Мініатюри псалтиря Гертруди
Пам’ятка книжкового мистецтва Х — ХІ ст., Трірський псалтир, відомий також як Молитовник Гертруди, є цінним зразком культурного й мистецького синтезу: у ній поєднано Схід і Захід, латинські тексти і слов’янську іконографію, врешті-решт, вона є прекрасним і промовистим взірцем взаємодії тексту й образу, які посилюють семантику, закладених у них змістів. Псалтир Гертруди більше ніж молитовна книга, записані в ньому молитви, особливості зображень у мініатюрах є, крім усього іншого, цікавим історичним джерелом, завдяки якому маємо змогу дізнатися приховані й неочевидні на перший погляд відомості про князівську родину, перипетії, які спіткали їх у боротьбі за київський стіл.
Знаменитий рукопис оттонівського кола, розкішно проілюстрований Псалтир Х ст. (Чівідале, Національний археологічний музей, cod. CXXXVI) містить численні латинські вставки і приписи молитовного змісту, а також додаткові п’ять мініатюр, які замовлила, як припускають дослідники, в ХІ ст. власниця манускрипту княгиня Гертруда — дружина київського князя Ізяслава Ярославича.
Оригінально манускрипт замовив архієпископ Егберт між 984 і 993 рр. для кафедрального собору в Трірі. Як виявилось завдяки спільним зусиллям багатьох дослідників рукопису, наприкінці Х ст. він опинився в руках пфальцграфа Лотарингії, донька котрого Рихеза в 1013 році вийшла заміж за Мечислава — сина польського короля Болеслава Хороброго. У шлюбі народилася донька Гертруда, яка і стала дружиною князя Ізяслава, сина Ярослава Мудрого. Гертруда привезла до Києва манускрипт як частину свого приданого близько 1050 року. По її смерті на початку ХII ст. Псалтир за династичними зв’язками знову потрапляє до Польщі. Ймовірно королева Саломея, дружина Болеслава ІІІ, пожертвувала книгу в монастир міста Цвіфальтеї у Вюртемберзі. Далі Псалтир переходить до Єлизавети Угорської (бл. 1229 р.). Її дядько Бертольд був патріархом Аквілеї і мав резиденцію в Чівідале.
Латинський напис на дев’ятому аркуші підтверджує «передачу» манускрипту в Чівідале, де він зберігається і донині. Цікава й непроста виявилась історія княжої сім’ї, власників Псалтиря. Князь Ізяслав, другий син Ярослава Мудрого, народився в 1024 році. Він сів на київський стіл після смерті старшого брата Володимира і успішно правив аж до 1073 року, коли був вигнаний братами. Позбавив Ізяслава князівського престолу Святослав, який і посів його. Ізяслав з дружиною Гертрудою і сином Ярополком поневірялися, мандруючи Європою, аж до 1077 року. Вони були в Польщі, Німеччині, зверталися до Папи римського за допомогою, щоб повернути князівський трон.
У 1076 році помирає Святослав Ярославович й Ізяслав повертається до Києва. Сину Ярополку віддає правління в Вишгороді. Однак вже у 1078 році Ізяслав загинув в битві, його з великими почестями поховали в київській церкві Богородиці. Київський стіл посідає Всеволод Ярославович, а Ярополк дістає у правління Володимиро-Волинські і Туровські землі. У 1085 році Ярополк робить невдалу спробу захопити київський трон, але зазнає поразки від військ Володимира Мономаха, його виганяють з Русі, і Ярополк їде до Польщі. В скорому часі він все-таки повертається до Володимира-Волинського, але вже у 1086 році його підступно вбили.
Всі доповнення до Псалтиря в Х ст., коли він перебував у власності княгині Гертруди, молитви, включно з написаними від її імені, а також мініатюри — пов’язані з особистою долею княгині і її сім’ї. Цю частину рукопису, яка займає і нові додаткові аркуші і поширюється по всьому первісному блоку в написах і малюнках, прийнято іменувати Псалтирем, або Молитовником, Гертруди.
У науковий обіг манускрипт потрапив завдяки публікації 1901 року знаних німецьких дослідників Г. Зауерланда і А. Газелоффа. Відтоді дослідники активно працюють з пам’яткою, розширюючи горизонти сприйняття її історичної, культурної і мистецької вартості. Разом з тим, думки, що висловлюються про самі мініатюри, доволі суперечливі. У книзі Зауерланда і Газелоффа мініатюри характеризують як явно відмінні від оттонівських зображень, як такі, що виразно відображають тенденції візантійського мистецтва. Київ вони називають місцем їх створення, а датують 1078 — 1086 рр. Ймовірно, ілюстрації виконали вже після смерті Ізяслава, оскільки в Молитовнику відсутні його зображення, при житті князя таке було б просто неможливим. З іншого, боку згадується й зображається Ярополк, який загинув у 1086 році. Таке датування підтримували і багато інших дослідників, проте висувались різні версії щодо місця створення ілюстрацій. Наприклад, замість Києва часто називають Володимир-Волинський, де правив Ярополк, а також монастир святого Якова на Дунаї. В наукових колах фігурують також версії західноєвропейського походження цих мініатюр. Зокрема В. Лазарєв схильний пов’язувати їх з художніми колами Регенесбурга.
Сучасні дослідження здебільшого виокремлюють в мініатюрах Псалтиря Гертруди київсько-візантійську основу, беручи за основу їхню типологію, іконографію і, великою мірою, стилістику. Погоджуються вчені і з датуванням 1078 — 1086 рр., коли Гертруда перебувала в Київській Русі. На користь руського походження ілюстрацій свідчать і написи — грецькі і слов’янські, а не латинські. Для трактування смислів мініатюр, для уточнення датувань і атрибуції, для пояснення стилістичних особливостей вчені вивчають місце зображень в рукописі, враховуючи кодикологічні особливості манускрипта, досліджуючи зв’язки між текстом і образами.
Кодикологічні особливості пам’ятки вказують на те, що її основна оттонівська частина починається від 15 аркуша, а з першого по 14 — вставки часів Гертруди у формі чотирьох вшитих зошитів. Деякі молитви дописані на аркушах давнішої частини.
В оттонівському Псалтирі є багато мініатюр — і ктиторські, і з зображеннями царя Давида, святих etc. Звороти мініатюр залишали вільними і на них писались молитви Гертруди. На аркуші 41, де на звороті вміщено мініатюру з зображенням св. єпископа Валеріуса, на замовлення Гертруди виконана мініатюра «Богородиця на престолі». Вона ніяк не пов’язана ані з першою (в зошиті під 2 номером), ані з трьома мініатюрами в третьому зошиті.
Мініатюра з апостолом Петром (зворот 5 аркуша) має незвичну форму. Вважають, що вона відтворює лігатуру двох латинських літер — «I» та "n«.На всю висоту букви «I» фронтально зображено постать апостола Петра. Правою рукою він благословляє, а у лівій тримає згорток і ключі. Особливістю зображення є спосіб малювання волосся як кругло завитих пасем, укладених двома рядами. Відомий дослідник ранньосередньовічної ілюмінації Курт Вайцман довів, що така форма відповідає одному з варіантів іконографії апостола Петра, котра походить від ікони ХІІ ст. з деісусного чину у монастирі Св. Катерини на Синаї. Одяг Петра виконаний в синіх (хітон) і жовтих (гіматій) тонах з золотим асистом. Біля Петрових ніг зображено жіночу постать, яка обнімає його стопи. Дослідники погоджуються, що це сама княгиня Гертруда. У її костюмі, декорованому узорчастими квітковими мотивами, домінує пурпуровий колір, активно присутнє золочення.
Справа, у тій частині мініатюри, яка передає малу латинську літеру «n», зображено фігури князя Ярополка і його дружини на повен зріст. Їх представлено в молитовних позах, на що вказують характерні жести піднятих до Петра, рук. Зображенню одягу тут, як і у випадку Гертруди, надається великої ваги — всі елементи костюму детально промальовані з очевидною увагою до деталей і прикрас.
Всі написи виконані білилами. Вони слов’янські, частково грекізовані. Німб апостола Петра має широкий чорний контур і оздоби з зображенням перлин. Позем зеленого кольору, всипаний червоними квітками, які нагадують ромашки. Рамка мініатюри подвійна: внутрішня — біла, зовнішня — червона. Тло золоте. Гострий кут обрамлення зліва внизу підкреслений зображенням стилізованої пальмети. Аналогічна пальмета була і вгорі, але це зображення втрачене, коли пергамен обрізався для одного з майбутніх переплетень.
Композиція мініатюри, з замовником в позі проскінезиса, відтворює типову схему численних візантійських портретів — ктиторських, донаторських, просто молільних. Проте в ній можна віднайти і додатковий смисловий відтінок: представлено і тих, за кого молиться Гертруда. Молоді князь і княгиня зображені в стриманій традиційній позі при стояння, але увиразнено саме жести моління за спасіння. Підняті догори руки апелюють до іконографії праведників в композиціях Страшного Суду і тих, хто встає з могил у сценах Зішестя в пекло.
Мініатюра являє собою зображальну формулу, а не буквальну ілюстрацію, тих звернень до апостола Петра, які містять тексти, розташовані по обидва боки від неї. Відомо, що князь Ярополк при хрещені дістав також ім’я Петро. Зображення перегукується і з іншими молитвами, написаними в зошиті. У багатьох молитвах цього зошита присутня тема райських дверей і Царства Небесного, що асоціюється з образом апостола Петра. Його трактують також як уособлення образу всіх святих: як відомо із зображень Страшного Суду, саме Петро очолює процесію святих, котрі рухаються до спасіння, в напрямку райських воріт.
Досі залишається дискусійним питання про походження автора мініатюри: яку культурну традицію він все-таки представляє — західноєвропейську чи русько-візантійську. Форма мініатюри у вигляді ініціала-лігатури свідчить на користь західноєвропейської версії. Але сама структура зображення відмінна від оттонівської і романської, у якій ініціали мають чітке геометричне підпорядкування, «карбований» рисунок. Тоді як мініатюра 5 аркуша має асиметричну рамку гнучких форм. Ймовірно, мініатюрист імітував зображення латинського ініціала, щоб підкреслити вагоме місце пов’язаних з нею молитов.
Всі фігури з мініатюри виконані, як вважають дослідники, рукою одного майстра. Проте в них можна виявити стилістичні розбіжності. Постать Петра намальована в досконалій візантійській манері, виробленій в межах традиції ранньокомнінівського живопису. Фігури членів князівської родини, натомість, являють собою зображення так званого «поза стильового» напряму, як і портрети сім’ї Святослава з Ізборника 1073 року. Зображення Петра характеризують видовжені пропорції, безтілесність, елегантність силуету і пози, трактування драпірувань, бездоганність «хрисографії» — надтонких золотих ліній на одязі. Типологічно фігура апостола Петра співзвучна з зображеннями візантійських рукописів третьої чверті ХІ ст., наприклад, Євангелія з колекції Національної бібліотеки Франції (gr.74) або Псалтиря з Британського музею (Add. 19352). Лик Петра, разом з тим, можна аналізувати як живопис близький до настінного візантійського малювання, такі аналогії відстежуються через характерне моделювання сухих структурно окреслених рис, напруженість контурів, особливо відчутному в прорисовці губ і ніздрів, в енергетиці погляду. Наближену іконографію і стилістику вбачають у фресках монастиря Св. Іоанна Златоуста в Кутсовендіс на Кіпрі (бл. 1100 р.).
Наступну групу зображень в Псалтирі Гертруди представляють мініатюри Різдва Христового, Розп’яття і Спаса на престолі з пристоячими, вміщеними послідовно на 9 і 10 аркушах.
Сцена «Різдво Христове» закомпонована в широке квадратне обрамлення, заповнене візантійським емалевидним орнаментом з рослинних і геометричних мотивів. Увінчує квадрат рами люнет, два фронтони і три куполи на високих барабанах — така архітектурна диспозиція створює ілюзію зображення п’ятиверхого храму, представленого ніби у розрізі або ж силуетно. На обох фронтонах поміщено невеликі золоті балясини, а на куполах — хрести (хрест на головному куполі втрачений при обрізанні пергаменту, як і пальмета в мініатюрі з Петром). По обидва боки «цокольної» частини храму зображено фігури левів повністю в золоті. Середній регістр мініатюри віддано зображенню Богородиці, яка напівлежить, підперши голову рукою. Її оповито пурпуровим мафорієм з ненав’язливим орнаментальним зображенням білих намистин. Мініатюрист надає великого значення зображенню тканин — як в композиційному сенсі, так і в колірному рішенні. Над образом Богоматері вгорі по центру зображено чорну печеру з золотими яслами, що своїм виглядом нагадують саркофаг з арковими нішами на бічній стороні. В ясла покладено туго сповите немовля, обабіч якого зобразили осла і вола. У цьому самому регістрі зліва — три волхви, одягнені в екзотичні орієнтальні костюми. У горішньому регістрі — чотири ангели. Два з них з простягнутами покритими руками посередині симетрично обернуті до центральної осі, що збігається з променем, який сяє від Немовляти. Лівий ангел — в такій самій позі, теж обернутий до центру, але руки непокриті. Ангел справа несе благу вість старцю-пастуху, одягненому в звірину шкуру, фігура котрого частково переходить з верхнього регістру в середній. Внизу по центру представлено «Омовіння Немовляти». Дві жінки, зліва і справа від купелі готують омовіння: одна наливає воду з глечика, а інша — пробує рукою воду. У тому ж нижньому регістрі зображений Йосип — сидячи, оперши голову на руку. Вгорі, в центральному тимпані обрамлення, намальований сегмент неба, з якого сяє промінь з зорею, по обидва боки — ангели зі зверненими до зорі жестам рук. Промінь сягає зображення печери, на нього вказує один з волхвів. Лещата жовті, на передньому плані — зелені, фони золоті, написи відсутні.
Мініатюра на правій сторінці розвороту, на 10 аркуші, складається з вписаного в квадрифолій Розп’яття і, в кутах загальної прямокутної рами, — медальйонів з чотирма поясними зображеннями євангелістів. Така композиція являє собою добре знаний і досить розвинутий іконографічний варіант. По центру — хрест, поставлений на невисокій Голгофі, всередині якої зображено череп Адама. Тіло Христове подано знесиленим, вигнутим, очі заплющені, волосся спадає на плечі асиметричними пасмами. По обидва боки від Христового німба — алегорії Сонця і Місяця. Традиційно для сцени «Розп’яття» середньо візантійського періоду зображено і цівку крові, що ллється від Христової рани, яку збирає в потир жінка, намальована біля підніжжя хреста.
Зліва від хреста зображено Діву Марію з німбом, за нею — дві жіночі фігури без німбів. По правий бік від хреста — Іоанн Богослов, за ним — стоїк Логін, поміж цими постатями зображено голову старця, ймовірно, це Йосип Ариматейський.
Євангелісти в медальйонах представлені з напіввідкритими кодексами в руках, на сторінках яких вказані їхні імена. Композиція має золоте тло і зелений позем. Обрамлення і декоративно-орнаментальні мотиви також підкреслені золотом.
Остання мініатюра, яка входить до зошита, представляє образ Ісуса Христа на троні. Він тримає в обох руках вінці і коронує ними пристоячих перед Ним князя Ярополка і княгині. В горішніх сегментах, що традиційно позначають небо, зображено символи євангелістів. Зліва від Христа зображено групу постатей, у якій ближче місце до Спасителя відведено Ярополку-Петру, за ним стоїть апостол Петро. Справа — княгиня і св. Ірина. Золоте тло мініатюри поєднується з зеленим поземом, обрамлення творить перспективно зображений меандр, по кутах — завершення з пальмет.
Три описані мініатюри об’єднані в своєрідний міні цикл: Різдво і Розп’яття позначають початок і кінець євангельської історії, а Спаситель в славі представляє теофанічну композицію з вираженим сотерологічним аспектом і містить асоціації з темою Страшного Суду. Мініатюри послідовно розгортають ідею про земний шлях Христа, спокуту і спасіння.
Також використання обрамлення в формі храму покликане вказати на торжество земної церкви. Розп’яття в квадрифолії з євангелістами в медальйонах співвідноситься з традиційною композицією окладів напрестольних Євангелій і покликані нагадувати про відкупну жертву, основу літургійного кодексу. Мініатюрі «Христос на троні» додатковий сенс створюють фігури князівської пари і святих-патронів, які розкривають політичні ідеї і мотиви про надію на небесну винагороду за земні страждання і поневіряння князівської родини. У молитвах третього зошита, які співвідносяться з описаними мініатюрами виразно проступають три мотиви. Перший — опис Христа, що посідає небесний престол. Другий — пов’язаний з темою страстей і страждань, Святого Хреста. Третій — розкриває тему набуття Св. Хреста (аналогії між Гертрудою і Ярополком та Єленою і Костянтином).
Стосовно авторства тріади мініатюр, то найімовірніше виконав їх ілюмінатор західноєвропейського походження, який, проте, тривалий час працював у візантійсько-руському середовищі. Він повторює й імітує композиції та стилістику, але в багатьох деталях виявляє своє чужорідне художнє виховання. В сцені «Різдва Христового» дотримано візантійської іконографічної схеми. Обрамлення в формі храму з простим площинно трактованим силуетом відтворює мотив з Ізборника Святослава 1073 року та Юр’ївського євангелія з Новгорода, виконаного за київським взірцем. Всю цю групу мініатюр фронтиспісів можна розглядати як своєрідну київську гілку візантійської традиції. Суто візантійські обрамлення мініатюр в формі храмів відомі нам лише від ХІІ ст., і мають вони значно складніший характер зображення.
У візантійському дусі виконано і «Розп’яття» за винятком фігури Христа. Зображення Христа в стражданнях не характерно для візантійської іконографії, натомість відповідає західноєвропейській традиції. Водночас цілком візантійським в «Різдві» і «Розп’ятті» є орнаментальне обрамлення в стилі перегородчастих емалей. Зображення Христа у славі, як на мініатюрі 10 аркуша, добре відомі у тогочасному візантійському мистецтві, як, зрештою і сцени коронування монаршого подружжя. Зустрічаються там і ктиторські та донаторські іконографічні варіанти. Але схема, де за постатями правителів зображено святих-покровителів більше властива оттоносько-романській іконографії.
Зокрема, схожа композиція використана в мініатюрі школи Рейхенау з манускрипту cod. lat. 4452 з Баварської бібліотеки в Мюнхені: Христос коронує Генріха ІІ і Кунігунду, а за ними — святі, але не патрони, а апостоли Петро і Павло. Майстер мініатюр міні циклу явно орієнтувався на візантійський стиль і намагався працювати з дотриманням канонів личного письма. Хоча його особистий почерк все-таки зраджує західноєвропейське походження, він надає перевагу конкретності й експресивності, а не безтілесності і гармонії.
Мініатюра «Богородиця з Немовлям на престолі» (41 аркуш) є частиною оттонівського Псалтиря. Діву Марію зображено на розкішно оздобленому троні з Христом Еммануїлом, фігуру якого представлено фронтально. Він не торкається колін Марії, а ніби сидить на невидимому троні. Правою рукою Христос благословляє, лівою — притримує згорток, оперши його на коліно. Богородиця правицею підтримує Ісуса, а ліва рука прихована під складками мафорія і слугує невидимою опорою для ніг Еммануїла. Майстер Богородиці близький до хрисографії першого художника — автора мініатюри з апостолом Петром. Ймовірно, виконана мініатюра в Києві ще до смерті Гертруди.
Києворуські князі — сини і внуки Ярослава Мудрого — були в ХІ — на поч. ХІІ ст. меценатами, ктиторами храмів і монастирів, донаторами, замовниками розкішних ілюстрованих рукописів літургійного і світського призначення. При князівських дворах формувалось культурне середовище, у якому підтримувались контакти не тільки з візантійськими колами, а й із західноєвропейськими, особливо зважаючи на династичні зв’язки (Гертруда; Гіта, дочка англійського короля Гаральда, дружина Володимира Мономаха).
Отже, п’ять мініатюр кодексу Гертруди являють собою твори візантійсько-київської культури. Перші чотири мініатюри могли бути виконані в Києві, або ж в інших місцях, де перебував двір Гертруди і наближені до неї люди. Наприклад, у 1078 — 1085 рр. це були володіння Ярополка Володимир-Волинський, Луцьк, Туров, а після акції Володимира Мономаха, у 1085 — 1086 рр. — Київ. У будь-якому випадку мініатюри були виконані на землях Київської Русі, їхня художня мова й образність інспіровані атмосферою києворуської культури. Першого і третього мініатюристів Гертруда могла знайти в Києві, а другого, «західного», або запросили з Європи, або ж він був одним з членів двору княгині.
Мініатюри Молитовника Гертруди є прекрасним зразком вільної співпраці між майстрами, взаємопроникнення художніх традицій в культурі Київської Русі ХІ — початку ХІІ ст. Справді унікальною рисою манускрипту стало поєднання латинських текстів з візантійсько-київськими мініатюрами, тонке переплетення смислів, запрограмоване творцями ансамблю (самою княгинею, або людьми з її оточення), породжує нові сенси і змістовні відтінки, про які йшлося у викладеному тут матеріалі.
На основі статті Єлени Смірнової «Мініатюри ХІ і початку ХІІ ст. в Молитовнику княгині Гертруди. Програма, датування, майстри» (Смирнова Э. С. Миниатюры ХІ и начала ХІІ в. в Молитвеннике княгини Гертруди. Программа, датировка, мастера // Древнерусское искусство. Искусство рукописной книги. Византия Древняя Русь / Под. ред. Добрынина Э. Н., Орлова М. А., Смирновой Э. С, Стерлиговой И. А. — СПб.: Из-во «Дмитрий Буланин», 2004. — 450 с.