Оборонна архітектура XVI – перш. пол. XVII ст.
Ранньомодерна доба в історії української культури відзначилась активним розвитком міст і зокрема світського будівництва — житлових кам’яниць в містах та резиденційної архітектури, яка зберегла оборонний характер, успадкований від фортифікаційних споруд пізньосередньовічного періоду. Разом з тим в оборонній архітектурі зламу ХVI —XVII ст. відбулись зміни структурно-типологічного рівня. Саме тоді у нових оборонних ансамблях починають практикувати сучасну бастіонну систему, яка поступово витісняє фортифікаційні укріплення середньовічного типу. Фортеці і замки поступаються палацовим спорудам, естетична складова яких така ж важлива як і оборонна функція. Дуже часто нові фортеці та укріплені палаци інкорпоровані в композиційно-планувальну структуру міст, переважного нового ренесансного типу, як наприклад, Жовква і Язлівець. Загалом беручи, мурована кам’яна архітектура нового типу розвинулась на землях Правобережної України, тоді як для Лівобережжя і Наддніпрянщини характерні більш традиційні дерев’яно-земельні фортеці. У наступному короткому оглядовому матеріалі, пропонуємо ознайомитися з особливостями становлення і розвитку новітніх форм оборонного будівництва в Україні ХVI — початку XVII ст.
У другій половині ХVI — першій половині XVII ст. в Україні, як і в сусідніх країнах, створення укріплень відбувалося переважно у двох напрямках: перший полягав в удосконаленні давніших споруд, передусім зміцнювали старі середньовічні замки, добудовуючи багатоповерхові башти і стіни, пристосовані для нових методів артилерійського бою, або й споруджували в старих комплексах нові фортеці аналогічного типу; другий напрям передбачав побудову нових оборонних ансамблів, ґрунтованих на використанні сучасної бастіонної системи. Між цими методами існує радикальна відмінність: стара середньовічна традиція базувалась переважно на використанні оборонних властивостей ландшафту, бастіонна ж система заснована на теоретичних розрахунках, викладених в трактатах.
Характерним зразком адаптації нових принципів оборонного будівництва зламу ХVI — XVII ст. стала перебудова замку в Язлівці. Як і більшість давніх подільських замків, розташованих на територіях давньоруських поселень, споруди язлівецького комплексу, частково використовують оборонні властивості ландшафту — вони стоять на мисі, звернені в бік відкритого поля.
В середині ХVI ст. до первісного серединного ядра замку добудували велику чотириповерхову в’їзну вежу, з якої можна здійснювати фланговий і перехресний обстріл. Хоч башта побудована в ренесансному стилі, в ній використано середньовічні архітектурні принципи. Наприклад, в’їзд розташовувався на великій висоті відносно рівня землі — аж 8 м, — куди вів дерев’яний міст, опертий на кам’яні стовпи. Оформлення брами натомість відповідало вже ренесансним архітектурно-мистецьким тенденціям: її оточували різьблені оздоби з рослинними орнаментами і родовими гербами власників замку. У ХVII ст. назріла потреба нової реконструкції з метою поліпшення обороноздатності замку — зводять нову систему укріплень для флангового ведення вогню навколо всього обводу комплексу. Остаточного вигляду фортеця набула після спорудження в низькій частині мису стіни навколо видовженого прямокутного подвір’я, на вузькому боці якого розташовувався палац регулярного планування з бастіонами на кутах.
Своєрідною особливістю язлівецького оборонного комплексу є гострокутне завершення стін на краю мису. Під час пребудови першої половини XVII ст., ініційованиої новим власником Станілавом Конєцпольським та йог осином Олександром, збудовано нижній замок казематні укріплення з двома бастіонами по кутах. Ця перебудова відчутно підвищила обороноздатність замку, перетворивши його, по суті, на неприступну фортецю в системі надукріпленого Поділля. Такий статус язлівецький комплекс зберігав досить довго, аж до початку ХVIII ст. Схожу оборонну систему перейнято і втілено в Сидорові (поч. ХVII ст.), Бучачі (ХVI — XVII ст.). Всі вони постали на місці старих середньовічних укріплень, розташованих на видовжених узгір’ях. Загостреність на одному краї надає образу ансамблів динамічності, у цих типах також відчувається потяг до чіткої регулярної організації їхнього плану.
Перехідний тип оборонної архітектури являє собою замок в Добромилі, також розташований на природному високому узгір’ї. В основі плану лежить овал, такі обриси додають образу гори і замку монолітності. Мурований замок на місці давнішого дерев’яного зводить Станіслав Гербурт, династія яких володіла фортецею. Наступна перебудова датується 1614 роком і керував нею Ян Щесний Гербурт, якому вдалося перетворити замок в дуже добре укріплену твердиню. Конструкція замку більше пов’язана з середньовічною оборонною архітектурною традицією. Його силует визначає висока вежа по центру, багатогранна в плані могутня вежа на одному з країв, та високі башти по боках довгих оборонних стін. Особливо чітку форму мали укріплення зіньківського замку, що утворювали рівносторонній трикутник з сторонами по 85 м кожна, кути франковані шестигранними вежами. Розташовувалась твердиня на пагорбі над річкою Ушицею і творила на тлі ландшафту монументальний і водночас мальовничий образ. До цієї типології наближений замок в Старому Селі, увінчаний у ХVII ст. аркатурним аттиком, який стилістично віддалив його від середньовічного фортечного будівництва.
Давня традиція розташування замка на гострому мисі обумовила розвиток ще одного типу фортифікаційного будівництва у ХVI ст. — споруди трикутної форми. Вони визначаються регулярною планувальною структурою з наріжними баштами, що фланкують кожен з трьох кутів. Цей тип утілено зокрема в замках Зінькова, Старого Олексинця, Торків. Особливо чітку форму мали укріплення зіньківського замку, що утворювали рівносторонній трикутник з сторонами по 85 м кожна, кути франковані шестигранними вежами. Розташовувалась твердиня на пагорбі над річкою Ушицею і творила на тлі ландшафту монументальний і водночас мальовничий образ. До цієї типології наближений замок в Старому Селі, увінчаний у ХVII ст. аркатурним аттиком, який стилістично віддалив його від середньовічного фортечного будівництва. Особливо чітку форму мали укріплення зіньківського замку, що утворювали рівносторонній трикутник з сторонами по 85 м кожна, кути франковані шестигранними вежами. Розташовувалась твердиня на пагорбі над річкою Ушицею і творила на тлі ландшафту монументальний і водночас мальовничий образ. До цієї типології наближений замок в Старому Селі, увінчаний у ХVII ст. аркатурним аттиком, який стилістично віддалив його від середньовічного фортечного будівництва.
Характерною особливістю замкової оборонної архітектури ХVI ст. є використання більшої кількості веж, поставлених у найвразливіших місцях фортеці. Наприклад, замки в Бережанах і Меджибожі наближаються за формою до неправильного п’ятикутника, укріплюються спорудами зі всіх сторін, як того вимагало острівне положення, а чортківський замок, розташований на березі річки має укріплення в тільки з менш захищеної сторони. Чи то трикутні, чи п’ятикутні замки поєднують в собі традиційні на той час форми мурів, зміцнених ровами й валами, та оборонних високих веж. Пізніше в ХVII ст. ця форма набуде нового інженерно-технічного рішення — вали починають зміцнювати зсередини мурованими клітками казематів, як це було, наприклад, в Бродах.
Тип прямокутного замку з наріжними баштами широко застосовували і на попередньому етапі оборонного будівництва, тісно пов’язаного з середньовічною традицією (втілено в замках Рихти, Хмільника, Сутківець, Звягеля, Заложець). Приклади ж протобастіонних замків такого типу збереглись в Микулинцях, Жовкві, Золотому Потоці, Скалаті, Поморянах, Пиляві, Кривчі, Кудринцях, Озаринцях. Регулярність планової структури в повній мірі втілена з замках прямокутної форми. У ранніх спорудах початку ХVI ст. на кутах прямокутників встановлювали круглі, гранчасті або квадратні вежі, в багатьох замках будувались ще додаткові вежі в слабких з оборонного погляду місцях.
Цікавим зразком замків з регулярним типом планування, що ґрунтувався на бастіонній системі з квадратом в основі, високими мурами й баштами, є замок у Пиляві. Прямокутник його укріплень мав могутні башти по кутах та одну в’їзну з брамою. Однак ця твердиня не витримала натиску військ Богдана Хмельницького.
Монументальний вигляд мають укріплення замку в Жовкві (бл. 1605), об’єднані в єдину систему з міськими мурами. Його високі мури з баштами утворюють прямокутний двір, оточений довкола різними спорудами і палацом, що прилягає до стін. Встановлено причетність до будівництва львівського майстра Павла Щасливого, а також Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер, які працювали в ренесансно-маньєристичній стилістиці, яскраво відображеній в жовківському замковому комплексі. Після реконструкцій ХVII (коли став королівською резиденцією Яна ІІІ Собєського) і ХІХ — ХХ ст. замок частково змінився, але зберіг загальну конфігурацію від часів Жолкевських. Складені з каміння і цегли мури з наріжними триярусними п’ятиграними баштами-пунтоне оточували квадратне подвір’я. Єдина вісь визначала розташування двоповерхового палацу відносно головної в’їзної брами. Замок у Жовкві мав виразно окреслений резиденцій ний характер.
Якщо в ХІV — XV ст. художня виразність визначалась поєднанням горизонталі мурів і вертикалей башт, то в оборонній архітектурі ХVI — XVII ст. більшої ваги надають не стільки пластиці об’ємів, як вирішенню площини стін та веж. Особливо уважно ставляться до завершення веж, надаючи їм виразно декоративних форм. Тут відчувається зв’язок з тогочасною житловою архітектурою, де широко використовуються аттики у вигляді глухих аркад та фігурні гребінці над ними. Серед найефектніших рішень такого типу — архітектура Круглої башти в Острозі з пластичним рельєфним поясом машикуль та зубчастим верхом. Розвинутий антаблемент з виразним малюнком аттика властивий для оборонної міської архітектури Острога. Пластика глухої аркади пожвавлює суворий образ Бережанського замку, ефектне завершення з масивними трикутними зубцями має вежа Старокостянтинівського замку. Ці та інші замки, наприклад, в Меджибожі, Летичеві демонструють добру обізнаність з західноєвропейською архітектурою, у них відчувається розуміння архітектурних завдань, вміле використання елементів ордерної системи, стилістична цілісність у використанні різних архітектурних елементів — лиштви вікон, обрамлень порталів, характерних також і для оборонного будівництва сусідніх Польщі та Словаччини. У Меджибізькому замку при перебудові було посилено наріжжя. На гострому куті при злитті Бугу та Бужка облаштували платформу, утворену двома парами напівкруглих триярусних бастей, симетричних відносно центрального прямокутного виступу. Західний в’їзд до замку та північний залом мурів посилено великими ярусними баштами. Стіни і вежі отримали вже традиційне для цього періоду завершення — аттики.
Переважно при реконструкції середньовічних замків баштово-стінового типу все-таки зберігають оригінальну їхню структуру. Наприклад, в Луцькому замку нарощують висоту мурів, роблять нові бійниці, доповнюють в’їзні брами ренесансними декоративними елементами, але планувальну схему комплексу залишають незмінною. Середньовічний прийом, коли житлові приміщення прилягають до оборонних мурів властивий багатьом протобастіонним замкам, передусім композиційного полігонального типу, серед них: трикутним (Старе Село, Ягольниця, Токи) та п’ятикутним (Бережани, Жванець, Сатанів, Чортків, Янів).
Паралельно із спорудженням протобастіонних замків набували поширення і бастіонні. Нові замки другої половини XVI — початку XVII ст. демонструють очевидне посилення регулярних основ у плануванні, апропріацію вже суто ренесансного принципу центрально-осьової симетрії. Найбільш поширеними в архітектурі українських земель виявились прямокутні або квадратні композиційні схеми, хоча зрідка, але звертались і до трикутних і п’ятикутних планів.
Одним з перших прекрасних зразків фортеці з бастіонами є замок в Олиці на Волині, резиденція князів Радзивіллів. Він має велике прямокутне подвір’я з чотирма бастіонами на кутах, системою ровів і валів. Таку ж структуру використано в замку в Золочеві на Львівщині, збудованому наприкінці ХVI ст. Архітектура Золочівського замку, проте, демонструє набагато глибший зв’язок з палацовим житловим будівництвом. Замок належить до так званого типу palazzo in fortezzo в неголландському стилі. Оборонна інфраструктура складається з валів, бастіонів, надбрамної вежі, моста і ревеліна (останні два компоненти збереглись в реконструйованому вигляді). В цьому комплексі великих площин стін та виразно окресленого силуету, що характерно для оборонного будівництва пізньоренесансного часу.
Бастіонна система укріплень використовувалась і в міських фортифікація, підтвердження чому знаходимо зокрема в картах Боплана, її швидко переймають і освоюють місцеві архітектори та майстри-будівничі. Зміни, яких зазнала оборонна архітектура Ренесансу, позначились і на характері внутрішнього замкового будівництва. Житлові споруди замку ускладнюються, часто вирішуються як кількаповерхові споруди, на горішніх поверхах облаштовують галереї, які з середини ХV ст. набувають вигляду ордерних аркад (це типово для східноєвропейського замкового будівництва — Польщі, Чехії, Словаччини, Трансильванії).
Посилення симбіозу між замковою і палацовою архітектурою спостерігається і надалі. Найцікавішими зразками такого поєднання є замки в Збаражі і Підгірцях.
Збаразький замок проектував італієць Вінченцо Скамоцці, докладний опис якого він подає у своєму трактаті «Ідея загальної архітектури», виданого у Венеції в 1615 році. За оригінальним проектом замок мав більше нагадувати міську резиденцію, а не укріплену фортецю. Збудували ж замок у 1626 — 1631 роках зі значними відхиленнями від проекту. В остаточному варіанті на території замку постав двоповерховий палац, вписаний в Т-подібну композицію, з великим квадратним подвір’ям, що оточували вали з казематами ескарпами, бастіонами на чотирьох його кутах. Проти палацу в куртині валу розмістилась брама. П’ятигранні бастіони на висоту куртини мали тунелі, що сполучали їх з казематами і замковим подвір’ям. Керував будівництвом знаний італійський інженер Анреа дель Аква, ймовірно, й голландець Г. ван Пеен.
Схожий принцип просторової організації використано в архітектурі Підгорецького замку на Львівщині. Він розташований на схилі гірського пасма, укріплення облаштовані з нагірного боку, а палац повернуто фасадом до долини. Укріплення мають форму квадрата: з трьох сторін — каземати, з четвертого — сам палац. Каземати, ззовні облицьовані каменем, мають плескате перекриття, що творить просторі тераси, обгороджені балюстрадами, на рогах поставлено п’ятикутні бастіони з невеликими вежами-кавальєрами. Навколо йде глибокий рів.
Первісно замок був двоповерховим з високими надбудовами по центру і краях, які з часом сполучили приміщеннями, і він перетворився на триповерхову споруду значно спокійнішої, врівноваженішої архітектури. Фасади Підгорецького замку мають рішення, близьке тогочасній французькій архітектурі, передуім на це вказує тридільна композиційна структура, утворена ризалітами. Підгорецький замок став чи не найрепрезентативнішим зразком ренесансної резиденційної і бастіонно-оборонної архітектури.
За тогочасними фортифікаційними посібниками, найдосконалішою вважалась п’ятикутна форма замку, в Україні було зреалізовано кілька проектів такого типу: на Волині — Полонне і Білогір’я, в Галичині — Ляшки Муровані й Броди.
Найдосконалішим замком такого типу вважається Бродівський, збудований, будівництво якого тривало в 1630 — 1635 рр. До нього були залучені Андреа дель Аква та Гійом де Боплан. В основу плану покладено рівносторонній п’ятикутник, утворений суцільною лінією казематів, схованих у товщі ескарпованих каменем валів, на кутах — знову ж таки, п’ятикутні бастіони з казематами ново італійської системи. У східній куртині була замкова брама, з боку міста додатково захищена равеліном. Бродівський замок був прекрасно опоряджений для оборони і бою. Крім бастіонних фортифікаційних систем в Україні розвивали також баштові і бастеєві укріплення. Для Лівобережжя і Наддніпрянщини характерні більш традиційні дерев’яно-земельні фортеці, правобережні ж території активно розвивали новітні форми оборонного мурованого будівництва.
На основі тексту розділу «Мистецтво другої половини ХVI — початку XVII століття» авторства Т. Трегубової (Історія українського мистецтва: у 5 т. / НАН України, І-90 ІМФЕ ім. М. Т. Рильського; голов. ред. Г. Скрипник; ред. т.: Д. Степовик. — К., 2011. — Т.3: Мистецтво другої половини ХVI — XVIIІ століття. — 1088 с.) та розділу, присвяченому архітектурі в шеститомнику «Історія українського мистецтва» (Історія українського мистецтва: у 6-х томах / Академія наук УРСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії, Науково-дослідний інститут теорії, історії та перспективних проблем радянської архітектури в місті Києві Державного комітету цивільного будівництва та архітектури при Держбуді СРСР; Голов. ред. кол.: М. П. Бажан (голов. ред.) та ін. — Т. 2 Мистецтво XIV — першої половини XVII століття / ред. 2-го тому: Ю. П. Нельговський (відп. ред.), Л. П. Калениченко, М. І. Марченко. — 1967. — 471 с. ; іл.).