Львів ─ колиска українського книгодрукування

Розвиток друкарства на українських землях розпочався у Львові й пройшов кілька етапів: І. впливи німецьких князівств; ІІ. впливи Московії; ІІІ. видавнича діяльність Ставропігійського братства; IV: діяльність латинсько-польських та вірменських друкарень. Перший етап представляє приватна друкарня Степана Дропана середини XV ст. (пам’яток не збереглось), отримана ним у спадок від тестя Яна Зоммерштайна, й подарована 1460 р. монастирю св. Онуфрія. Другий етап характеризує видавнича справа Івана Федорова у другій половині XVI ст. Третій та четвертий етапи хронологічно належать XVII ст. У пропонованому матеріалі розглянемо ІІ, ІІІ і IV етапи розвитку українського книгодрукування у Львові, спираючись на дослідження Ярослава Ісаєвича.

Заснування першої друкарні в Україні відбулося у Львові в часи піднесення суспільно-політичного руху, коли освічне духовенство й причетні до освіти миряни зрозуміли потребу забезпечити храми церковно-літургійними книжками, а школи навчальними матеріалами. Водночас щасливою обставиною стало те, що тут поєднались інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого ─ мандрівного друкаря Івана Федорова. Якщо у Москві він був на службі в державній друкарні, а в Заблудові ─ друкарні литовського гетьмана Григорія Ходкевича, то у Львові майстер вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. І. Федоров сподівався, що саме тут знайде сприятливі умови для самостійної видавничої діяльності. Він знав, що в місті жило багато ква-ліфікованих ремісників, у тому числі фахівців, яких можна було залучити до виготовлення та ремонту друкарського обладнання. За свідченнями І. Федорова, він знайшов допомогу не серед «багатих і благородних», а серед «неславних в мирі» ─ ремісників, крамарів, представників нижчого духовенства. Зокрема, освічений сідляр Сенько Калиникович безоплатно надав друкарю житло, позичив значну суму грошей, допомагав налагодити зв’язки із краківськими ремісниками і купцями. У тогочасних документах приятелями майстра названі львівські міщани Михайло Дашкович, Іван Мороховський, швець Яцько, маляр Лаврін Пухала.

Друкарська марка Івана Федорова
Друкарська марка Івана Федорова

У лютому 1573 р. львівська друкарня І. Федорова почала працювати, а через рік закінчила друкування книги «Діянь і послань святих Апостолів», яку скорочено називали Апостолом. Перевидаючи цю книгу, раніше надруковану в Москві, майстер наблизив правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив вступну частину, збагатив орнаментику і, що найважливіше, наприкінці замість офіційної за стилем післямови додав «Повість откуду начася і како совершися друкарня сія». Це мемуарно-публіцистичний твір, в якому друкар схвильовано розповідав про свою вірність високому покликанню: служити людям і церкві своєю працею. На самостійну роль І. Федорова як видавця й, можливо, участь у виданні львівських міщан вказує друкарська марка, що включала герб Львова та особистий герб майстра.

Того ж 1574 р. І. Федоров видав перший у Східній Європі друкований підручник ─ Буквар. Для його укладання було використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти та граматичні статті з рукописних збірників різного походження. Після літер і складів у Букварі вміщено добірку найважливіших молитов, після них ідуть уривки з Книги притч Соломонових про необхідність навчання, а далі ─ звертання до батьків у формі досить логічної компіляції з різних біблійних книг. У видання включено тексти українсько-білоруського походження, про що свідчить мова окремих речень (наприклад, «Не дотикайся межей чужих і на поле сироти не вступуй»). У післямові, написаній церковнослов’янською, видавець вказує на мотиви своєї праці над книгою: «Возлюблений честний, християнський, руський народе гречеськаго закона, ─ звертається він до читачів ─ Аще сії труди моя благоугодни будут Ваші[й] любві, прийміте сія с любовію, а я і о іних писаніїх благоугодних с вожделінієм потрудитися хощу, аще благоволит Бог, вашими святими молитвами». Вихідні дані в кінці книги наведено не церковнослов’янською, а тодішньою українською писемною мовою: «Видруковано во Львові, року 1574». Як видно зі змісту й післямови, книга призначалась для дітей, які вивчали кириличну писемність. Хоча приклади відмінювання і навчальні уривки було подано цер¬ковнослов’янською, оволодіння ними давало учням змогу читати й писати також руські (україн-сько-білоруські) тексти. Церковнослов’янська мова вважалася тоді «високим стилем» рідної мови, тому Буквар, виданий у Львові для потреб місцевих українських школярів, цілком заслуговує назви першого відомого нам друкованого українського підручника.

Острозька Біблія
Острозька Біблія

У 1578─1581 рр. І. Федоров керував дру¬карнею князя Василя Костянтина Острозького в Острозі, де надрукував свій шедевр ─ знамениту Острозьку Біблію. Незабаром після закінчення праці над Біблією майстер повернувся до Львова і розпочав підготовку обладнання для нової власної друкарні. Як свідчать джерела, він «помислил бил болше книг ремесла свого друкарського, на потребу церквам святим, розмаїтих для хвали Божеї в науку православним християнам видати». Смерть завадила друкареві реалізувати ці плани. 5 (15) грудня 1583 р. І. Федоров помер у Львові в будинку кравця Антона Абрагамовича, згодом активного учасника суспільно-політичного руху львівських українців.

Зібравши кошти й викупивши у лихваря друкарське обладнання, віддане свого часу І. Федоровим як заставу під борг, та доповнивши його новим, Ставропігійське братство стало власником повноцінної друкарні. Львівська братська друкарня до 1648 р. видрукувала не менше 36 книг обсягом бл. 2842 аркуші. Як вказано у програмному документі ─ підготованій самим братством грамоті константинопольського патріарха Єремії (написаній у листопаді 1589 р.) ─ друкарня Львівського братства була створена з метою «друковати... священния книги церковниє прилежно й з великим опатреньєм, не токмо часословці, псалтирі, апос¬толи, мінеї і треоди, требники, синаксарі, євангелія, метафрасти, торжники, хроніки сиріч літописці і прочая книги богословов церкви нашея Христови, но і училищу потребниє і нужниє, сиріч граматику, піїтику, риторику і філософію». При цьому першочерговою вважалася друга частина програми ─ випуск книг, потрібних новозаснованій школі.

У числі первістків друкарні були знаменита грецько-церковнослов’янська граматика «Аделфотес» і збірник віршів «Просфонема», які декламували учні ставропігійської школи 17-18 січня 1591 р. під час урочистої зустрічі київського митрополита Михайла Рагози у братській церкві й школі. У «Просфонемі» «Предослов от мальїх» і перший хор були надруковані грецькою і церковнослов’янською мовами, другий і третій хори ─ церковнослов’янською, але з численними українізмами. Це було перше в Україні окреме книжкове видання поетичного тексту й водночас перший друк твору, який можна віднести до зародження драматургії. 1593 р. було видано грецькою й церковнослов’янською мовами полемічний твір Александрійського патріарха Мелетія Пігаса «О хрістіанском благочестіи к іудеом ответ», після чого в роботі братської друкарні сталася більш ніж десятирічна перерва. Нічого не видаючи самі, діячі братства допомагали в ці роки іншим друкарням ─ Віленській, Острозькій, після примирення братства з львівським єпископом Гедеоном Балабаном також двом його друкарням у Стрятині і Крилосі.

 

Наступний етап діяльності братської друкарні припадає на 1608─1616 рр. У цей час було видано збірник «О воспитанії чад» (1609), «Книгу о священстві» Іоана Златоуста (1614), «Плач албо лямент на смерть Григорія Желиборського (1615), «На рождество... вірші» ─ шкільні декламації, складені Памвою Бериндою (1616). З богослужбових книг друкували насамперед ті, що були корисні у шкільному навчанні ─ Часослов, Псалтир. У такий спосіб братство приступило до здійснення другої частини своєї програми: друкувати церковні тексти «з великим опатреньєм».

З 1617 р. починається нова перерва в діяльності друкарні Ставропігійського братства. В тому ж році естафету підхоплює друкарня Києво-Печер¬ської лаври: виходить її первісток ─ шкільний Часослов. Засновником друкарні був син диякона львівської братської церкви Хоми Єлисей (до висвячення Іван) Плетенецький ─ найвизначніший діяч лаврського друкування. Лаврському видавництву прислужилися також Іван Борецький, який прибув до Києва зі Львова, Памво Беринда, який працював раніше в Стрятині і Львові та інші. Щойно 1630 р. відновила діяльність львівська братська друкарня. Починаючи з того часу, вона переважно видавала богослужбові книжки, приділяючи багато уваги правильності текстів.

У 1630─1633 і 1641─1643 рр. як майстер у друкарні Ставропігійського братства працював Андрій Скольський, а в 1634─1637 і 1644─1648 рр. ─ Михайло Сльозка. Обидва намагались самостійно займатися видавничою діяльністю. Більших успіхів досяг М. Сльозка. Він видавав не тільки кириличні книжки, але також латинські й польські, після того як купив латинські шрифти у спадкоємців Яна Шеліґи. Періоди, коли М. Сльозка співпрацював з братством, чергувалися з періодами конкурентної боротьби між ними.

Окрім друкарень кириличного шрифту, в Україні почали засновувати й латинсько-польські: першими були похідна друкарня Миколи Шарфенбергера при королівській канцелярії (1578) та діюча у 1592─1602 рр. невелика друкарня у Львові, що змінила кількох власників (Матей Ґарвольчик, Матей Бернат, Анджей Мондрович). Тричі (1618, 1620, 1623─1636) у Львові побував польський мандрівний друкар Ян Шеліґа. Тут, зокрема, побачили світ тези філософських диспутів латинською мовою (І. Саковича «Про всесвіт і його частини», І. Могильницького «Про основи логіки»), польськомовна поема Яна Доброцєського про перемогу польського війська і запорожців над татарами під Білою Церквою 1626 р., серія укладених «за львівським меридіаном» календарів. Першою в Україні стаціонарною польсько-латинською друкарнею стала друкарня Львівського єзуїтського колегіуму, що діяла з 1642 до 1773 р. Себастіян Новогурський, який керував цією друкарнею до 1649 р., не тільки виконував замовлення колегіуму, але й сам виступав як видавець. Серед книг друкарні колегіуму переважали релігійно-моралізаторські повчання, а світська за тематикою література була репрезентована головно панегіриками.

У 1616─1618 рр. у Львові діяла вірменська друкарня Ованеса Карматенянца. З двох її книг, що збереглись до наших днів, одна видана давньовірменською літературною мовою (грабар), друга ─ єдиний у світі друк вірмено-кипчацькою мовою ─ розмовною мовою львівських вірмен.

У підсумку зазначимо, що українське книгодрукування виникло у Львові, де пройшло кілька етапів розвитку. Найуспішнішим як за сумарним обсягом видань, так і за тиражами був третій етап ─ діяльність Ставропігійської друкарні. Вона стала справжньою школою для майстрів друкарського ремесла та граверів ─ ілюстраторів книг.

На основі дослідження Ярослава Ісаєвича «Львів ─ колиска друкарства на українських землях» у Т. 1 тритомника «Історія Львова» (Історія Львова: у 3 т. Т 1: 1256─1772 рр. / Редколегія Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. ─ Львів: Центр Європи, 2006. ─ 296 с., іл.).

Повернутись назад