Архітектурні особливості храмів ордену реформатів на Галичині у XVIII ст.

Вже від першої половини XVII ст. католицькі чернечі ордени розгорнули активну будівничу діяльність на теренах Західної України. В архітектурі храмів і монастирів втілювалися нові європейські стилі (передовсім бароко, рококо і класицизм). Проте окремі ордени, серед яких згромадження отців реформатів, виробили власні вимоги щодо архітектури та внутрішнього облаштування сакральних споруд.

Цікавими зразками пізньобарокової сакральної архітектури є храми оо. реформатів, серед яких на теренах сучасної України можна згадати костели св. Казимира у Львові (1656 р., тепер церква блаженного о. Климентія Шептицького), св. Михаїла у Раві-Руській (1726-1739 рр., за проектом Паоло Фонтана) і Успіння Прсв. Богородиці у Судовій Вишні (1730-1741 рр., за проектом Паоло Фонтана). Стилістика бароко з рисами неокласицизму характерна для костелів у Кременці (1750-1760 рр., арх. Ян Колумбані, за іншими даними — А. Кастеллі) і Великих Дедеркалах (1757-1760 рр., арх. А. Кастеллі).

Реформати були одним із відгалужень ордену Братів Менших (Ordo Fratrum Minorum), більш відомого як францисканці чи бернардини. Перші їхні монастирі на землях Речі Посполитої були засновані у 1620-х роках, до Львова вони прибули у 1630 р. з ініціативи католицького архієпископа Яна Анджея Прухніцького. Отці реформати розробили чіткі приписи щодо побудови храмово-монастирських комплексів, їх повинні були дотримуватися й архітектори, котрі проектували нові костели. Їх зводили згідно типового плану — це однонавні споруди без веж, із сигнатуркою, що знаходилася над пресвітерієм, рідше над навою. Пресвітерій був двопрясловим, вужчим і нижчим за наву, від трипряслової нави його відокремлювала півкругла арка.

Прясло — частина стіни між архітектурними елементами (пілястрами, колонами).

Проект костелу ордену реформатів
Проект костелу ордену реформатів. Джерело: Błachut A.J. Zespoły kościelno-klasztorne reformatów prowincji małopolskiej i ruskiej w XVIII wieku // Rocznik Historii Sztuki. – Tom XXX. – 2005. – С. 218

Головний вівтар ділив пресвітерій на дві частини, за вівтарем відводили місце для церковного хору. У просторі нави поділ на прясла візуалізовано за допомогою великих стовпів з лопатками (лізенами), одинарними пілястрами або здвоєними пілястрами з тосканськими капітелями, що могли переходити в гурти склепіння.

Лопатка, лізена — вузький вертикальний виступ стіни, що, на відміну від пілястрів, не має бази і капітелі.

Костел св. Казимира (тепер св. Климентія) у Львові
Костел св. Казимира (тепер св. Климентія) у Львові

Серед додаткових архітектонічних елементів, що ділили стіни нави по горизонталі — імпости й капітелі арок, а також карнизи по периметру цілої нави, які завершувалися перед входом до пресвітерію. Склепіння переважно коробові, з люнетами, в яких влаштовано прямокутні вікна з півкруглим арковим завершенням. Щодо фасаду, то він мав одну вісь і найчастіше був одноповерховим, з одинарними або здвоєними пілястрами тосканського ордеру, на які опирається антаблемент. Трохи вище над входом розташовувалося прямокутне з півкруглим завершенням вікно. Характерною рисою фасадів костелів ордену реформатів були неглибокі ніші для мальованих образів, які знаходилися над порталом, обабіч вже згаданого центрального вікна і на фронтоні храму.

Костел св. Арх. Михаїла у Раві Руській
Костел св. Арх. Михаїла у Раві Руській
Костел у Великих Дедеркалах
Костел у Великих Дедеркалах

Письмові вказівки, з яких виразно вимальовується уніфікована архітектурна модель храму, не давали чіткого уявлення про те, як мають виглядати елементи оздоблення інтер’єру. Наголошено хіба на обмеженій кількості предметів облаштування, які мали бути вирішені якомога лаконічніше, без зайвих деталей. Показовою для ранніх пам’яток є майже цілковита відсутність розписів, площини стін тинькували і залишали білими — за винятком центральної арки, де могли зображати Св. Трійцю, Діву Марію як Королеву Небес (сцена Coronatio Beatae Mariae Virginia), св. Франциска і св. Домініка. Хоча на збережених фотографіях першої половини ХХ ст., що фіксують загальний вигляд інтер’єрів цих сакральних споруд до Другої світової війни, можна бачити поліхромне настінне малярство, найчастіше орнаментальні смуги на арках і склепіннях (рослинний орнамент, рокайль), Arma Christi (символи хресних мук Ісуса Христа), виконані найчастіше наприкінці ХІХ ст.. При цьому в документах не йшлося про впровадження єдиної схеми-зразка головного і бічних вівтарів, висловлено лише окремі зауваження щодо матеріалу виконання (горіх, дуб, різьблене орнаментальне обрамлення з липового дерева) і кількості ярусів (їх слід обмежувати до одного, а над ним розміщувати ліхтарі, релікварії, вазони для квітів). Разом з тим, конструктивні особливості костелів, а також записана в уставі обов’язкова присутність хору в пресвітерії сприяли утвердженню тридільної схеми головного вівтаря з дверцятами у бокових частинах першого, цокольного ярусу.

Костел св. Арх. Михаїла у Раві Руській
Костел св. Арх. Михаїла у Раві Руській
Костел св. Арх. Михаїла у Раві Руській
Костел св. Арх. Михаїла у Раві Руській

Іконографічна програма головного вівтаря була христоцентричною, з акцентом на пасійній тематиці, в живописних образах теж домінують сцени Страстей Христових. Посередині знаходилося скульптурне Розп’яття з пристоячими — це фігури Скорботної Богородиці й Іоана Євангеліста, ап. Петра, Марії Магдалини або святих-францисканців. Його центральну частину обрамлювали одинарними чи спареними колонами коринфського або композитного ордеру, що виступають на тлі пілястрів з канелюрами, такі ж колони обрамлюють вівтар з обох боків, підтримуючи антаблемент. Вона переходить у дещо менше за розмірами завершення, майже всю площу якого займає барельєф із зображенням Бога-Отця в оточенні ангелів, Плат Вероніки або мальований образ Оплакування Христа. Окрім профільованої рами з колонами, півкруглою аркою і карнизами, серед декоративних різьблених і скульптурних елементів додавали вази, гірлянди, обеліски, волюти, мушлі.

Костел у Великих Дедеркалах
Костел у Великих Дедеркалах. Джерело: Błachut A.J. Zespoły kościelno-klasztorne reformatów prowincji małopolskiej i ruskiej w XVIII wieku // Rocznik Historii Sztuki. – Tom XXX. – 2005. – С.231

Форми вівтаря частково могли повторюватися у конструкції табернаклю (дарохранильниці), поставленої над менсою (престольною дошкою). У храмі налічувалося чотири або шість додаткових, бічних вівтарів, перша пара з яких розташована біля головної арки, що відділяє наву від пресвітерію. Вони присвячені Діві Марії, св. Франциску з Ассізі та його послідовникам — св. Антонію Падуанському і св. Петру з Алькантари і майже не мають скульптурного декору, за винятком хіба невеликих фігур ангелів, котрі підтримують профільоване завершення.

Джерела:

Błachut A. J. Zespoły kościelno-klasztorne reformatów prowincji małopolskiej i ruskiej w XVIII wieku // Rocznik Historii Sztuki. — Tom XXX. — 2005. — С. 191-235 http://rkc. in. ua/index. php?&m=k&f=alv&l=u#lalv

Повернутись назад