Особливості розвитку культової архітектури Львова XVI ─ початку XVII ст.

Культові споруди в минулому формували пейзаж міста, вирізняючись масштабом і силуетом, домінуючи над громадською та житловою забудовами. Їх спорудження у Львові розпочалося з XIII ст. й впродовж віків формувало самобутню архітектуру міста. У наш час святині різних віросповідань становлять окремі функціонально-просторові групи Львова, розгляд яких, на матеріалі дослідження Марії Бриковської, допоможе нам зрозуміти специфіку поширення та адаптації європейських стилістичних впливів XVI ─ початку XVII ст. на західноукраїнських землях.

У львівській архітектурі цього періоду можна виділити дві тенденції. Першу, ренесансно-маньєристичну, репрезентує творчість архітекторів і каменярів з північних районів Італії, округа Комо у Швейцарії (так званих «комасків»), та римського походження за участю місцевих й північноєвропейських будівничих. Серед магнатських та міщанських фундацій відзнача¬ються найвищими мистецькими характеристиками Успенська церква (1591-95─1629 рр.) з вежею Корнякта (1572─1582 рр., 1696 р.), Костел і монастир бернардинів (1600─1617 рр.), а також каплиці Боїмів (1609─1611-15 рр.) і Кампіанів (1600─1629 рр.). Кожній зі святинь цієї групи властиві свої індивідуальні риси.

Костел бенедектинок
Костел бенедектинок у Львові

Ранньоренесансні італійські мотиви у львівській культовій архітектурі знайшли відбиток в аркадуванні вежі Корнякта (арх. Петро Барбон) та плані нави з нішами в Костелі бенедиктинок (арх. Павло Домінічі). Інший мотив цього костелу, зовнішні аркади з 1560 р., нагадує структуру ренесансного костелу в Брохові на території Польщі, який створили будівничі, що працювали у Добромилі. Проте завершення вежі костелу бенедиктинок важким гребенем аттику з другої половини XVII ст. вказує на барокізацію маньєристичних мотивів, характерну для часів Яна III Собеського.

Ансамбль Успенської церкви з вежею Корнякта
Ансамбль Успенської церкви з вежею Корнякта у Львові

Успенська церква, збудована Павлом Домінічі, якого називали Римлянином, й викінчена Войцехом Капіносом та Амброзієм Прихильним (Натклаусом Вабереном), характерна особливим вирішенням, підкресленим трьома витягнутими догори куполами за маньєристичною концепцією «перебігання простору». Такий план не лише виводиться з візантійської традиції, але, за версією М. Карповича, пов’язаний з венеційським храмом Сан Сальваторе (1506─1523 рр., арх. Дж. Спавенто). Зовнішнє вирішення стін Успенської церкви в аркадово-пілястровому порядку з доричним ордером наводить на думку про подібні розв’язання у північноіталійському ренесансі.

Костел бернардинів
Костел бернардинів (тепер церква святого Андрія) у Львові

Подібні тенденції можна прослідкувати у вирішенні Костелу бернардинів, для якого притаманний базиліковий уклад нави з коринфською архітектурною оздобою та поділом фасаду доричними пілястрами. Натомість, довгий хор костелу близький до традицій закону францисканів та місцевих культових споруд, зокрема Костелу і монастиря домініканів св. Марії Магдалени (1612─1635 рр.). Костел бернардинів посідає у Львові помітне місце, вирізняючись індивідуальною концепцією вирішення фасаду з маньєристичною декорацією й, так званим, окуневим її завершенням. У споруді можна простежити ремінісценцію північноєвропейської архітектури, подібної до альбомів Г. Вредемана де Вріса. Це свідчить про участь у будівництві комплексу, крім головного архітектора Павла Домінічі (й Амброзія Прихильного), також будівничого Андрія Бемера з Вроцлава.

Каплицю Боїмів, що вирізняється досконалою мистецькою завершеністю виконання екстер’єру та інтер’єру, збудував Андрій Бемер, імовірно, за участю Яна Пфістера. Її план і просторовий уклад можна вивести з групи центричних ренесансових каплиць-гробівців італійського походження, проте декорація фасаду, що приписується різьбяреві з Прусії Ганушеві Шольцу, пов’язана (за формою та змістом) з відкритими міщанськими каплицями на прикостельних цвинтарях. Можна припустити, що частина деталей була привезена з Кракова, на що вказує порівняння куполу каплиці Боїмів з внутрішнім оздобленням каплиці Мишковських при Костелі домініканів у Кракові (1602─1614 рр., арх. Санті Гуччі). В той же час, фасад каплиці пов’язаний з північноєвропейською архітектурою маньєристичної школи Блоків.

Друга тенденція, ранньобарокова, пов’язана з фундаціями монастирів та новою групою прибулих до Львова італійських архітекторів. Складна політична ситуація в Європі на початку XVII ст. стримувала проникнення латинської культури і західного христи¬янства на східноєвропейські терени. Однак, старання двору Вазів і папського нунціату сприяли розвитку місійних орденів ─ єзуїтів та кармелітів босих.

Проект костелу єзуїтів
Проект костелу єзуїтів (Бриковська М. Архітектура святинь Львова у європейському контексті // Архітектурний вісник. ─ № 2-3 (3-4), 1997. ─ Львів, 1997. ─ С. 24-29)

У Львові єзуїти з’явились наприкінці XVI ст., проте, у зв’язку з труднощами в отриманні ділянки у центральній частині міста, розпочали будівництво костелу лише 1610 р. (арх. Джакомо Бріано). Збережений в Національній бібліотеці у Парижі проект костелу (15 малюнків) має сьогодні величезну вартість для архітектурно-урбаністичних досліджень.

Костел єзуїтів
Костел єзуїтів (тепер гарнізонний храм апостолів Петра і Павла) у Львові

Безтрансептовий костел з емпорами, планом у формі латинського хреста, був типовим для цього ордену на теренах Центральної Європи. Його фасад та структура побудови інтер’єру ще зберігають багато маньєристичних рис. З цього погляду, він дуже близький до проекту церкви Іль Джезу в Римі 1568 р. (арх. Джакомо да Віньйола). Архітектура Костелу єзуїтів мала вплив на пізніші сакральні пам’ятки, збудовані орденом на Поділлі, зокрема, в Кам’янець-Подільську та Вінниці.

Костел кармелітів босих
Костел кармелітів босих у Львові

Зовсім іншу концепцію реалізували монахи ордену кармелітів босих, які, починаючи з 1634 р. за допомогою короля Владислава IV та фундації князя О. Заславського-Острозького, звели укріплений комплекс на, так званій, Галюсовій горі. Проект костелу виконав 1642 р. королівський архітектор Дж. Б. Джізлені, проте він був реалізований у другій половині XVII ст. Костел звернений фасадом до міста та згідно з приписами ордену не має веж. Незважаючи на те, що за планом він повторював безтрансептовий уклад Костелу єзуїтів, святиня дотримувалася схеми, якої вимагали традиції ордену. Найбільшу композиційну, символічну та мистецьку вартість має індивідуально вирішена пресбітеріальна частина храму, яку можна порівняти з відомими італійськими прикладами у Венеції (храми, спроектовані Андреа Палладіо та Бальдассаре Лонгена) і Римі (споруди Карло Райнальді). Невідомий архітектор (можливо, Константіно Тенкаля) створив для костелу вівтар (на зразок Темп’єтто Д. Браманте), встановлений у центрі пресбітерія й багатий за іконографічною програмою.

Культові архітектурні об’єкти Львова XVI ─ початку XVII ст. демонструють стилістичну єдність із мистецтвом європейських країн та акцентують просторове обличчя міста.

На основі статті Марії Бриковської «Архітектура святинь Львова у європейському контексті» С. 24-29 зі збірника «Архітектурний вісник» (Архітектурний вісник. ─ № 2-3 (3-4), 1997. ─ Львів, 1997. ─ 69 с., іл.).

Повернутись назад