Різьблені царські врата XVI ─ XVII ст.

Величні іконостасні ансамблі втілюють історію людства та Церкви, створюючи неповторний образний світ. Центральне місце в композиції іконостаса займають царські врата. Під час літургії вони виконують одну з найважливіших функцій ─ священнослужителі користуються царськими вратами, коли виголошують слово Боже, виносять Євангеліє та Святі Дари. Царські врата відображають богословську ідею спасіння, втілюючи її символічною мовою мистецтва. Отже, можемо розглядати їх як самостійний мистецький об’єкт зі своєю історією, стилістичними ознаками та особливостями композиції.

Процес формування іконографії царських врат загалом завершився в XVI ст., натомість у Галичині він тривав довше. Серед пізніших пам’яток кінця XVI ─ початку XVII ст. виділяються врата, розділені на шість площин, проте вже не ковчежними рамами (утворюються за рахунок заглиблення середнього поля), а профільованими столярними, зі значно зменшеними іконографічними зображеннями, теж у рамках. Площина між ними заповнена переважно мальованим орнаментом (с. Кліщівна, Івано-Франківщини). На прикладі кількох збережених пам’яток XV ─ XVI ст. зауважимо, що різьба в їхньому оформленні відігравала незначну роль. Це могли бути орнаменти у вигляді спіралі на стовпчику посередині врат (с. Криве, Львівщина); накладні бонії (мотив різьблення у вигляді ґудзиків) ─ гранчасті чи округлі, симетрично розміщені на обрамленні (с. Плав’я, Львівщина); зрідка скромна різьба на завершенні врат (с. Воля-Добростанська, Львівщина). Проміжне місце між пам’ятками іконопису й давньої декоративної різьби по дереву займають врата з оваль¬ними медальйонами й ажурним орнаментом у верхній частині (с. Монастирок-Оглядівський, Львівщина).

На початку XVII ст. концепція оформлення цар¬ських врат зазнала суттєвих змін: іконописні зобра¬ження стали підпорядкованими, головна роль у створенні художнього образу належала декоративному різьбленню. Ці зміни можна назвати світоглядними, адже вони означали перехід від візантійської образності до нових мистецьких стандартів, які під впливом гуманістичних ідей Ренесансу поширилися по всій Європі. Не оминули вони й України. Дух відродження поширювався в нових суспільно-культурних умовах, які сформувались насамперед у розвинутих, економічно незалежних містах з магдебурзьким правом, а також завдяки діяльності корпоративних інституцій ─ братств.

Доба Відродження в Україні тривала недовго, проте її здобутки годі переоцінити. Митці вже не зосереджувались на «потойбічні», вони активно шукали нові форми втілення гуманістичних ідеалів передусім в літературі й архітектурі, а згодом у різьбі. Безперечно, цей вид мистецтва найбільш органічно ввібрав у себе оптимізм і новизну ренесансного світосприйняття. У творах українських різьбярів, які працювали над оздобленням храмів, строгі рамки усталеної іконографії не стримують радісного поетичного сприйняття краси земного світу, а складна богословська символіка часто втілюється у спрощені стилізовані форми народного мистецтва. Зразки для наслідування різьбярі знаходили насамперед в оздобленні міських будівель. На царських вратах можна прослідкувати майже всі декоративні мотиви рельєфів із фасадів кам’яниць. Декілька пам’яток демонструють прямі аналогії з арсеналу будівничих, відтворені на площині врат у вигляді плоскої різьби на фрагментах металевого окуття віконниць чи дверей (с. Сопіт і с. Рибник, Львівщина), або імітації різьби у камені (м. Бережани, м. Дрогобич). Оформлення ренесансних порталів нагадують масивні профільовані обрамлення на царських вратах з с. Новоселиця. Вони виділяються ще й іншими особливостями: більшими за розмірами медальйона¬ми з «Благовіщенням», півфігурними зображеннями євангелістів, стилізованим орнаментом у вигляді виноградної лози, виконаним на двох верхніх сегментах ажурною різьбою, на решті ─ плоскою.

Ще одним джерелом, звідки різьбярі царських врат за¬позичували орнаментальні мотиви були рукописні, а згодом друковані книги. В Україні поширювалися книги з місцевих друкарень Києва, Львова, Острога, Стрятина, Крилоса та привізні зі столиці Чорногорії Цетинє та кириличні видання Божидара і Вінченцо Вуковичів з Венеції. Принагідно зауважимо, що проникнення орнаментальних мотивів в оформлення царських врат не було новим для українського мистецтва. Зокрема фрагмент царських врат XVI ст. з с. Велика Сушиця з ренесансним орнаментом близький до мініатюр Пересопницького Євангелія. У львівському "Апостолі" Івана Федорова вміщено характерний орнамент з акантових галузок, перехоплених короною чи обручем, і скручені в спіраль пагони, який бачимо майже на всіх царських вратах першої половини XVII ст. Знайшли втілення в різьбленні царських врат й інші рослинні та геометричні зображення: розмаїті ланцюжки, плетінки, різні за формою бонії, разки перлин, «волові очка», розети, пальметки, картуші, доріжки з лаврових листків тощо. Усе ж найпоширенішим був мотив виноградної лози. Широкого застосування він набув в епоху Відродження, на початку XVII ст., найперше в архітектурі й дереворитах, а згодом ─ у різьбленні іконостасів, зокрема царських врат. Його значення як символу Євхаристії напрочуд вдало відповідало призначенню царських врат ─ бути «брамою до раю» (звідси інша назва ─ «райські врата»).

Із середини XVII ст. під впливом бароко форма царських врат зміню-ється ─ це стосується і композиції, і різьби. Спочатку з’являються врата з ажурною різьбою в усіх шести площинах, з овальними медальйонами посеред них (с. Кліцько, с. Старосільці, Львівщина, с. Березів, Волинь). Цікаво, що подібна схема подекуди зберігалась до початку XVIII ст. Зокрема такі ренесансні традиції спостерігаємо на царських вратах з Каменя-Каширського кінця XVII ─ початку XVIII ст. Згодом зникають симетричні площини, обидві стулки заповнює суцільний ажурний орнамент, розділений вертикальною віссю тонкої плоскорізьбленої колонки. В основі орнаменту ─ закручені у спіраль пагони, стилізоване листя, дрібні грона вино¬граду. Низка пам’яток дає змогу відтворити ці зміни: від виразного хреста між медальйонами (с. Потелич, м. Городок, с. Хишевичі, с. Вілька Змиївська, с. Тур’є, Львівщина) до розети в обрамленні і, нарешті, розети серед різьби (врата невідомого походження зі збірки Національного музею у Львові). Варто звернути увагу на те, що витончений іконопис візантійського письма гармонійно поєднувався з вишуканою дерев’яною різьбою.

Еволюцію різьби від ренесансних форм до початкових виявів бароко можна простежити на царських вратах з іконостасних ансамблів, ство¬рених упродовж першої половини XVII ст. До нас дійшли три, за словами М. Драгана, «першорядної мистецької якості іконостаси»: іконостас з церкви в Рогатині 1649 р., іконостас П’ятницької церкви у Львові, датований на підставі даних про закінчення будівництва церкви 1644 р., та іконостас Успенської церкви у Львові 1638 р., який зараз перебуває в с. Великі Грибовичі. На думку дослідника, всі вони є творами невідомих львівських майстрів. Врата іконостаса П’ятницької церкви ще зберігають ренесансний характер різьби, упорядкований та врівноважений, хоча вже контрастую¬ть з плоскою стилізованою різьбою іконних ярусів. У двох інших основа губиться серед густого плетива орнаменту, в них відчувається по¬дих бароко, хоча іконостас з Великих Грибовичів створений майже на десять років раніше від рогатинського.

Аналізуючи пам’ятки другої половини XVII ст., М. Драган виділяв три основні групи: «...сильно стилізуюча, реалістична і компромісна, з нахилом до стилізації». До першої вчений зарахував врата з с. Кути, до другої ─ Богородчанський іконостас, а прикладом третьої може слугувати твір з каплиці Трьох Святителів у Львові з різьбленим «Благовіщенням» і євангелістами. Основою композиції всіх трьох груп є виноградна лоза, яка своїми вигинами утворює три кола чи овали, в центрі яких вміщені медальйони. Різний уклад грон і листків біля медальйонів творить декіль¬ка варіантів цієї схеми. Найпоширенішою була третя група: парні грона всередині кожного овалу обабіч медальйонів, а листочки зовні овалів, у кутках (с. Щеплоти, м. Жовква, с. Волиця-Деревлянська, Львівщина) (іл. 7). Медальйони бувають круглі, овальні, у формі жолудя, мигдалю, груші, восьмигранні або неправильної форми. Зокрема на вратах з с. Пациків можна бачити медальйони різної форми. На місці стовпчика у більшості врат ─ колонка з плоскорізьбленим або ажурним орнаментом. Найпоширеніша виноградна галузка з перемінним розташуванням листків і грон, але трапляються й колонки з медальйонами.

Провести чітку межу між добою Від¬родження і бароко доволі складно, адже до нас Ренесанс прийшов пізніше, ніж в інші країни Європи. Можемо говорити про поєднання в українському мистецтві XVII ст. впливів пізнього Ренесансу, бароко і навіть раннього Просвітництва, а на додаток ─ про взаємодію греко-православної й греко-католицької конфесій та фольклорних традицій. Тому декоративне різьблення царських врат XVI ─ XVII ст. виходило за межі чистого стилю.

На основі статті Надії Олейнюк «Різьблені царські врата XVII ─ XX ст.» С. 24-39 з альбому «Царські врата українських іконостасів» (Царські врата українських іконостасів. Альбом. Серія «Українське народне мистецтво». ─ Львів: Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 2012. ─ 386 с., іл.) та дослідження Михайла Драгана «Українська декоративна різьба XVI ─ XVIII ст.» (Драган М. Українська декоративна різьба XVI ─ XVIII ст. ─ Київ: Наукова думка, 1970. ─ 204 с., іл.).