Лаврін Пухала ─ яскрава фігура мистецької культури Львова кінця XVI ст.

Еволюцію малярської культури Львова на завершальній стадії розвитку середньовічного мистецтва репрезентує творчість Лавріна Пухала, одного з найактивніших міських майстрів останньої третини XVI ст., учасника братського руху й борця проти національно-релігійних утисків українського населення. Про митця перехідної епохи збереглося чи не найбільше джерельних відомостей з поміж інших малярів українського походження Львова і передмість, проте вони традиційно для львівського середовища мало документують професійну діяльність. У представленому матеріалі пропонуємо розглянути життєвий і творчий шлях Л. Пухала, спираючись на ґрунтовно опрацьовані Володимиром Александровичем архіви львівського міського самоврядування та старостинської адміністрації.

У найраніших виявлених документальних записах маляр виступає як «Laurentius». Один з небагатьох україномовних актів «особистого архіву» майстра ─ луцьке свідчення про «зранення» 1569 р. зберегло підпис «Лаврина Пухалича». Хоч завдяки луцькому документу прізвище зафіксоване досить рано, у львівських джерелах 1560-х рр. його не вживають. З 1581 р. маляра іменують Лавріном Филиповичем. За прізвищем «Пухала» майстер вперше згадується у львівських актак щойно в 1596 р. Найбільш поширена версія прізвища «Пухальський» у джерелах зустрічається лише двічі наприкінці життєвого шляху маляра ─ у 1604 та 1606 рр.

Віднайдені документи львівського походження засвідчують, що Л. Пухала належав до давньої родини, глибоко вкоріненої у місті. Дід майстра Кунаш (Конон) 1526 р. купив будинок і город на Галицькому передмісті, на Калічій Горі, де заклав родинне обійстя Пухал. Кунаш мав дочку Стецьку та синів Герасима і Филипа. Дітей мав лише Филип, якого в документах називають мельником. Филип був одружений двічі ─ з Євфимією, родом з Городка, яка народила йому дітей, та Гаською, тобто Анною. Відомості міського архіву зафіксували шестеро дітей львівського мельника ─ четверо синів і дві дочки. Двоє синів, Стецько та Лука, пішли батьковими слідами, двоє інших, Іван та Лаврін, обрали малярське заняття. Відомостей про дочок Филипа, Софію та Галшку або Анну, збереглося вкрай мало. Судячи з порядку, в якому діти були перераховані у батьковому заповіті, наймолодшим у родині був Лаврін. На підставі дат найраніших віднайдених документів до біографії Л. Пухала, маляр народився не пізніше 1540-х рр., від першого шлюбу батька з Євфимією з Городка. Про ранній період життя майстра до 1565 р., коли він вперше документально зафіксований як челядник львівського маляра Луки, практично нічого не відомо. Відповідно не знаємо як протікала рання стадія формування творчої індивідуальності митця, нез’ясованою залишається особа його першого вчителя. Співставлення реалій, збережених найранішими актовими записами, приводить до висновку, що на середину 1560-х рр. він уже завершив період навчання і став самостійним майстром, проте власної майстрені, мабуть, ще не мав.

Після 1567 р. ім’я Л. Пухала зникає з львівських актів щонайменше на шість років. Принаймні частину цього часу молодий майстер провів на Волині. До такого висновку спонукає датована 11 травня 1569 р. малярева скарга на якогось Грегоровського, слугу пана Михайла Єловича Малинського, за напад, вчинений на Л. Пухала та його приятеля Івана Василевича під час перебування в Луцьку, в будинку міщанина Федора Скрипиці. Найціннішим для біографії Л. Пухала моментом луцького документу є побіжна вказівка про перебування молодого маляра на службі брацлавського воєводи князя Романа Сангушка (залишається невідомою дата початку служби, що, імовірно, завершилася після смерті князі у травні 1571 р.). Актовий запис прямо називає Лавріна «служебником його милости князя Романова». Р. Сангушко був зятем литовського гетьмана Григорія Хоткевича, на службі в якого в Заблудові перебував недавно прибулий з Москви російський друкар Іван Федоров. Перебування Л. Пухала на княжій службі співпадає з видавничою діяльністю І. Федорова в Заблудові. Віднайдені відомості приводять до висновку, що життєві дороги львівського маляра та московського друкаря в цей період могли пройти досить близько. Видається вірогідною навіть можливість їх особистого знайомства вже тоді. Служба Л. Пухала в одного з провідних представників тогочасної княжої верхівки Волині може бути потрактована як доказ яскравого і самобутнього таланту молодого митця, його вагомих позицій у мистецькій культурі вже на першому етапі професійної діяльності.

Л. Пухала повернувся до Львова ще перед кінцем 1573 р. Цей здогад підтверджує участь майстра у графічному оздобленні львівського першодрукованого Апостола, праця над яким тривала з 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 р. Участь Л. Пухала у створенні графічного оздоблення Апостола не підтверджується жодними документальними даними. Єдиним прямим доказом є монограма «ЛП» у вміщеній на фронтисписі книги гравюрі «Євангеліст Лука». На монограму вперше звернув увагу Іларіон Свєнціцький, який не зробив спроби її розшифрування. Це завдання поставив перед собою Володимир Січинський, зразу ж вказавши на відоме за публікаціями кінця ХІХ ─ початку ХХ ст. ім’я Лавріна Пухала. Зображення євангеліста, окрім зазначеної кириличної монограми, має також латинські літери «WS», які Александр Біркенмаєр приписав краківському граверу німецького походження Венделю Шарфенбергу. Присутні у гравюрі елементи об’ємного моделювання форми (особливо у трактуванні лику, рук та ніг), а також відзначене ще І. Свєнціцьким невірне прочитання букв при передачі їх на сувої в руках євангеліста вказують на латинську монограму як підпис саме гравера. Стиль зображення, у свою чергу, видає авторство майстра, який розвивався в руслі західноєвропейського варіанту еволюції малярської традиції візантійського родоводу, і вказує на маляра українського походження як автора оригіналу гравюри. Отже, аналіз гравюри беззаперечно доводить співпрацю двох майстрів, що у своїй творчості виходили один ─ з мистецької традиції православного Сходу, другий ─ католицького Заходу. Аналіз графічної декорації Апостола вказує на різне походження його граверського оздоблення. Вірогідно друкарська марка І. Федорова, підписана латинською монограмою «WS», була виконана автором гравюри фронтиспису. Безпосередній прототип марки все ще не віднайдений.

За щасливим збігом обставин Л. Пухала стояв біля початків української книжкової гравюри, заклавши традицію діяльності малярів як проектантів графічного оздоблення друкованої книги.

Датований 23 липня 1575 р. документ гродського суду називає Л. Пухала малярем з львівського Підзамча (продав батьківський будинок і город на Калічій Горі). Найближчі роки після переселення майстра в найдавнішу історичну дільницю міста документовані вкрай мало. Очевидно, після видання Апостола до Л. Пухала для навчання «живописному мистецтву» за кошти друкаря перейшов його помічник, спроваджений із Заблудова, Гринь Іванович. Свідченням цього є документ 1582 р., на який натрапив Станіслав Пташицький, шукаючи матеріали про діяльність І. Федорова у Львові. Навчання Гриня у майстрені Л. Пухала тривало два роки (такий термін у майстра перебував мандрівний челядник перед визволенням) й мало припасти на перерву у видавничій діяльності І. Федорова, тобто період між 1574 й 1578 рр. Гринь із Заблудова є першим і єдиним документально підтвердженим учнем Л. Пухала. Наступні відомості про учнів, які пройшли навчання в маляра, відносяться до ще пізнішого часу й мають лаконічних характер.

За свідченнями 1596 р. у Л. Пухала працювали челядники Андрій та Іван. У датованій 1600 р. скарзі щодо нападу на садибу маляра згадуються челядники Федько та Іван (в оригіналі ─ Jan). Згаданого челядника Федька не можна ідентифікувати з відомим львівським малярем першої третини XVII ст. Федором Сеньковичем зі Щирця, оскільки той згадується в місті від 1602 р. як самостійний майстер, до того ж разом з дружиною. До переліку учнів, які пройшли навчання в майстрені Л. Пухала, слід зарахувати рано померлого Хому Сеньковича, сина сідляра Сенька, коштом якого значною мірою було оплачено видання Апостола, та синів маляра ─ Олександра, Івана, Василя та Семена. Скромні відомості про учнів та челядників Л. Пухала свідчать, що наприкінці XVI ст. він керував однією з активних малярських майстерень і був забезпечений замовленнями.

Про творчу діяльність маляра цього періоду відомо досить небагато. Доступним джерелом відповідних документальних свідчень є книги тижневих видатків львівської міської каси. Вперше ім’я майстра на їхніх сторінка з’являється ще в період монополії на виконання малярських робіт для магістрату, якою володів Войцех Стефановський, ─ у 1586 р. Л. Пухала малював ложе гармати. Наступне замовлення міського уряду він отримав у 1595 р. ─ розмальовував і направляв барабани, а також продав для потреб міста 20 мальованих дард. Ці магістерські доручення становлять половину документально зафіксованих малярських робіт, виконуваних для міста українськими малярами впродовж усього XVI ст.

Згідно з посмертним описом майна 1606 р., шляхтич Єжи Загорський, який служив у гусарській корогві сандомирського воєводи Єжи Мнішка, взяв у Л. Пухала в борг гусарських копій на суму 125 золотих. Цей запис доводить, що майстер розмальовував у 1606 р. гусарські копії для Є. Мнішека. Звідси пішли уявлення про авторство Л. Пухала щодо портрету сандомирського воєводи з колишньої збірки монастиря бернардинів у Львові.

Збережені документальні відомості про творчу діяльність маляра в останній період його біографії свідчать як про помітне становище Л. Пухала в мистецькому житті Львова, так і про його значний громадський авторитет. Є цілком переконливі підстави говорити про особисту дійову участь маляра в братському русі, що в цей час переживав значне піднесення й активний розвиток. Збереглася архівна нотатка 1586 р. із записом про оплату за навчання двох синів Л. Пухала у школі при Успенській церкві. Найраніше повідомлення про участь майстра у братському русі датується 1590 р. Упродовж 1595─1597 рр. у Львові сформувалося перше самостійне професійне об’єднання майстрів малярства (раніше вони входили до спільного цеху із золотарями та конвісарями). До новоорганізованого цеху, за задумом його творців, повинні були входити виключно католики. Глава цеху, Ян Шванковський, у 1600 р. подав перелік передміських українських малярів, які виконували ремесло всупереч привілеям, отриманим цеховим об’єднанням. Разом із Л. Пухалом у реєстрі фігурували його сини Іван та Олександр. Така організація цехової діяльності викликала обурення української громади Львова на чолі з братчиками. На зібранні членів Успенського братства 2 серпня 1599 р. було прийнято рішення відправити до Варшави послів ─ Семена Луцького та «Лаврентия маляра з братства святого Николая» (передміське цехове братство). Маляр виконував відповідальну місію як посланець «всього народу руського» й одночасно безпосередня жертва протиукраїнської дискримінації. На жаль, до нас не дійшло ніяких відомостей стосовно цієї місії, її перебігу та результатів, діяльності майстра у столиці.

У заключний період життєвого шляху Л. Пухала контактував з відомим релігійним та культурним діячем, письменником Лаврентієм Зизанієм. Остання прижиттєва згадка про маляра датується 7 жовтня 1606 р., коли він виступав у старостинському уряді як один зі свідків. Правдоподібно в останні роки життя Л. Пухала працював разом з сином Василем, який залишився при домі й, очевидно, перебрав майстреню батька після смерті. Точна дата смерті маляра документами не зафіксована. Міський податок, який починали збирати 29 вересня 1608 р., сплачувала уже вдова Катерина. Вірогідно маляр помер не пізніше літа 1608 р., без заповіту й обтяжений боргами. Поданий його вдовою 28 червня 1611 р. інвентар спеціально не нотує ніякого майна Л. Пухала, аби не давати кредиторам підстав для претензій до спадку.

Версії Віри Свєнціцької про авторство Л. Пухала щодо іконостасу з церкви Успіння Богородиці в Наконечному та Володимира Овсійчука щодо виконання маляром частини ікон іконостасу П’ятницької церкви у Львові В. Александрович на основі зібраних джерельних відомостей й співставлення численних матеріалів вважає хибними.

Л. Пухала виступає у науковій традиції як єдиний представник львівського осередку українського мистецтва XVI ст. з нібито достовірними малярськими творами, що і визначає його цілком окреме місце. Маляр, без сумніву, належить до значних майстрів свого часу, проте немає ані найменших підстав бачити в ньому митця, від якого безпосередньо виводиться цілий розбудований напрямок західноукраїнського іконопису другої половини XVI ст.

На основі дослідження Володимира Александровича «Лаврін Пухала (Пухальський)» у другому томі видавничої серії «Студії з історії українського мистецтва» під назвою «Львівські малярі кінця XVI ст.» (Александрович В. Львівські малярі кінця XVІ ст. ─ Жовква: Видавництво Отців Василіян «Місіонер», 1998. ─ 198 с., 16 іл.).