Оборонний комплекс костелу св. Трійці в с. Соколівка на Жидачівщині

Оборонному фактору в архітектурі підпорядковувалось усе, що будувалось на сучасних західноукраїнських землях упродовж XIV ─ першої половини XVII ст. Поширення католицизму сприяло появі великої кількості латинських храмів, що мали виразний оборонний характер, й утверджували риси європейського готичного мистецтва. Навколо них зводились фортифікаційні споруди: вали, огороджені частоколом й оточені глибокими ровами, масивні оборонні стіни з вежами. На жаль, оборонна система більшості костелів на сучасних західноукраїнських землях до нашого часу не збереглась. Чи не єдиний зразок сакральної пам’ятки зі збереженою фортифікаційною системою ─ комплекс костелу св. Трійці в с. Соколівка на Жидачівщині.

Перша назва села ─ Сенява ─ використовувалась до середини XVI ст., пов’язана із володіннями молодшої гілки могутнього шляхетського роду Сенявських, що довів на основі зіставлення й аналізу великої кількості джерел Ф. Стеттнер. Сучасна назва «Соколівка» зустрічається в документах іще XVI ─ XVII ст. Перша згадка про Сеняву датована 1389 р. у документі Владислава Ягайла, в якому король дає підтвердження Ходкові Лайовичу на володіння п’ятьма селами, серед яких згадана Сенява. Власниками місцевості були: Дмитро Волчкович, Свах з Ходорківців, Миколай з Ходорківців (згадується в документах як Миколай Сенявський ─ перший представник шляхетського роду), Ґунцеж із Сеняви, Рафал Сенявський, Олександр Сенявський, доньки Олександра ─ Анна, одружена зі Станіславом Стадніцьким, і Софія, дружина Яна Олесніцького, Станіслав Влодек, одружений із племінницею Стадніцьких. У другій половині XVIII ─ на початку XIX ст. маєток належав родині Мрозовіцьких, у другій половині XIX ст. ─ Миколаю Яворському, під кінець століття ─ Антонію Лодинському, а на початку ХХ ст. ─ Гедеону та Софії Ґедройцям. 1558 р. Сенява отримала Маґдебурзьке право і до початку XIX ст. зберігала статус міста.

Римсько-католицька парафія в Сеняві-Соколівці згадується ще 1593 р., хоча формально була закладена 02.03.1594 р. на основі акту доньок О. Сенявського ─ Анни Стадніцької та Софії Олесніцької. Будівництво костелу розпочалося швидше від утворення самої парафії. 1594 р. А. Стадніцька та С. Олесніцька розпорядилися «fundować, nadać i opatrzyć kosciól miasteczka naszego dziedzicznego, Sieniawy, nad Bóbrka leżącego, parochialny, do tego czasu bez nadania będący» («фундувати, надати й придбати все необхідне для парафіяльного костелу містечка нашого родинного, Сеняви, над Бібркою покладеного, до того часу ще не збудованого» (переклад автора. ─ Анни Коржевої). З цього приводу архієпископ Ян Дмитро Соліковський, добре знаючи справу фундації костелу, у своїй реляції зазначив, що 1600 р. будівництво костелу в Сеняві розпочалося стараннями сяноцької каштелянки Анни (з дому Сенявська) Стадніцької. Після її смерті будівництво костелу продовжив белзький воєвода Станіслав Влодек. На момент повідомлення Я. Д. Соліковського будівництво костелу вже було завершене, бо він назвав споруду видатною («egregia»). Отже, будівля костелу вірогідно була збудована між 1590-ми─1600 р. 1611 р. архієпископ Ян Замойський здійснив консекрацію костелу. 1648 року його спалили козаки.

Найдавніший збережений опис костелу в Соколівці знаходимо в актах візитації архієпископа Миколая Іґнація Вижицького за 1741 р. Тоді в костелі було чотири вівтарі: головний ─ Матері Божої, бічні ─ св. Трійці, св. Антонія та св. Станіслава.

У протоколі візитації за 1761 р., який склав рогатинський декан Бенедикт Хмільовський, зазначено, що костел у Соколівці був присвячений св. Трійці й перебував під патронатом св. Станіслава, св. Анни та св. Софії. З протоколу візитації довідуємося про багате внутрішнє оздоблення костелу й те, що він був оточений дерев’яною огорожею. У протоколі візитації за 1765 р. записана ще більш деталізована назва костелу та його патронів: св. Трійці, свв. Анни і Ядвіґи, Софії, Феліціана, Нікореґо (Ніцефора?) і Колумби. Усередині костелу надалі було чотири вівтарі: головний ─ Матері Божої, бічні ─ св. Трійці та св. Станіслава (обидва біля «веселкової балки», що розмежовує простір між навою та пресбітерієм) і св. Миколая (справа від нави). Костел мав багато літургійних тканин (двадцять чотири орнати і десять кап), а також виробів зі срібла, серед яких заслуговує на особливу увагу облачення Матері Божої вроцлавської роботи (до того було дерев’яне), яке подарували Адам Мрозовіцький і його дружина Ева з Пузинів. Візитатор також зазначив, що цвинтар при костелі не був огороджений, проте священик уже розпочав готувати фундаменти для мурів.

Акт візитації другої половини XVIII ─ початку XIX ст. приписує будівництво костелу першому настоятелеві Соколівки Міхалу Монторсу з Бжози, натомість внутрішнє оздоблення ─ Кацперові Вільжинському. 1811 р. в костелі було три вівтарі (вже не було вівтаря св. Миколая справа від нави). Головний вівтар Матері Божої прикрашали розписи на стіні. З акту візитації архієпископа Анджея Алоїза Анквіча за 1819 р. відомо, що ретабулюмом (прикрасами) цього вівтаря були «muru appictum». Дерев’яні балясини відділяли пресбітерій від простору нави. Бічний вівтар св. Трійці був дерев’яним, помальованим і позолоченим, з двома колонами й двома фігурами. Його прикрашали дві ікони й засув із зображенням св. Йосифа. Другий бічний вівтар св. Станіслава з іконою святого був старий, дерев’яний, позолочений, прикрашений двома фігурами. На його престолі стояла фігура св. Антонія. Архієпископ звернув увагу на необхідність ремонту стін, вікон, дверей і органа та заміни літургійного начиння.

У Францисканській метриці за 1820 р. зазначено, що костелу в Соколівці належало 56 морґів (бл. 32 га) землі. Відсутня інформація про костел у Соколівці від другої половини XIX і до початку XX ст. Відомо лише, що 1916 р. костел втратив два дзвони, один вагою 162 кг (вилитий 1815 р.), інший ─ 62 кг. Їх забрала австрійська влада, залишивши сиґнатурку. У міжвоєнний період костел отримав у дар від архієпископа Болеслава Твардовського три орнати (чорний, червоний і білий) і дві капи (чорну і кольорову).

Останній настоятель Соколівки о. Ян Ясінський залишив парафію 01.03.1944 р. через загрозу з боку повстанської армії та перебрався до Бібрки, де продовжив душпастирську працю. 06.03.1944 р. (07.03.1944 р.) вояки напали на Соколівку і Ходорківці.

Із соколівського костелу вони забрали частину майна, решту знайдених речей спалили в захристії (костел горів до опівдня 08.03.1944 р.).

Після Другої світової війни поляків із Соколівки (1932 р. було 328 римо-католиків) виселили до Польщі. За радянських часів основний простір костелу пустував, лише північну двоповерхову добудову пресбітерія використовували для зберігання міндобрив. На прикостельній території до 1990-х рр. діяла колгоспна машинно-тракторна станція, що обслуговувала сільськогосподарську техніку.

Костел орієнтований вівтарною частиною на схід; мурований з використанням каменю та цегли, тинькований; у плані однонавний з вужчим і дещо нижчим пресбітерієм; масивною квадратною в плані західною вежею-дзвіницею. З боків пресбітерія добудовані прямокутні в плані захристя, північна з яких двоповерхова, а південна ─ одноповерхова. У північно-західній частині костелу є прибудова у формі чверті кола з ґвинтовими сходами. Нава була перекрита циліндричним склепінням з люнетами, прикрашеними декоративними ребрами з тиньку. Склепіння апсиди хрестове на каркасі з нервюр, в основі яких арматура; нервюри безпосередньо виходять зі стін і не спираються на консолі. Південне захристя було перекрите стропами, а два поверхи північного захристя перекривають циліндричні склепіння. Нартекс перекритий циліндричним склепінням, хори над ним ─ хрестовим. Дах над навою був двосхилий, над пресбітерієм він переходить у шатровий з трьома трикутними торцевими схилами. Односхилий дах південного захристя не зберігся. Над північним захристям дах двосхилий. Завершення вежі-дзвіниці шатрове. Гребінь двосхилого даху раніше прикрашала восьмигранна в плані сиґнатурка. Десять контрфорсів укріплюють фасад костелу. Вікна нави й апсиди прямокутні, з арковим завершенням, ззовні та всередині гліфовані; центральне вікно апсиди кругле, гліфоване. Єдине вікно другого поверху вежі-дзвіниці над входом (вікно хорів) прямокутне, з арковим завершенням, вікна третього поверху трьох сторін вежі круглі, вікна четвертого поверху чотирьох сторін вежі стрілчасті.

Усі вікна вежі гліфовані ззовні та всередині. З північного боку відсутні вікна основного об’єму костелу, окрім вікон вежі-дзвіниці, що було характерним для готичних оборонних сакральних пам’яток Галичини.

Костел був оточений кам’яно-цегляним муром з отворами для бійниць (зі сторони внутрішнього двору мали ніші) і двома входами: головним з південно-східного боку ─ двоповерхова прямокутна в плані вежа з в’їзною брамою (збереглася частково) і бічним ─ хвірткою у північному мурі (знищена). По кутах оборонних мурів були три круглі (гранчасті) вежі (В. Пшик згадує чотири вежі по кутах мурованої огорожі), до сьогодні частково збереглися дві: південно-західна та північно-східна.

Інтер’єр костелу прикрашали геометричні розписи, виконані, ймовірно, на початку ХХ ст. У віконних гліфах пресбітерія зображено шість ангелів з молитовно складеними руками. На поверхні (зсередини) «веселкової» арки в медальйонах ще видніються неідентифіковані поясні зображення святих, розташовані попарно довкола монограми «MRA (MARYA)» в замку арки. У пресбітерії під пошкодженими розписами початку ХХ ст. помітні ілюзіоністичні фрески другої половини XVIII ─ початку ХІХ ст. авторства Кацпера Вільжинського.

Дерев’яне поліхромне Розп’яття першої половини XVIII ст., що висіло назовні між контрфорсами апсиди, та ікона Матері Божої Ченстоховської, які знайшли місцеві жінки в річці Боберка після розграбування й спалення костелу, прикрашають сьогодні соколівську греко-католицьку церкву св. Миколая (церковний запис 1948 р. ─ подяка Миколи Подвірного ─ засвідчує це передання. Дві дерев’яні поліхромні позолочені скульптури третьої чверті XVIII ст., що, імовірно, персоніфікують чесноти й доповнювали бічні вівтарі нави, сьогодні зберігаються у фондосховищі Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького в музеї-заповіднику «Олеський замок».

В інвентарній книзі музею скульптури чеснот атрибутовані як зразки Львівської школи барокової скульптури, хоча Б. Возницький приписував їх авторство Йоану Георгу Пінзелю.

Сучасний стан збереження оборонного комплексу костелу св. Трійці в с. Соколівка жахливий. За спогадами настоятеля церкви св. Миколая о. Дмитра Кондора, можемо припустити, що дах костелу завалився бл. 1999 р. Через обвал двосхилого даху та циліндричного склепіння нави суттєво постраждали стіни костелу та склепіння пресбітерія, що заледве тримається. Внутрішній простір костелу завалений цеглою та дерев’яними балками перекриття. Виконані з тиньку ребра склепіння нави збереглися фрагментарно, лише при стінах. Випари міндобрив, що зберігалися в костелі, сильно пошкодили фарбовий шар монументальних розписів. Дуже постраждав фасад будівлі, помітні великі тріщини. Оборонна система костелу практично зруйнована, проте оборонний характер пам’ятки добре простежується.

Детальні історичні описи підтверджують, що костел в Сеняві-Соколівці був фундований молодшою гілкою родини Сенявських у останньому десятилітті XVI ст. Датування особливо важливе, адже в споруді костелу виразно не простежуються єдині стилістичні риси, проте добре помітні характерні елементи готичної архітектури: стрілчасті вікна, нервюрне склепіння, контрфорси. Близькою аналогією святині в Соколівці є костел св. Станіслава XV ─ середини XVI ст. у смт. Щирець Пустомитівського р-ну з масивними стінами, укріпленими контрфорсами, прямокутною в плані вежею-дзвіницею при західному фасаді (були не характерні для архітектури костелів Західної України періоду середньовіччя), стрілчастими вікнами та нервюрним склепінням пресбітерія. Схоже нервюрне склепіння, як у соколівському костелі, де ребра нервюр виконували конструктивну функцію, зустрічається в каплиці (менша і скромніша, без вежі-дзвіниці та контрфорсів) замку Сенявських середини XVI ст. у смт. Меджибіж Хмельницької обл. Згадані оборонні святині вдало репрезентують типову для XVI ─ XVII ст. тенденцію костельної архітектури, коли будували багато сакральних споруд без дотримання єдиного стилю, що апелювали до середньовічної архітектури масивними об’ємами, просторовою композицією та використанням готичних елементів.

Унікальність оборонного комплексу костелу св. Трійці в с. Соколівка на Жидачівщині полягає в тому, що це чи не єдиний збережений на західноукраїнських землях зразок сакральної пам’ятки з фрагментами оборонних мурів та двоповерховою вежею з в’їзною брамою. Відкритим залишається питання датування й перебудов фортифікаційної системи костелу, авторства та програми монументальних розписів інтер’єру святині.

Джерела:

Коржева А. Оборонний комплекс костелу св. Трійці в с. Соколівка Жидачівського району Львівської обл. : історія та сучасний стан // Вісник Львівської національної академії мистецтв. ─ Вип. 34. ─ Львів: ЛНАМ, 2017. ─ С. 169-180.

Лаба В. Штрихи до історії села Соколівка до 1939 року. ─ Львів: [б. в.], 2014. ─ 36 с., іл.

Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. ─ Львів: Центр Європи, 2005. ─ 200 с., іл. Овсійчук В. Українське мистецтво XIV ─ першої половини XVII ст. ─ Київ: Мистецтво, 1985. ─ 168 с., іл.

Пшик В. Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII ─ XVIII ст. ─ Львів: Ґердан Графіка, 2008. ─ 240 с., іл.

Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego: W 21 t. T. 11, cz. I. ─ Krakow : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2003. ─ 415 str. : 612 il. Stättner F. Jak Sieniawscy stali się właścicielami Brzeżan? ─ Brzeżany : Drukarnia Szymona Majbluma, 1938. ─ 51 str., il.