Мистецька спадщина Германа ван Гутте
З другої половини XVI ст. у Львові відбувалися складні процеси формування мистецького стилю, позначеного впливами пізнього італійського Відродження, нідерландського маньєризму та їх адаптації на грунті місцевих традицій. Час розквіту львівської ренесансної скульптури співпадає з аналогічним явищем у містах Західної Європи, де майже всюди активною художньою силою виступали нідерландські майстри та їх учні. Вони виготовляли переважно надгробки й вивозили їх у сусідні країни. Саме у надгробковій скульптурі яскраво проявились риси мистецтва Відродження, з його уявленням про людину як істоту богонатхненну і вільну. У представленому матеріалі розглянемо діяльність Германа ван Гутте, одного з перших представників північного ренесансу на сучасних західноукраїнських землях, спираючись на дослідження Володимира Любченка.
У документах Львівського історичного архіву ім’я Германа ван Гутте в останній чверті XVI ст. зустрічається багато разів. Як звично, у ті часи воно не мало постійної транскрипції, тому в записах львівського суду чи магістрату трапляється різні варіанти його написання: Вангут, Вонгут, Фангут або ж просто Герман Статуаріус. Г. ван Гутте походив з Аахена, де оволодів ремеслом сницаря. Витримав він повністю строк навчання у майстра, чи втік, не закінчивши, ─ невідомо. Можна припустити, що виїхав він з рідного міста не з доброї волі, бо у Львові довго не хотів зрадити таємниці свого походження. У творчій атмосфері рухливого, багатонаціонального міста, що відбудовувалося й потребувало вмілих рук (скульпторів тут цінували на вагу золота), він швидко акліматизувався і своїми роботами прославився далеко за його межами.
На початку 1550-х рр. скульптор отримав замовлення від познанського єпископа Анджея Чарнковського на виконання надгробка його покійних батьків, Матвія (помер 1542 р.) і Анни (померла 1551 р.), що мав бути встановлений у костелі св. Марії Магдалини в Чарнкові (місто Великопольського воєводства, Польща). За допомогою впливової родина, що мали широкі зв’язки при королівському дворі, майстер отримав королівську грамоту на вільне виконання ремесла скульптора.
У документі від 01.04.1567 р. Г. ван Гутте значиться «королівським слугою і скульптором», йому надається право вільно виконувати своє ремесло на території всієї держави, а львівському магістрату рекомендується присвоїти йому права громадянства й не вимагати для цього представлення документів з Аахена (для виконанням замовлень у місті скульптор мав представити метрику про народження і свідоцтво про закінчення навчання, чого Ван Гутте зробити не міг). Ця ж грамота рекомендує його як майстра, вправного в різьбі по «руському мармуру», як тоді звали наддніпрянський алебастр.
Надгробок Чарнковських настінний, двоярусний. Глибоку, перекриту важким склепінням верхню нішу обрамляють з боків присадкуваті півколони, увінчані ніби сплющеними коринфськими капітелями. Споруду вінчає простий антаблемент з гладким фризом і обрамлене волютами навершя з гербовим щитом у центрі. У нижньому ярусі, на боках прямокутної ніші, енергійно виступають великі перевернуті S-подібні кон¬солі, прикрашені по ребру листям аканту. Всі ці елементи часто зустрічаються у львівських спорудах малої архітектури, однак у надгробку Чарнковських вражає їх різнохарактерність та дисгармонійність.
Постаті померлих також різні за трактуванням. Лицар у верхній ніші позою нагадує мікеланджелівського Адама з композиції «Створення Адама» у плафоні Сикстинської капели. Постатей у такій позі не залишилося в жодному зі львівських пам’ятників. Схема такої пози нідерландсько-фрацузького походження (один з ранніх зразків ─ пам’ятник адміралу Шабо бл. 1550 р., Лувр).
Зображення жіночої постаті належить різцю іншого майстра, прихильника стилю, що складався в тогочасній львівській скульптурі під впливом італійського Ренесансу й одночасно співпрацював з Г. ван Гутте, вірогідно, ─ Яна Заремби. За проектом вчителя плита-ложе у цьому надгробку поставлена під кутом, майже на ребро. Я. Заремба сформував у високому рельєфі жіночу постать так, ніби перестали діяти закони земного тяжіння. Цікавою є лінеарна схема цієї частини постаті ─ плечі і зігнуті у ліктях руки утворю¬ють майже замкнуте коло. Голова і спадаючі з неї кінці шалі формують другу, симетричну криву, яка з’єднується з першою. Достеменно не відомо, що саме було виконано руками Ван Гутте у цьому надгробку за майже вісімнадцять років. Він є прикладом того, які суперечності треба було перемогти, щоб сформувалися цільні і логічні форми «львівського Ренесансу». Споруда не виступає як органічна єдність: замість розміреної, урочистої суворості архітектура надгробка важка, присадкувата і не має цільного характеру. Костел у Чарнкові був збудований бл. 1580-х рр., тобто лише тоді в ньому був змонтований надгробок.
Скульптор через свою необов’язковість та недотримання умов договору по виконанню надгробка Чарнковських був змушений втекти з міста і на три роки зник з поля зору. Можливо, в цей час ним заопікувався львівський каштелян Станіслав Гербурт, бо в 1573 р. Г. ван Гутте з’явився в його володіннях у Самборі, де пробув до 1575 р. У цей час там тривала будова костелу св. Івана Хрестителя, яку до 1573 р. очолював «каменяр італієць», можливо, «Jacobus Regczol Italus dominorum servitor Herburtorum de Felstyn». У 1573 ─ 1574 pp. його наступником став Юзеф Тарнавчик, учень краківським італійців. З ним Ван Гутте їздив у Краків.
М. Ґембарович висунув припущення, що в цей час скульптор виконав надгробок єпископа Валентина Гербурта, брата Станіслава, яким помер 1572 р. Можливо, скульптор робив його у Самборі, користуючись допомогою каменярів з будови костелу. Надгробок був встановлений в костелі св. Мартина у Фельштині (нині ─ с. Скелівка).
Надгробок Валентина Гербурта за конструкцією ─ настінний, за загальними обрисами ─ близький до квадрата, справляє враження важкого, присадкуватого. Невисоку нішу перекриває гладкий антаблемент з енергійно виступаючим профільований карнизом, який кінцями спирається на пару канелюрованих й завершених іонійськими капітелями пілястрів. Вся споруда спочиває на невисокому гладкому цоколі. Цій простій і чіткій конструкції протиставляються складні й подрібнені форми навершя. Воно вписується в трикутник, обмежений по боках волютами з декоративними вазами на осях пілястрів. По центру його поля зображений рольверковий картуш, увінчаний єпископською митрою, а на ньому, в овальному медальйоні, ─ герб покійного. Вгорі навершя і на бічних стовпчиках стоять крилаті генії смерті, фігури яких порушують сувору замкнутість композиції. Це ренесансні путті, але у північному варіанті. У їх натуралістично переданих, хворобливих постатях немає й сліду італійської життєрадісності (вони подібні до геніїв смерті на надгробку Фрідріха І у Шлезвігу роботи Корнеліса Флоріса).
Як архітектура надгробка, так і зображен¬ня постаті померлого свідчать про те, що, приступаючи до роботи, Г. ван Гутте уважно вивчив ряд польських пам’яток. Можливо, тому він і їздив з Ю. Тарнавчиком у Краків. В його творі багато аналогій з роботами Санті Гуччі, зокрема надгробками Анджея і Катажини Серпських у Плоцьку (померли в 1566 і 1578 рр.) та Анджея Новіна в Коселі. Запозичуючи конструкцію і деталі декору, Ван Гутте зумів надати надгробку суто львівського характеру, не піддавшись новій столичній моді. Він використовує декоративні елементи далеко стриманіше, вирішує позу і рухи єпископа живіше, ніж С. Гуччі.
Зберігаючи кращі традиції Ренесансу, скульптор наділив образ В. Гербурта спокійною величчю. Замкнутий контур, плавні лінії одягу, що майже приховують форми тіла, спокійні руки, паралельно простягнуті ноги, глибокий сон, ні сліду театральності ─ засоби художньої виразності, що слугують втіленню ідеї значимості людини. Таке трактування постаті у Г. ван Гутте подібне до робіт Джованні Марія Моска (Падовано), зокрема надгробка єпископа Петра Томіцького з Кафедрального собору на Вавелі (бл. 1535 р., Краків).
У каплиці Матері Божої помічниці вірних Парафіяльного костелу в Римануві (Підкарпатське воєводство, Польща) є двоярусний надгробок Яна Сенинського (помер у 1580 р.) та його дружини Зофії з Паньовських. На підставі значної подібності його архітектурного обрамлення з надгробком В. Гербурта М. Ґембарович зробив висновок, що й він належить різцю Ван Гутте, а постать Зофії має точне повторення на українських землях у надгробку Анни Сенявської, ймовірно, того ж нідерландського скульптора.
Надгробок Анни Сенявської знаходився у східній каплиці замкового костелу св. Трійці в Бережанах ─ колись найпишнішій усипальні Речі Посполитої XVI ─ XVII ст. Важкі форми, темносірий алебастр обрамлення, відсутність цоколю, внаслідок чого статуя померлої лежала майже на рівні підлоги, потужні перевернуті волютові консолі обабіч ніші, покриті по ребру великим листям аканту нагадують нижній ярус надгробка Чарнковських. Можливо, цей надгробок скульптор планував як частину двоповерхової споруди.
Плита з постаттю померлої поставлена під кутом. Фігура вирізьблена з білого але¬бастру. Здається, ніби вона задрімала, читаючи книжку. Голова трохи зведена і спирається на долоню лівої руки, права рука спочиває на закритій кни¬зі. Ноги трохи зігнуті в колінах, позбавле¬ні сухої паралельності. Широкі, умовно покладені складки плаща обрамляють торс. Обличчя трактоване узагальнено, але помітне й намагання передати індивідуальні риси. Впадають в око руки. Якщо в надгробку В. Гербурта їх виконано справді віртуозно, то тут немає навіть анатомічної правильності.
Низьке розташування фігури пояснюється ще й тим, що над Анною, у задній стіні ніші, було встановлено білий алебастровий рельєф із зображенням новонародженого сина Єжи. Композиція рельєфу, поза і одяг дитини настільки близькі до надгробка Кшиштофа Гербурта з фельштинського костелу авторства Дж. М. Моска (Падовано), що їх можна вважати прямим наслідуванням. Проте й тут пухкенький сплячий путті італійця набрав форм геніїв смерті з надгробка В. Гербурта.
Після закінчення роботи в Бережанах Г. ван Гутте їде у Краків. 1576 р. скульптор був вписаний у книгу краківського цеху під іменем «Чапка» (шапка). Чи було це наслідком нового «хрещення» при вступі у краківський цех, чи Ван Гутте все ще побоювався переслідувань Чарнковських ─ не знаємо, але що це він ─ сумніву немає. У згаданому записі також значилось, що «Magister Herman Czapka Leopóliensis» прийняв у свою майстерню двох учнів.
Після смерті нащадків родини А. Чарнковського Г. ван Гутте повернувся до Львова. Тут його ім’я в останній раз згадується в документі про заснування цеху будівельників і обрання його першого правління 1582 р.
Не маючи на львівській землі жодного документально підтвердженого твору Г. ван Гутте, ми все ж можемо вважати його за одного з видатних творців львівської скульптурної школи XVI ст., а його творчий шлях ─ показовим щодо шляхів та тенденцій розвитку її формування.
На основі дослідження Володимира Любченка «Львівська скульптура XVI ─ XVII ст.» (Любченко В. Львівська скульптура XVI ─ XVII ст. ─ Київ: Наукова думка, 1981. ─ 216 с., іл.).