Готика в оборонній сакральній архітектурі Старосамбірщини (на прикладі костелів у Скелівці та Нижанковичах)

Оборонному фактору в архітектурі підпорядковувалось усе, що будувалось на сучасних західноукраїнських землях упродовж XIV ─ першої половини XVII ст. Поширення католицизму сприяло появі великої кількості латинських храмів, що мали виразний оборонний характер, й утверджували риси європейського готичного мистецтва. Це переважно були однонавні костели, зміцнені контрфорсами, зі стрілчастими вікнами й профільованими порталами. Значна частина подібних храмів сконцентрована на Старосамбірщині, де представлені десятки унікальних сакральних пам’яток.

Яскравим прикладом готичної оборонної святині на Старосамбірщині є костел св. Мартина в с. Скелівка (до 1945 р. Фельштин). Ця місцевість нерозривно пов’язана з родом Гербуртів, які походять з Сілезії (Шльонська; з 1945 р. регіон у південно-західній Польщі). Вперше вони згадуються на наших землях у документі кс. Владислава Опольчика 23.11.1374 р., де мова йде про надання братам Гербордові і Фридрушові Фулленштайнам, званим Павча, дев’яти сіл у перемишльській землі. Перша згадка місцевості відома з документу перемишльського єпископа Ерика від 10.01.1390 р., де як свідок згаданий «Herbordus miles heres in Fullensteyn» («Лицар Гербордус спадкоємець Фулленштейну» (переклад автора ─ Анни Коржевої). Назва «Фельштин» фігурує в документі від 14.10.1400 р., де записано «oppidum Felsztyn» («місто Фельштин») як власність вдови по Герборді та її сина Миколая. Після смерті 1631 р. Яна Льва, сина Яна Щасного, рід Гербуртів згас. Власниками Фельштина у наступні століття були Даниловичі, Бжесцянські, Мнішехи, Кріґхсгабери, Катинські та Ґінслі.

Початково костел у Фельштині був дерев’яним й спаленим, імовірно, під час татарського нападу 1498 р. Будову нової святині на оборонній лінії міста XV ст. у вигляді двох валів та частоколу з двома вежами-брамами, одна з яких, мурована, в XVI ст. була пристосована під дзвіницю костелу, розпочав на початку XVI ст. Ян Гербурт. Упродовж XVI ст. родина Гербуртів систематично розбудовувала й оздоблювала костел, перетворивши його на родинний мавзолей. У протоколі візитації за 1721 р. єпископ Кшиштоф Ян Шембек згадує, що в головному вівтарі святині знаходився позолочений поліхромний образ св. Мартина.

Костел орієнтований вівтарною частиною на схід. Відповідно до готичних традицій змурований з червоної цегли, викладеної хрестовою кладкою, на кам’яному фундаменті. У плані споруда однонавна, з добудованим нартексом із західного фасаду та каплицями св. Валентина з північного боку і св. Анни з південного боку. З північного боку пресбітерія розташоване захристя і скарбниця. Склепіння пресбітерія нервюрне, нави циліндричне з люнетами, каплиць хрестове, захристя і скарбниці циліндричне. Дах костелу двосхилий, його гребінь доповнює невелика за пропорціями восьмигранна сиґнатурка. Кути фасаду укріплюють чотири вищі контрфорси, натомість шість менших контрфорсів підтримують стіни бічних каплиць та пресбітерія. Вікна костелу стрілчасті, гліфовані ззовні та всередині.

У 1904 р. відбулася ґрунтовна реставрація святині під керівництвом архітектора Казимира Мокловського та історика Фредерика Паппе на кошти Крайового Сейму. Окрім першочергових реставраційних робіт були добудовані західний і східний ступінчасті фронтони й завершення нартексу у вигляді машикуль (розібране після 1974 р.), шатровим дахом перекрито прибудову у формі чверті кола з ґвинтовими сходами. Ці зміни сприяли реготизації (перебудові в готичній стилістиці) костелу. Під час Першої світової війни костел зазнав суттєвих руйнувань.

Російські війська 10.10.1914 р. підірвали вежу-дзвіницю. З 1915 по 1923 рр. тривали реконструкційні роботи з відновлення пам’ятки під керівництвом архітектора Казимира Вичинського та історика Тадеуша Шидловського. 1931 р. були відбудовані два нижніх яруси вежі-дзвіниці й на вищому ярусі повішані два дзвони. 1937 р. відбудували верхній третій ярус вежі.

Після Другої світової війни костел був зачинений. Близько 1990 р. святиню передали в користування греко-католицькій громаді.

Малодослідженою готичною оборонною сакральною пам’яткою Старосамбірщини є костел св. Трійці в смт. Нижанковичі (до 1565 р. Краснопіль). Вперше місцевість згадується 1377─1378 рр. У 1448 р. Казимир IV Ягеллончик надав Краснополю Магдебурське право. Імовірно в тому ж часі була закладена римсько-католицька парафія св. Трійці, фундацію якої затвердив Казимир IV Ягеллончик у Самборі 26.08.1451 р. В тому ж королівському привілеї згадується костел, тобто споруда вірогідно була збудована між 1448─1451 рр. Хоча в більшості літературних джерел фігурую дата 1461 р. Костел виконував функції невеличкої фортеці, що захищала мешканців від нападів татар, молдаван, турків і всіх інших непроханих гостей. Будівля зазнала численних руйнувань під час татарських нападів 1524 і 1624 рр. та внаслідок пожеж. У протоколі візитації єпископа Кшиштофа Яна Шембека за 1721 р. вказано, що костел у першій половині XVI ст. був посвячений св. Трійці, Непорочному зачаттю Діви Марії, свв. Мартину, Миколаю, Варварі та 11 тисячам Дівиць. У першій третині XVIII ст. була здійснена суттєва перебудова пам’ятки: ліквідували щипці (верхня частина стін трикутної форми; вимперги), змінили форму вікон та склепінь.

Костел святої Трійці в Нижанковичах
План костелу св. Трійці станом на 1995 р.

Будівля цегляного костелу на масивному кам’яному фундаменті традиційно орієнтована вівтарною частиною на схід, однонавна, з передсіннями із західного та південного боків. З південного боку пресбітерія розташоване прямокутне захристя, біля якого ─ квадратне приміщення, на другому ярусі якого були бійниці, що доводить оборонний характер святині.

Костел святої Трійці в Нижанковичах
Костел святої Трійці в Нижанковичах

Склепіння нави, пресбітерія та захристя циліндричне, склепіння передсінь та квадратного приміщення біля захристя хрестове. Дах костелу над навою чотирисхилий з восьмигранною сиґнатуркою, над пресбітерієм трьосхилий, над західним передсінням двосхилий, над південним передсінням і захристям односхилий. Одинадцять контрфорсів укріплюють фасад пам’ятки. Вікна костелу прямокутні, з арковим завершенням, гліфовані ззовні та всередині. До 1906 р. фасади пам’ятки, викладені цегляною готичною кладкою, вкрили шаром штукатурки, з південного боку розібрали передсіння, на місці дерев’яної дзвіниці звели муровану.

Під час артилерійських обстрілів 1914─1915 рр. були пошкоджені стіни костелу, дах і склепіння пресбітерія, дзвіниця. 1933 р. під будівельним наглядом Михайла Дембка з Нижанкович було проведено генеральний ремонт костелу.

Після Другої світової війни святиню закрили, потім використовували як склад зерна, а з 1964 р. перетворили на спортивний зал середньої школи. 1989 р. костел повернули римсько-католицькій громаді. У 1992─1994 рр. та 2000─2014 рр. пам’ятку реконструювали.

Характерний для пізнього романського стилю архітектурний план з вужчим і нижчим пресбітерієм та більшим і вищим однонавним простором костелу як у Нижанковичах, буде типовим для пізніших готичних сакральних пам’яток. Письмові згадки про перебудовані готичні форми та збережена просторова структура костелу свідчать про те, що храм у Нижанковичах, імовірно, є одним з найдавніших на теренах Самбірщини.

Подібними до нього є костели в Чукві, Скелівці й Новому Місті, Вижнянах на Золочівщині та Куликові на Жовківщині. Готика, як стильова система, що живилася безпосередньою підтримкою Західної Європи, в сакральній архітектурі Галичини не мала значного поширення, адже припала на час будівельного занепаду. Згодом піднесення будівництва, викликане суспільно-культурним пробудженням, спиралось уже на інші художні принципи.

Проблема впливу оборонних функцій на сакральну архітектуру, збережених на сучасних західноукраїнських землях святинь, збудованих до початку XVIII ст., вимагає комплексних досліджень, адже значна кількість пам’яток не зберегла своїх первісних форм.

Джерела:

Історія українського мистецтва: у 5 т. Т. 3: Мистецтво другої половини XVI ─ XVIII ст. / Голов. ред. Г. Скрипник. ─ К., 2011. ─ 1088 с., іл.

Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. ─ Львів: Центр Європи, 2005. ─ 200 с., іл.

Овсійчук В. Українське мистецтво XIV ─ першої половини XVII ст. ─ Київ: Мистецтво, 1985. ─ 168 с., іл.

Пшик В. Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII ─ XVIII ст. ─ Львів: Ґердан Графіка, 2008. ─ 240 с., іл.

Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego: W 23 t. T. 4, cz. I. ─ Krakow : Międzynarodowe Centrum Kultury, 1996. ─ 210 str., 402 il.

Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego: W 23 t. T. 5, cz. I. ─ Krakow : Międzynarodowe Centrum Kultury, 1997. ─ 366 str., 613 il.

Повернутись назад