Львівський театр другої половини ХІХ ─ початку ХХ ст.
Львівський театр у другій половині ХІХ ─ на початку ХХ ст. пережив найсвітліший етап свого становлення та розвитку. У місті з успіхом працювали: І. польський театр (драматичний та музичний), що за своїм рівнем постановок й виконанням випереджав польські театри в інших містах; ІІ. єврейський театр, який називали «істинно гебрайським театром Європи»; ІІІ. театр «Руської бесіди», що перебував під великим впливом театру Наддніпрянського й, окрилений національною ідеєю, працював над створенням народного театру. У пропонованому матеріалі коротко розглянемо діяльність національних театрів Львова цього періоду, спираючись на дослідження Лешека Мазепи і Степана Трусевича.
Графові С. Скарбеку Львів завдячує будівництво першого справжнього драматичного театру ─ Скарбківського (нині ─ Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької), відкритого 27.03.1842 р. виставою комедії О. Фредра «Дівочі обіт¬ниці». Від того часу на львівській сцені відбулося багато перших постановок п’єс цього львівського драматурга. В той час у Скарбківському театрі працювали такі знамениті актори, як А. Ашперґер, Б. Давісон, К. і Л. Рудкевич, Щ. і А. Стажевські та інші. Після Я. Н. Камінського директорами польської сцени були Ю. Пфайффер, Т. Хеловський, Я. Н. Новаковський, В. Смоховський, А. Мілашевський (завдяки якому розпочався період польськомовного виконання світового опер¬ного репертуару, що досі «йшов» німецькою; ос-танні вистави німецької сцени відбулися 1872 р.), Я. Добжанський, Ц. Добжанська і С. Невядомський, В. Баронч, З. Шмідт, З. Пшибильський, Л. Геллер. З найвідоміших польських акторів у цей період тут виступали Г. Моджеєвська, Ю. Круліковський, В. Сємашко, Г. Запольська, драматургічна творчість якої також вперше побачила світло рампи у Львові.
З 1900 р. Міський театр (що мав 3 окремі склади ─ драматичний, оперу та оперету; нині ─ Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької) перемістився у нове приміщення. Період дирекції Т. Павліковського був одним з найблискучіших. У театрі відбулося багато перших постановок польських авторів, що прославили імена постійних акторів К. Камінського, В. Ґостинського, Я. Новацького, Ф. Стаховича. Тут гастролювали Г. Моджеєвська, В. Сємашко, Ю. Слівінський, Р. Желязовський. У 1906 р. директором театру знову став Л. Геллер. За його часів, окрім згаданих раніше акторів, тут працювали К. Беднажевська, М. Френкель, М. Тарасевич, К. Фрич.
У сфері музичної діяльності львівські поляки мали неабиякі досягнення. З польською львівською сценою були пов’язані імена таких видатних музикантів, як Ю. Ельснер, К. Ліпінський, К. Курпінський, С. Дунецький, І. Ф. Гунєвич, С. Сервачинський, Г. Ярецький, С. Нєвядомський, А. Должицький, В. Смацяжинський, Є. Бояновський, Б. Вольфсталь, А. Вронський, Є. Колачковський, Ф. Сломковський, Т. Сигетинський та інші, які були диригентами театру. Зауважимо, що Ю. Ельснер був майбутнім учителем Ф. Шопена, К. Ліпінський ─ знаменитим суперником Н. Паганіні, С. Сервачинський ─ майбутнім учителем Г. Венявського, Г. Ярецький ─ учнем С. Монюшка, Т. Сигетинський ─ засновником славнозвісного ансамблю «Мазовше». Деякі з них були відомими композиторами.
Серед польських солістів, які співали в різноманітних операх та інших музичних виставах, були такі відомі співачки й співаки, як Т. Руткєвич, Т. Марецька, М. Ценецька, Е. Полляк, А. Хагановський, Я. Коелер, П. Зелінґер, А. Шушкевич-Хомінська, В. Стажевська, А. Виґживальська, Я. Щепанський, В. Скібінська, Г. Гоффман-Маєвська, М. Камінська, А. Концевич, Б. Войновський, Ф. Квєцінський, В. Бонковський, М. Квєцінська-Добжанська, Т. Мікульський, Л. Борковський, Т. Фрідерічі-Яковіцька, Е. Скальська, М. Юнєвич, Ю. Закшевський, М. Альма, А. Бандровський, Т. Аркль, Я. Королевич, М. Геллер, М. Павлікув, Е. Штрассерн, Ю. Ходаковський, М. Камінський, Ю. Єрьомін, М. Шляффенберґ, М. Зембріх-Коханська, Я. Камілль, Е. Скальська, А. Каспрович, А. Концевич, М. Полінська-Левіцька, М. Левіцький, А. Сарі, Г. Джевєцький, А. Добош, В. Громбчевський, Г. Міловська, Т. Борковський, Ю. Худковський, Г. Зегарковський, Ю. Шиманський, І. Богуш, В. Флор’янський, В. Висоцький, С. Аргасінська-Хойновська, Г. Збоінська-Рушковська, Г. Шупп, С. Ожельський, С. Сенкевич, Ю. Гоффман, С. Яронський, А. Дідур, Ф. Деніс-Слоневська, З. Дрекслер-Паславська, С. Драбік, В. Єнджеєвська, Ч. Заремба, В. Качмар, З. Козловська, М. Козловська, С. Корвін-Шимановська, Г. Олеська, Ю. Манн, М. Мокшицька, З. Моссочи, А. Ніжанковський, Ф. Плят, М. Правдзіц, М. Я. Севільський, З. Федичковська, В. Гендріх, А. Хіольський, Т. Фрідерічі-Яковіцька та інші. Чимало з них виблис¬кували яскравими зірками на багатьох сценах Європи та світу. Цілий ряд чудових співаків красувався у складі оперети. Серед них Е. Танська, А. Цімаєр, М. Збіонський, Е. Скальська, А. Радван, К. Клішевська, С. Богуцький, Ю. Мишковський, К. Лясковський, А. Кічман. Е. Гасінський, В. Ломінський, А. Лєлєвич та інші. Як відзначала варшавська критика наприкінці XIX ст., львівській опері та опереті не було рівних серед польських театрів.
У 1905 р. до Львова, рятуючись від чорносотенців та погромників у Росії, приїздить Шолом Рабинович. Нині він добре відомий усім як великий письменник Шолом-Алейхем. У Галичині Шолом Рабинович був вражений зовсім іншим устроєм життя. Тут гебреї ─ і бідні, і багаті ─ відчували себе повноцінними громадянами. Замешкавши з сім’єю на вулиці Котельній, 1, у колишньому Краківському передмісті, письменник уважно придивлявся до гебрейських поселень. У гебрейському театрі, на вулиці Ягелонській, 11 Шолом Рабинович познайомився з Якубом Бер-Ґімплем ─ антрепренером, та його синами: один ─ музикант, другий ─ адміністратор; з художником Лілієном, який прагнув на сцені зберегти дух і традиції релігійних та народних свят гебрейства. Вистави гебрейського театру Ґімпля у Львові не могли залишити байдужим нікого. Поступово складався той імідж театру Ґімпля, який потім буде позначено в енциклопедії як «визначний, істинно гебрейський театр Европи».
У 1864 р. при «Руській бесіді» був заснований перший український професійний театр. Одним з його організаторів був громадсько-політичний діяч Ю. Лаврівський. Кошти на театр збиралися по всій Галичині не тільки серед інтелігенції, а й серед селян. Галицький театр розвивався під великим впливом театру Наддніпрянської України. Відзначаючи цей факт, І. Франко писав, що «не тільки репертуар українського театру в Галичині запозичений майже цілком (з незначними винятками) з України, не тільки костюми, потрібні для вистави українських п’єс, мусять виглядати на зразок костюмів на Україні, не тільки українська музика разом з українською драматичною творчістю зайшла в Галичину і тут придбала собі прихильників, але також і щодо гри галицькі артисти брали собі на зразок з України». Директором театру став О. Бачинський, який у 1858─1863 рр. працював у польсько-українській трупі в Житомирі.
До складу театру увійшли актори Т. Бачинська, А. Моленцький, Ю. Нижанківський, Т. Романович та інші. У репертуарі театру були кращі п’єси письменників України: «Маруся» і «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Гаркуша» О. Стороженка, «Невільник», «Пошились у дурні» М. Кропивницького, «Ніч під Івана Купала» М. Старицького, «Безталанна» І. Карпенка-Карого, а також п’єси Ю. Коженьовського, Р. Моха. Активну участь у збагаченні театрального репертуару брав П. Свєнціцький.
У 1864─1866 рр. театр з успіхом виступав у Станіславі (нині ─ Івано-Франківську), Коломиї, Чернівцях та інших містах Східної Галичини і Північної Буковини. Театральні вистави мали великий резонанс серед українського населення західноукраїнських земель, вони сприяли збагаченню його духовного життя, росту національної свідомості, зближенню з наддніпрянськими братами. Вперше зі сцени театру лунали народна українська мова і чарівна українська пісня. Оцінюючи перші виступи галицького театру, І. Франко писав, що «красота руської мови і чарівна сила руської пісні збуджували правдивий ентузіазм не тільки серед русинів, а й серед поляків та інших народностей».
Проте через кілька років театр почав занепадати. З 1874 р. його очолила Т. Романович (1842─1924). За її ініціативою 1875 р. на посаду режисера було запрошено основоположника українського професійного театру на Наддніпрянщині М. Кропивницького, який за рік діяльності здійснив постановку цілого ряду вистав. Найбільшого розквіту театр «Руської бесіди» досяг під керівництвом І. Гриневецького та І. Біберовича в 1882─1889 рр.
Львівський український театр «Руської бесіди» широко користувався у своєму репертуарі п’єсами «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, також творами Л. Толстого, М. Горького та інших. У 1902 р. театр гастролював у Кам’янці-Подільському, а в 1903 ─ Жмеринці та Житомирі.
У 1905─1906 рр. в театрі працював видатний український актор з Наддніпрянської України М. Садовський. Він запросив до трупи М. Заньковецьку, тоді вже відому артистку. Так театр набув загальноукраїнського характеру. На його сцені ставилися «Мартин Боруля», «Суєта», «Сто тисяч», «Батькова казка» І. Карпенка-Карого, «Украдене щастя» І. Франка, п’єси світової класики. Незважаючи на несприятливі умови розвитку український театр у Львові досяг значної художньої довершеності. Окрилені національною ідеєю, театральні діячі самовіддано працювали над створенням справді народного театру, доступного широким масам.
На основі дослідження Лешека Мазепи і Степана Трусевича «Театральне життя» у Т. 2 тритомника «Історія Львова» (Історія Львова: у 3 т. Т 2: 1772─1918 рр. / Редколегія Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. ─ Львів: Центр Європи, 2007. ─ 559 с., іл.).