє Водяне

Успенська церква у Новоселиці (Виноградівський р-н) також належить до ранніх ансамблів монументального настінного малярства дерев’яних церков на теренах Закарпаття. У Новоселиці основні композиції — «Деісус», «Страшний суд», «Дерево Єссея», датовані згідно донаторських підписів 1662 і 1673 рр., знаходяться на стінах і плафоні центральної частини храму. Апостольський ряд навколо «Моління» частково переходить на північну і південну стіни. Схема розташування стінописів у дерев’яних храмах Закарпаття різнилася від традиційного укладу, характерного для церков Галичини передовсім через конструктивні особливості. Закарпатські храми загалом були меншими за розміром і перекривалися двосхилим дахом, тому композиції, призначені для підбанного простору, тут розташовані на стелі. Стіни були порівняно низькими і вміщували щонайбільше два ряди зображень.

Джерела:

Жолтовський П. Монументальний живопис на Україні XVII-XVIII ст.. — К: Наукова думка, 1988. — 159 с.

Горда-Цибко О. Розписи 1683 р. в інтер’єрі церкви Пресвятої Трійці на Сихові у Львові // Апологет. Християнська сакральна традиція: віра, духовність, мистецтво. — 2009. — С. 139-146

Козак Н. Плід утримання. Відродження поствізантійських стінописів в Галичині у XVII ст. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 346-352

Кондратюк А. Розписи церкви Спаса на Берестові доби Петра Могили: проблематика й перспективи дослідження // Студії мистецтвознавчі. — 2008. — № 1(21). — С. 41-55

Міляєва Л. Розписи восьмерика і бані нави церкви св. Георгія (Юра) в Дрогобичі // Студії мистецтвознавчі: Архітектура. Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. — 2010. — Чис. 4 (32). — С. 72-101

Міляєва Л. Стінопис Потелича. Визвольна боротьба українського народу в мистецтві XVII ст. — К.: Мистецтво, 1969. — 248 с.

Сирохман М. Церкви України. Закарпаття. — Львів: Мс, 2000. — 879 с.

Повернутись назад