Ян Пфістер ─ видатний скульптор першої половини XVІI ст.

Динамічні суспільно-політичні зміни в житті Львова у першій половині XVII ст. вплинули на появу еклектичного мистецького стилю. Поряд з елементами ренесансу і маньєризму в деяких творах цього періоду можна помітити виразні запозичення готики. Вони присутні в архітектурному обрамленні, пропорціях і постановці постатей, трактуванні складок одягу, посиленні спіритуалістичного начала у виразі облич тощо. В межах цієї еклектичної течії проявились риси бароко. Вони помітні у збільшенні масштабів і монументалізації форм, їх нарочитій соковитості й вагомості, контрастах у трактуванні об’ємів, площин, світлотіні та кольору, заміні лінеаризму живописністю тощо. Загальний розвиток львівської скульптури першої половини XVIІ ст. демонструє повільний але безупинний відхід від ренесансних традицій. Відсутність видатних талантів приводить до поступового зниження якості скульптури до того рівня ремісничого виробництва, коли важко відрізнити окремих майстрів. На цьому фоні особливо вирізняється діяльність Яна Пфістера, твори якого можна поставити в ряд з кращими у всій Центрально-Східній Європі того часу. У представленому матеріалі розглянемо роботи скульптора маньєристично-барокового напрямку.

Поява Я. Пфістера на галицьких землях залишається загадковою. Відомо, що народився він 03.08.1573 р. у Вроцлаві в сім’ї німецького художника і різьбяра Георга Пфістера, котрий походив з Іельброна над Некаром у провінції Баден. У 1566 р. батько переїхав до Вроцлава, де і помер 1576 р. Мати Марта Шевіц не набагато пережила батька, і в 9 років Ян залишився круглим сиротою. Опановував фах юний майстер у свого вітчима Ганса Гофмана та майстерні Г. М. Носсейна, де працювали відомі тоді скульптори ─ Ганс Флейсер, Фрідріх Грос і Герхард Гендрик. Подальша доля молодого, але вже, мабуть, сформованого скульптора була пов’язана з гданським майстром Вільгемом ван ден Блоком, послідовником і пропагандистом «стилю Корнеліса Флоріса» у Польщі.

Невідомим є період діяльності Я. Пфістера, що припадає на 1590-і─1610-і рр. Очевидно це був час активної праці майстра та його професійного зростання. Вірогідно, у цей час він брав участь у виконанні деталей для цілісних композицій під керівництвом більш досвідченого скульптора, котрий відповідав за весь проект. В. Пшик висловив припущення, що Я. Пфістер міг бути залучений до виконання декількох нагробків на території Великопольщі, неподалік Каліша і Познані: Доброгоста і Анни Собоцьких, Павла і Катажини Потворовських, Януша і Анни Пжецлавських, Станіслава Кєрського та його дружини. У цих надгробках, виконаних провінційними майстрами, наявні певні елементи декорування (гербовий картуш, завершений короною і шоломом; паноплії тощо), які у львівський період творчості використовуватиме Я. Пфістер.

Нез’ясованими залишаються причини й час появи скульптора у Львові. В. Лозинський висловив думку, що Я. Пфістер з’явився у Львові 1612 р., однак не заперечував можливості більш раннього його прибуття. Він також вважав, що його перебування на галицьких землях зумовило запрошення родини Сенявських до Бережан, де він мав займатися декоруванням палацових кімнат замку та замкового костелу, однак не виключав, що його міг запросити якийсь львівський фундатор (Боїм) чи скульптор (Г. Горст). М. Ґембарович у свому дослідженні відзначив, що перші сліди перебування Я. Пфістера у Львові відносяться до 1607 р., і що його приїзд не був пов’язаний з родиною Сенявських. Окрім того, дослідник наводить документ з львівських міських книг від 12.12.1615 р., в яких зберігся запис про скульптора Я Пфістера як громадянина Львова. В. Любченко, у свою чергу, висловив припущення, що Я. Пфістер прибув до Львова у зв’язку з потребою виконання алебастрових скульптур для надгробка Януша Острозького, який зводили в Тарнувському костелі з 1605 до 1612 р.

Надгробок Януша Острозького
Надгробок Януша Острозького

Друге десятиліття XVII ст. в діяльності скульптора більш досліджене, хоча документального підтвердження приписуваних йому творів немає. На цей період припадає виконання надгробків: львівського підкоморія Яна Свошовського для Домініканського костелу, львівського архиєпископа Яна Замойського для Кафедрального костелу та епітафії Зигмунта Бреслера для каплиці Боїмів. Ще дві епітафії малолітнього Яна Даниловича в Олеському костелі та львівського єпископа-помічника Томи Піравського в Кафедральному костелі були виконані на зламі 1620-х─1630-х рр. До цього часу відносять пластичне надаркове декорування го¬ловної нави Бернардинського костелу та різьблену в дереві скульптуру Христа в Єзуїтському костелі у Львові. Що стосується можливих робіт для родини Сенявських у цей період, то якщо вони й були ─ сліду їх не збереглось. Тоді ж Я. Пфістер виконував найбільше своє тогочасне замовлення і єдиний підписаний твір ─ надгробок князя Януша Острозького для Тарнувського костелу, завершений 1620 р. (іл. 1). Інші роботи скульптора дійшли до нашого часу анонімними. До неоднозначних атрибуцій, приписуваних Я. Пфістеру, включають три рельєфи на фасаді каплиці Кампіанів й навершя їх надгробків в інтер’єрі, та скульптури в нішах головного фасаду Бернардинського костелу у Львові.

Надгробок Станіслава і Яна Жолкевських
Надгробок Станіслава і Яна Жолкевських

В. Пшик висунув гіпотезу, що скульптор у період між 1620─1627 рр. виконував велике замовлення для недавно закладеного міста Жовкви та його власників. Дослідник припустив, що Я. Пфістер міг бути безпосередньо знайомий зі Станіславом Жолкевський й, без сумніву, знав про будівництво костелу св. Лаврентія в Жовкві, що тривало з 1606 по 1623 р. Так як скульптор співпрацював з такими львівськими архітекторами як Павло Римлянин, Амброзій Прихильний, Войцех Капінос (Зичливий), можливо, він і виконав високохудожній фриз костела.

Надгробок Регіни і Зофії Жолкевських
Надгробок Регіни і Зофії Жолкевських

Порівнюючи декоративні деталі (жіночі голівки з крильцями і своєрідними чубчиками, на шиях яких ланцюжки з медальйонами; зображення гармат, паноплій, порохових бочок, іншого військового обладунки; гербові картуші; зображення очей, виділене бортиком повік) надгробків Жолкевських, стилістичне й композиційне вирішення постатей, беручи до уваги високий рівень жовківських творів, які міг виконати лише першокласний скульптор, В. Пшик висунув думку про авторство Я. Пфістера. Він також зазначив, що скульптор, вірогідно, оздобив головний портал Жовківського замку.

Відомо, що починаючи з 1627 р. Я. Пфістер знову повернувся до резиденції Сенявських у Бережани, де працював над створенням надгробків у західній каплиці замкового костелу св. Трійці. На замовлення вбитої горем дружини й матері Катажини з Костків скульптор виконав надгробок Адама Єроніма Сенявського з масивним триколонним портиком, що створював враження інтер’єра в інтер’єрі, та потрійний надгробок їхніх синів Миколая, Олександра і Прокопа.

Надгробок Адама Єроніма Сенявського, 1909 р.
Надгробок Адама Єроніма Сенявського, 1909 р.

Надгробок Адама Єроніма Сенявського завершив довгий шлях розвитку скульптора, що від нідерландсько-німецького маньєризму, через схиляння до тих чи інших течій раннього бароко привів його до цілісного стилістично твору. Імовірно, джерелом форм архітектури цієї роботи став ренесансний надгробок єпископа Яна Турцо, створений В. Вальтером 1537 р. у Вроцлаві. Надзвичайно влучно у цьому пам’ятнику скульптор вирішив проблему світла, дуже важливу у мистецтві бароко. З мороку каплиці, що вгорі згущується до повної темряви, косий промінь світла з круглого вікна вихоплює тільки ту частину надгробка, де спочиває лицар.

Надгробка Миколая, Олександра і Прокопа Сенявських, до 1939 р.
Надгробка Миколая, Олександра і Прокопа Сенявських, до 1939 р.

Композиція потрійного надгробка Миколая, Олександра і Прокопа Сенявських настільки відмінна від надгробка батька, що у дослідників навіть виникали припущення про участь другого скульптора, можливо, Яна Пфістера-молодшого. Насправді ж така архітектурна конструкція є продовженням характерного для майстра безупинного пошуку, й водночас зумовлена браком місця для ще однієї просторової споруди. Сплячі фігури лицарів розставлені пірамідально: два внизу, третій ─ вгорі над ними. Обличчя всіх досконало виліплені, вони передають як спільність родинних рис, так й індивідуальні особливості кожного.

Саркофаг Миколая Сенявського, 1910 р.
Саркофаг Миколая Сенявського, 1910 р.

Олов’яні саркофаги Сенявських, знайдені у крипті каплиці, були відлиті швидше, ніж вирізьблені в мармурі надгробки. Три саркофаги ─ Адама Єроніма Сенявського та його синів Олександра і Прокопа ─ схожі за рівнем виконання, типом моделювання постатей (півфігури лицарів скуто лежать на віках), формою і декоруванням стінок скринь. Відрізняють їх портретні обличчя, виконані на основі посмертних масок, які згодом наслідував Я. Пфістер, різьблячи потрійний мармуровий надгробок Миколая, Олександра і Прокопа. Вірогідно, саме Я. Пфістер є автором моделі саркофага Миколая Сенявського, цілофігурна постать якого в позі сансовіно (померлий лежить на боці, спираючись на лікоть і зігнуту в коліні ногу) дрімає на віку.

Вільно компонований бароковий орнамент у чаші купола західної каплиці замкового костелу в Бережанах виконали Я. Пфістер та його помічники.

Цікавий здогад висунув В. Пшик щодо авторства родового герба Собеських на чотирьох невеликих вежах бастіонів Золочівського замку. Це укріплення в 1634─1636 рр. збудував Якуб Собеським, батьком майбутнього польського короля, в період, коли ще жив і працював у Бережанах Я. Пфістер. Відомо, що Я. Собеський виступав з промовами на похоронах Адама Єроніма Сенявського та його сина Миколая. Отже, він, без сумніву, був у замковому костелі й бачив, що уже було зроблено для увічнення родини Сенявських. Гербовий картуш, вмонтований у верхній частині потрійного надгробка Миколая, Олександра і Прокопа Сенявських практично ідентичний з гербовими картушами на вежах бастіонів в Золочеві, що й наштовхнуло дослідника на таку версію. Останнім твором у житті Я. Пфістера стала епітафія родини Боїмів. Імовірно, про неї згадує Павло Боїм у своєму заповіті 1642 р., пишучи, що замовив її покійному «Яну сницарю». Ця, хоч і не велика, але важка й перевантажена деталями споруда настільки далека від кращих робіт скульптора, що Т. Маньковський вважав її твором Я. Пфістера-молодшого. Очевидно, батько розпочав цю роботу, а закінчував і доповнював її на власний розсуд син.

Я. Пфістер зайняв чільне місце у скульптурі першої половини XVII ст. не тільки у Львові, а й на землях всього Польського королівства. Сила його таланту була в невпинному пошуку форм виразу своїх ідей, збагачення їх кращими досягненнями мистецтва Заходу до останніх днів життя. Це й відрізняє його від інших львівських скульпторів, які часто по-ремісничому свято шанували традицію й здобуті навики.

На основі статей Володимира Пшика «Відоме і невідоме в творчій спадщини Іоана Пфістера» С. 61-71 (Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького: дослідження і матеріали. Наук. збірн. Вип. V : 2016 / [упорядн. Ю. Бірюльов, В. Пшик]. ─ Львів: Центр Європи, 2016. ─ 186 с., іл.) і Анни Коржевої «Образно-стилістичні особливості портретів Сенявських (на прикладі саркофагів із замкового костелу в Бережанах)» С. 37-45 (Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. ─ № 6. ─ Харків: ХДАДМ, 2017. ─ 169 c., іл.) та дослідження Володимира Любченка «Львівська скульптура XVI ─ XVII ст.» (Любченко В. Львівська скульптура XVI ─ XVII ст. ─ Київ: Наукова думка, 1981. ─ 216 с., іл.).

Повернутись назад