Скульптурне оздоблення церкви Успіння у Крилосі

Архітектура Галицько-Волинського князівства, поза всяким сумнівом, має підстави бути трактованою як явище окреме, таке, що хоч і органічно споріднене з київсько-візантійською традицією, все ж таки не є її локальним стилістичним варіантом. Сучасні дослідники погоджуються, що в стародавньому Галичі постала своєрідна архітектурна школа, а її храми представляють синтетичну версію поєднання візантійської хрестокупольної просторовості та західноєвропейської будівельної техніки і системи різьбленого екстер’єрного декору. Собор Успіння Богородиці дійшов до нашого часу, на жаль, в руїнах. Але фрагменти його архітектури стали частиною пізнішої Успенської церкви. Археологічне вивчення старокняжої пам’ятки і крилоської церкви Успіння дозволяють дослідникам робити певні узагальнення, як про сам середньовічний втрачений собор, так і про галицьку архітектурну школу, що постала у ХІІ ст. Серед найавторитетніших знавців середньовічної української пластики — мистецтвознавець Володимир Жишкович, на основі статті котрого укладено наступний матеріал.

Центром Галицько-Волинської держави у ХІІ ст. було місто Галич (сучасне село Крилос у Івано-Франківській області), розквіт якого пов’язують з постаттю князя Ярослава Осьмомисла, який успадкував місто у 1153 році по смерті батька Володимира Володаревича. За правління князя Ярослава в межах галицького дитинця було зведено і упоряджено храм Успіння Богородиці, пам’ятку, котрій належить важливе місце в історії східноєвропейської середньовічної архітектури.

Успенський собор став головним митрополичим храмом Галицьких земель. Його конструктивно-планувальньна схема має за основу візантійсько-києворуську хрестокупольну типологію. Церква має три апсиди на сході, центральне ядро опирається на чотиристопну конструкцію, як і Софію Київську, по периметру Успенську церкву оперізувала відкрита галерея-гульбище. З Софійським собором Успенський храм ріднить також використання надзвичайно масштабного за розміром планом, який дорівнював 35,5 м х 37,5 м. Водночас галицький собор збудовано в іншому матеріалі, за іншими технологіями, система декорування екстер’єру та інтер’єру теж ґрунтується на відмінних принципах. Матеріали та будівельна техніка відповідають західноєвропейській романській архітектурній традиції.

церква Успіння в Крилосі
Церква Успіння в Крилосі. Сучасний стан

Успенський собор зведено з тесаного каменю (при археологічних дослідженнях виявлено білока’яні вапнякові брили та багато інших архітектурних елементів з того ж таки вапняку), у системі оздоблення домінує скульптурно-архітектурний декор — різьблені фрагменти порталів, карнизи, обрамлення. Західний портал мав багате декоративне скульптурне оформлення, що підтверджують знайдені уламки архівольт.

Скульптурне різьблення розташовували здебільшого на фасадах у певних місцях. До прикладу, відомо, що романського типу півколонки з ант ропо- і зооморфними масками прикрашали апсиди східної сторони. Схожий скульптурний декор притаманний архітектурній школі Володимиро-Суздальського князівства, його зокрема використано в оздобленні церкви Покрову Богородиці на Нерлі, церкви Успіння Богородиці у Володимирі, церкві Різдва Богородиці у Боголюбові. Дослідники вважають, що у Володимиро-Суздальських землях могли працювати власне галицькі майстри, які й принесли таку традицію у ці далекі краї. На жаль, скульптура галицької церкви вціліла тільки фрагментарно. Зокрема частково збереглися консолі з масками. Реконструювати вигляд порталів можливо завдяки відомим архівольтам з орнаментальними композиціями — валики, розташовані у шаховому порядку, активні мотиви паралельних хвилястих ліній зі стилізованим листям поміж ними, а також ромбовидними взорами та розетами всередині. Зустрічається і зубчастий орнамент. Схожі орнаментальні мотиви використано і для обрамлення вікон, які разом з порталами творять цілісний естетичний і дуже виразний пластичний образ.

У XV ст. камінь з румовищ собору частково використано при побудові каплиці, розташованої з внутрішньої сторони фрагментарно збереженої південної стіни. У наступному сто¬літті тесаний камінь княжого собору послужив будівельним матеріалом для зведеної тоді поруч з його руїнами Успен¬ської церкви. Вона збудована стараннями тогочасного дідича Крилоса Марка Шумлянського, згадку про якого зберегла надгробна плита з вказівкою на смерть фундатора у 1535 р.

Рельєф з драконом
Рельєф з драконом. Успенська церква в Крилосі

Отже, збережений храм споруджено аж у ХVI ст., а частини давньої Успенської церкви інкорпоровано в його об’ємно-пластичну структуру. Ймовірно, у північну стіну нартекса вмуровано давній рельєф із зображенням дракона, відкрите з-під тиньку лише в 1970-х роках. Рельєф з драконом реалістичний і стилізований водночас — характерна особливість романського стилю. Дракона зображено в момент, коли віен начеб-то готується приземлитись, він склав крила і підібгав хвоста, а з пащі — пломеніє вогонь, схематично по трактований як гілка. Рельєф експресивний, об’ємно виразний, фігура дракона практично горельєфна, йому чужа площинність і абстрагованість чернігівської пластики, до певної міри різниться і від зооморфних різьблених мотивів Володимиро-Суздальщини. Свого часу видатний дослідник українського мистецтва Володимир Вуйцик серед найближчих аналогів відзначав рельєфи XII ст. західного фасаду церкви святого Якова в Реґенсбурзі. В основі близькості, на його думку, лежав прямий історичний зв’язок між Галичем і Реґенсбургом як центром торгівлі західних країн з Руссю.

У контексті ґенези галицького дракона унікальним є різьблений тимпан південного порталу шпитальної церкви XII ст. в місті Хамерслебен у Німеччині. У тимпані порталу симетрично різьблені два дракони, із пащі яких виривається полум’я у вигляді стилізованої виноградної лози. На фасадах романських храмів Німеччини XII ст. виступають також фризи з рапортними композиціями, утвореними численними повтореннями парних зображень драконів. Зокрема, змієподібні безкрилі дракони, що дотикаються пащами, та крилаті (близькі до галицького), що до¬тикаються хвостами, є на фризах фасаду та інтер’єру монастир¬ської церкви в Кведлінбурзі.

Ймовірно, до галицького дракона існувало ще одне симетричне зображення, на що вказує правобічне обрамлення і характер залому. Припускають, що по центру композиції з двома фантастичними істотами, було вирізьблено хрест, хризма або якийсь солярний знак. Такі скульптурно-декоративні схеми характерна особливість порталів храмів Польщі, Німеччини, Італії й Угорщини (тимпан церкви в Яке, XIII ст.). Симетрично вміщені дракони входили й до оздоблення Георгіївської церкви в Юр’єві-Польському (1230-1234). Дракон також міг бути частиною рельєфної композиції з мотивом боротьби з кентавром, що стріляє з лука. Зразок такої іконографії представлено в оздобленні порталу монастирської церкви в Дечанах. Можливо, галицький дракон міг бути елементом аналогічної композиції, на що вказує й певна подібність з дечанським драконом, також сповненим динаміки й теж поєднаним з рослинними гілками.

Є підстави вважати, що рельєф з драконом був частиною архітравного блоку, на який спирався різьблений тимпан з архівольтовим валковим фризом. Подібна конструкція з рельєфни¬ми тимпанами поширилася тоді в романських будівлях сусідніх Польщі та Угорщини. Проте становить труднощі визначити, до якого ж саме порталу належав рельєф з драконом. Припускають, що він міг бути частиною головного західного порталу, який відповідно до романської специфіки декорувався найбагатше. Існує й інша версія. Зважаючи, на світськість і навіть певну фольклорність такої іконографії, то цей рельєф міг розташовуватись на південному порталі, який вважався князівським.

Характер скульптурного оформлення Успенського собору, особливості його впровадження в об’ємно-планувальну композицію споруди, дозволяють припускати про близькість до традицій тогочасної архітектури Угорщини, її вплив на становлення принципів сакрального архітектурного зодчества галицьких земель у ХІІ ст. Зокрема, схожим до Успенської церкви є собор у Печі.

Портали мають пізніше оздоблення. Зокрема багато прикрашено головний західний портал існуючої нині церкви Успіння Богородиці в Крилосі. Головний портал виконаний в дусі ренесансної традиції, його прикрашають різьблені корінфські капітелі, пишні акантові розетки, по краях тимпану над архітравом — барельєфні херувими. Поміж цими декоративними мотивами вміщено сюжетний рельєф — «Успіння Богородиці». Рельєф намагалися датувати XII ст., пов’язуючи його з собором князя Ярослава Осмомисла. Це свого часу аргументовано спростували В. Вуйцик та ряд інших авторів.

«Як і в тогочасній іконі (не беручи до уваги об’ємність порівняно високого барельєфу), композиція позбавлена перспективного скорочення, підпорядкована площині й розгортається у вимірах висоти та ширини. Майстер, як і в монументальній іконі, вміщеній на відстані вгорі, для кращого сприйняття перебільшив лики та руки. Приземисті постаті немов наліплені на тло. Центр композиції акцентує Богородиця, об’ємна постать якої немов зависає на похоронному ложі, фланкованому двома апостолами, — ліворуч біля голови Петро, праворуч біля ніг — Павло. Інші апостоли відсутні. Вгорі над Богородицею, властиво за ложем, традиційно для східнохристиянської іконографії зображено Христа з душею Марії на руках (характерно, що сповита душа напівлежить на правиці Христа, тоді як традиційно вона знаходиться на лівиці, а правою Ісус, як правило, її підтримує). Обабіч Христа два анге¬ли, вгорі шестикрилий серафим, що охороняє вхід до Раю, куди підуть Христос із ангелами та душею Богородиці. Традиційна мандорла навколо постаті Христа відсутня. Скульптор відтворив максимально спрощений варіант іконографії, який сприймаєть¬ся зорово-знаковою цінністю, своєрідним сакральним символом»

[Цит. за Жишкович В. Скульптурне оздоблення собору і церкви Успіння Богородиці в Крилосі // Культура і мистецтво західноукраїнських статей 2009, 2010. Збірник статей / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наукУкраїни, Інститут українознавства імені Вана Крип’якевича. — Львів, 2015. — 356 с. — С. 69 — 70].

Попри те, що рельєфна композиція Успіння демонструє явні риси романського та частково готичного стилів, дослідники схиляються до пізнішого її датування, а архаїзуючи тенденції пов’язують впливом народної іконографії, властивої також львівській пластиці, сучасній часу перебудови крилоської церкви. Зокрема певні аналогії вбачають з рельєфами львівської Успенської церкви. Разом з тим проблема датування пам’ятки і досі залишається відкритою.

Джерело: Жишкович В. Скульптурне оздоблення собору і церкви Успіння Богородиці в Крилосі // Культура і мистецтво західноукраїнських статей 2009, 2010. Збірник статей / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наукУкраїни, Інститут українознавства імені Вана Крип’якевича. — Львів, 2015. — 356 с. — С. 61 — 70.

Повернутись назад