Палацові та садибно-паркові ансамблі Лівобережжя і Слобожанщини 1770-1830-х рр..

В архітектурі палацово-паркових ансамблів 1770-1830-х рр., споруджених у маєтностях козацьких старшинських родів, домінує класицистичний стиль. Авторами проектів виступали європейські архітектори, частина з яких відтепер прибувала з Російської імперії.

У резиденційному будівництві Лівобережної України наприкінці ХІХ ст. утверджується стилістика класицизму. Перебудови провадилися у маєтках, що належали родам із середовища козацької старшини — чи не найбільш показовою у цьому сенсі є садиба Лизогубів у смт. Седнів (Чернігівська обл.), ансамбль якої складають церква і кам’яниця 1690-х рр., парк, закладений у XVII ст. і палац, споруджений на початку ХІХ ст. Архітектура окремих садиб демонструє перехідний етап від класицизуючого бароко до власне класицизму, як от у палаці маєтку Муравйових-Апостолів у с. Хомутець (Полтавська обл., 1770-і рр., перебудований у 1800-х рр.), де барокові ремінісценції знаходять вияв у розбудованих прямокутних баштах флігелів і рядах криволінійних фронтонів з вікнами мансардного поверху.

Впливи стилістики попередньої доби помітні й у формах фронтону над портиком головного фасаду палацу садиби графа Рум’янцева-Задунайського у Качанівці (Чернігівська обл., 1770-ті рр., проект арх. Карла Бланка, буд. Максим Мосціпанов). Ансамбль цієї резиденції, однієї з небагатьох збережених до нашого часу, доповнювали новими спорудами до кінця ХІХ ст., тому у них відображено не лише особливості різних етапів розвитку класицизму, але й стилістику історизму. Зі сторони в’їзної брами палац має П-подібну композицію із двома флігелями, що під прямим кутом примикають до будівлі палацу, утворюючи курдонер. Обидва фасади мають високі колонні портики з лоджіями на другому ярусі, фронтон головного фасаду декорований ліпниною, статуарною пластикою, кам’яними вазонами і парапетом з балюстрадою. Портик зі сторони саду увінчує великий трикутний фронтон, а фасад завершено двома ризалітами, кожен з яких на рівні першого поверху оточений колонадою, що підтримує прямокутну терасу. Центральна вісь палацу акцентована півсферичним куполом на високому рустованому барабані з круглими вікнами — ця надбудова, щоправда, з’явилася після 1824 р., коли власниками маєтку став український дворянин і меценат Григорій Тарновський.

Палац в Качанівці
Палац в Качанівці

Риси класицизуючого бароко зберігає палац Шидловських у с. Старий Мерчик (Харківська обл., 1776-1778 рр., дуже пошкоджений пожежею у 2018 р.). Багатим є пластичне вирішення стін фасадів палацу — тут використано рустування, у псевдоризалітах із колосальними пілястрами іонічного ордеру влаштовано високі ніші з кам’яними урнами на п’єдесталах, віконні отвори заглиблені у прямокутних профільованих обрамленнях, над вікнами першого поверху є панно з ліпниною (гірлянди й вінки), на фризах теж є смуга орнаменту з переплетених гірлянд. По іншому оздоблено стіни заокруглених торців двоповерхового палацу — менші за розміром прямокутні панно повторено під вікнами другого ярусу, внизу своєрідним декоративним елементом є прямокутний виступ на тлі дрібних вертикальних смуг.

Як і на Волині та Галичині, на Лівобережжі та Слобожанщині поширення набуває напрямок палладіанства, до якого зверталися навіть у період зрілого класицизму. Підтвердженням цього є палац Галаганів у смт. Дігтярі (Чернігівська обл., 1825-1832 рр.), де чітко візуалізовано градацію об’ємів по висоті від центрального корпусу палацу і закритих галерей-переходів до бічних флігелів, як і збудований раніше палац садиби Кочубеїв у смт. Диканька (Полтавська обл., 1800-1803 рр., арх. Дж. Кваренгі, зруйнований у 1918 р.).

Серед ранніх зразків палладіанства можна назвати палац графа Завадовського в Ляличах на Чернігівщині (тепер Брянська обл. Росії, 1780-1790-і рр., арх. Джакомо Кваренгі, зруйнований). Тут також головний корпус палацу — двоповерховий з мезоніном — є значно вищим за обидва флігелі, сполучені з палацом за допомогою округло вигнутих галерей-переходів з відкритими аркадами. На архівних світлинах початку ХХ ст. зафіксовано багате внутрішнє оздоблення залів розписами і ліпниною. Ансамбль садиби включав будинок літнього палацу, т. зв. «Храм вдячності», що являв собою ротонду зі статуєю благодійника Завадовського — графа Петра Рум’янцева-Задунайського, а також церкву св. Катерини — хрестово-купольний храм з восьмиколонним портиком і симетричними відкритими колонадами, що ведуть до двох дзвіниць.

Зовсім по іншому потрактовано засади палладіанства у палаці гетьмана Кирила Розумовського в Батурині (1799-1803 рр., арх. Чарльз Кемерон). Триповерхова будівля палацу з двома напівкруглими, перекритими півсферичними куполами ротондами по боках у плані наближена до куба. Монументальності їй надає оздоблений рустуванням перший поверх, що має вигляд масивного цоколя, на якому підіймаються наступні яруси палацу. Цей контраст підсилюють гладкі стіни другого і третього поверхів, з півколонами іонійського ордеру на округлих виступах. Над восьмиколонним портиком головного фасаду, на рівні парадних залів piano nobile влаштовано терасу з балюстрадою. Гаданим прототипом для палацу вважають спроектовану Андреа Палладіо віллу Ротонда (поч. 1567 р.) біля італійського міста Віченца.

Палац Розумовського в Батурині
Палац Розумовського в Батурині

Наприкінці XVIII ст. було засновано відомі паркові ансамблі — «Олександрія» у маєтку Браницьких у Білій Церкві (1793-1797 рр.) і «Софіївка» в Умані (Черкаська обл., 1796-1800 рр.). Обидва комплекси згодом зазнавали змін, розбудовуючись впродовж тривалого часу — тут поєднувалися ландшафти пейзажного парку з елементами регулярних садів, було влаштовано складні гідротехнічні споруди, численні архітектурні об’єкти (альтанки, півльйони, колонади), доповнені статуарною пластикою.

До найбільш знаних садибних ансамблів періоду пізнього класицизму (тривав орієнтовно від 1820 до 1831 рр. ) на Лівобережжі належить палацово-парковий комплекс в маєтку Галаганів у с. Сокиринці (Чернігівська обл., 1823-1829 рр., арх. Павло Дубровський). У плануванні палацу знаходить вияв нова схема, характерна власне для споруд періоду пізнього класицизму. Усі його складові розташовані на одній осі, з чіткою градацією по висоті — візуально домінує, вочевидь, головний корпус двоповерхового палацу, що додатково підкреслює півсферичний купол на невисокому барабані, низькі закриті галереї-переходи сполучені з двоповерховими флігелями, які є нижчими за будівлю палацу. Купол є радше декоративним елементом, наслідуванням традиції попереднього періоду, оскільки його конструкція не зумовлена особливостями внутрішнього планування. Цікавою деталлю є високий пандус зі сторони паркового фасаду, що провадить до парадних приміщень другого поверху.

Палац в Сокиринцях
Палац в Сокиринцях

Джерела:

Дударець В. М. Композиційні та історико-архітектурні особливості побудови об’єктів палацово-паркового мистецтва Лівобережної України: монографія / В. М. Дударець. — Київ: МАУП, 2016, 130с.

Родічкін І. Старовинні маєтки України / І. Родічкін, О. Родічкіна. — К. : Мистецтво, 2009. — 384 с.

Повернутись назад