Церкви Ярославового граду
Місто Ярослава, або Град Ярослава став однією з перших спроб втілення продуманої містобудівної концепції після прийняття Руссю християнства. Град Ярослава об’єднав пам’ятки сакрального, оборонного і громадського, світського типу. Дослідники наполягають, що просторова диспозиція, взаємодія з ландшафтом мали особливе семантичне навантаження і віддзеркалюють цілу суму ідей релігійного, державницького і культурного значення. Софія Київська — головний митрополичий храм всієї Русі — посіла домінантне місце в архітектурному ансамблі нового Києва. Але за часів Ярослава в межах міста постали й інші храми, будівництво яких він також зініціював і підтримував. На жаль, вони не збереглися і відомі тільки за реконструкціями. Але для повноти картини становлення київської архітектурної школи в першій половині ХІ ст., звернемось і до цих втрачених, але незабутих пам’яток.
В ХІ ст. у межах міста Ярослава, крім Софії Київської, яка відігравала особливу роль і в містобудівній структурі давнього Києва, і в духовному житті того часу, постало ще два храми — святої Ірини та святого Георгія. Розташовано їх обабіч головної магістралі, що вела до Софійського собору. Почали їх будувати одночасно з Софією, тобто 1037 року. У той же час, як вважається звели церкву на Стрілецькій вулиці та Золоті ворота. Всі три храми продовжують софійську традицію. Це п’ятинавні або тринавні храми з галереями, хрещатими опорами і сходовими вежами, що ведуть на хори, котрі відіграють в архітектурі цих церков вагому роль. Вважається, що ці три храми були освячені ще до 1053 року, тобто до смерті митрополита Іларіона. Ці пам’ятки, на жаль, збереглись тільки на археологічному рівні.
Судячи з виявлених археологічних решток, вони мали дуже схожу композиційну структуру, не позбавлену, проте, певних розбіжностей. У Георгіївській церкві, що була патрональною церквою князя Ярослава, стіни галерей дуже тонкі, тому сумнівно, що вони були двоярусними. Ймовірно, це були низькі відкриті галереї, що вирізнялись до того ж значною шириною, контастуючи з вузькими просторовими об’ємами бічних нав. Центральна апсида за результатами археологічних досліджень виявилась виразно окресленою — виступала досить далеко за межі бічних нав.
Що ж до Ірининської церкви, патронального храму княгині Інгігерди, то вважається, що вона була п’ятинавною, схожою на Софійський собор. Тут пари бічних нав, що оточують центральне ядро, рівні між собою, що свідчить на користь гіпотези про п’ятинавність собору. Проте при розкопках не виявлено аркад, характерних для архітектури Софійського собору, тому, можливо, обидві церкви були таки тринавними.
Храм на Стрілецькій вулиці, як вважається, мав складнішу композиційну структуру. У ньому виявили фрагменти аркад на хорах і в рукавах хреста, а одна з галерей, або ж північна нава, завершувалась апсидою. Імовірно, саме цей храм був п’ятинавним. На півночі і півдні розташовувались притвори, які виконували роль гробниць, де виявлено поховання. Нартекс на західному фасаді навпаки відсутній. Археологічні дослідження вказують на те, що ззовні храм прикрашали півколонки, лекальні цеглини подекуди мають орнаментальне оздоблення, а також виявили поливані підлогові плитки.
Вважається, що всі три храми зводили власними силами, а на їх будівництві працювали місцеві майстри, які пройшли колосальну школу кам’яного будівництва, коли зводився Софійський собор.
На основі тексту розділу "Мистецтво Русі-Руської землі великокняжого періоду (кінець Х — перша половина ХІІІ ст.) авторів Г. Івакін та О. Іоаннісян (Історія українського мистецтва: у 5 т. / НАН України, І-90 ІМФЕ ім. М. Т. Рильського; голов. ред. Г. Скрипник; ред. т.: Л. Ганзенко, Р. Забашта, Т. Трегубова, Ю. Коренюк. — К., 2010. — Т.2: Мистецтво середніх віків. — 1296 с.