Фрескові розписи Онуфріївської церкви в Лаврові на Старосамбірщині

Монастирська церква св. Онуфрія в Лаврові на Старосамбірщині справедливо вважається унікальною пам’яткою давньоукраїнської архітектури. Вона була однією з перших триконхових церков України, орієнтованих на візантійсько-афонські зразки з помітним впливом західноєвропейської готики. Імовірно, церкву спорудили в другій половині 1250-х рр. Там до XV ─ XVI ст. зберігалися мощі св. Онуфрія Великого, що потрапили в Галичину з Брауншвейгу, й були єдиними та території Східної Європи. У XIV ─ XV ст. до церкви був добудований бабинець, стіни якого згодом розписали фресками. Виняткове місце в історії українського монументального малярства займають фрескові розписи святині, що не мають аналогів як в часовому, так і тематичному відношенні. Лаврівські фрески ─ найраніший відомий приклад богородичного акафісту в українському образотворчому мистецтві. Не зважаючи на це, досі не має ґрунтовного їх дослідження й остаточно визначеного датування. У пропонованому матеріалі розглянемо систему фрескових розписів та їх іконографію, спираючись на дослідження Марії Гелитович.

Фрескові розписи на тему акафісту Богородиці, що була найпоширенішою серед зображень інспірованих літературними пам’ятками теологічно-повчального змісту, збереглися в бабинці церкви. Вони виконані змішаною технікою фреско-секко за традиціями давньоруського монументального живопису. Зображення розгортаються трьома горизонтальними смугами. Основний цикл ─ сцени на теми ікосів і кондаків акафісту (дві частини похвальної пісні на честь Богородиці; ікос і кондак мають однаковий зміст, проте в ікосі він викладений більш широко, а в кондаку ─ більш коротко). На південній стіні розміщено сюжети його першої, історичної частини ─ про таїнство Діви Марії; на північній ─ другої, богословської ─ роздуми над правдами віри про Богородицю. Цей цикл традиційно супроводиться зображенням Вселенських Соборів, що займають верхню площину обох стін. Розділяє ці два цикли орнаментальний фриз та смуга з поясними зображеннями святителів у медальйонах.

Лаврівські фрески збереглися фрагментарно. Уціліло мен¬ше третини всієї площі розписів, що ускладнює реконструкцію іконографії. За збереженими фрагментами вирисовується принцип композиційної побудови як окремих сцен акафісту, так і цілого задуму стінопису. Як видно з вимірів сцен нижнього регістру, ширина прямокутних композицій на північній стіні вужча (112 см) від їх ширини на південній (124 см). При дещо довшій північній стіні бабинця, на ній, вірогідно, було розміщено на одну композицію більше (відповідно, на північній і південній стінах містилось п’ять і шість сцен). Отже, фрески були нанесені під час або після однієї з перебудов святині. Подібно, за розмірами збережених у середньому регістрі медальйонів можна відтворити їх кількість (по шість на кожній стіні). Логічно не виправдані «обриви» посередині медальйонів на обох стінах, спричинені віконними прорізами, вказують на те, що спершу освітлення цієї частини приміщення було вирішене по-іншому. Щодо верхнього регістру з багатофігурними сценами Вселенських Соборів, то, як свідчить фрагмент вертикальної роздільної смужки на північній стіні, їх було щонайменше дві. Відсутність такої смужки на південній стіні не дозволяє зробити аналогічного висновку. Верхня частина цих зображень трохи зрізана новим перекриттям, відмінним від первісного.

Сценам південної стіни бабинця властивий ліричний, інтимний настрій. Найповніше збереглася сцена, що ілюструє текст 4-го кондака («Бурею глибоких сумнівів охоплений, праведний Йосиф...»). Зображення Йосифа і Марії, які сидять на одній лаві, розмовляючи між собою, сповнене особливого емоційного піднесення і водночас внутрішнього спокою. Йосиф виразним жестом руки апелює до Марії, вона спокійно і стримано відповідає. Між ними ─ просто¬рова цезура, що вносить відтінок напруження, який, злагіднюється композиційним замкненням постатей у своєрідне коло: внизу їх об’єднує підніжок, угорі ─ рушник-велюм, перекинений між будівлями. Крім цієї сцени, на південній стіні збереглося ще дві ─ «Похід трьох царів» та «Поклін царів». Як можна здогадатись із невеликого фрагменту, наступною за ними була композиція «Від’їзд царів».

Імовірно, важливу інформацію містили насічені по фресках цієї стіни записи ─ графіті, які з часом щораз більше затираються. Між окремими словами прочитується дата «Anno 1586».

Ряд прикмет у манері виконання фресок північної стіни (темніша і суворіша кольорова гама з ширшою градацією відтінків, графічніше окреслення форм, відмінності у трактуванні архітектурного стафажу та елементів орнаменту) дозволяє приписати їх іншому майстрові або групі майстрів. Тут особливо чітко виявлений принцип симетрії як у побудові кожної сцени, так і всього циклу. Композиційним центром і водночас емоційною кульмінацією у розвитку цих сюжетів є ілюстрація 10-го кондака «Спасти бажаючи світ...» вирішена як «Розп’яття з пристоячими». Дві сцени обабіч неї ритмікою архітектури з велюмами служать їй своєрідним об¬рамленням: ліворуч ─ ілюстрація 10-го ікосу «Стіна єси дівам», вирішена у близькому до західного іконографічного типу «Madonna della misericordia», праворуч ─ 13-го кондака «О всеоспівана мати», де зображено поклоніння іконі Богоматері. В останній сцені варто звернути увагу на зображення самої ікони. Це поясна Богородиця Оранта у типі «Воплочення». Можна припустити, що це повторення якоїсь конкретної, особливо шанованої ікони. До того ж є згадки про існування такої ікони XIV ст. маляра русина Івана Потатка.

Образам лаврівських фресок властива особлива духовна наповненість. Усі персонажі виразно індивідуалізовані. Особливо це стосується зображення у середньому регістрі на кожній стіні святителів у медальйонах; їх можна розглядати як портрети, яким за психологічною характеристикою важко знайти аналогії у тогочасному українському мистецтві. Серед п’яти збережених зображень Богородиці, що відрізняються між собою різним емоційним звучанням, особливою су¬гестивністю сповнений її образ у сцені «Стіна єси дівам» на північній стіні (у літературі цю сцену інколи помилково називають «Покрова»).

Колорит фрескових розписів вирішений у теплих, гармонійно поєднаних барвах з домінуванням вохристих, рожевих та блакитних тонів. Звучність кольорових акцентів ─ великих золотисто-жовтих німбів, білих велюмів, червоних смуг, що ділять сцени та регістри ─ підсилена глибокою, темною синявою тла.

За стилістикою лаврівські фрески подібні з пам’ят¬ками малярства середини XVI ст., зокрема мініатюрами Євангелія з Хишевич 1546 р., Пересопницького Євангелія 1556─1561 рр., іконами «Микита бісоборець» з церкви св. Параскеви в Ільнику, «Поклін волхвів» з церкви Собору Богородиці в Бусовиськах, «Богородиця Одигітрія з похвалою» з Дрогобича. У цих зображеннях простежуєть¬ся близька типологічна спорідненість з образами фресок монастирської церкви св. Онуфрія. Окрім цього, ікона з Бусовиськ іконографією і манерою письма майже аналогічна відповідній фресковій сцені стінопису. Її виконання можна при¬писати авторам фресок у Лаврові. Отож, аналізуючи засоби малярства та їх композиційно-художнє і образне вирішення, можна припустити, що фрески у лаврівській церкві були виконані приблизно в середині XVI ст. українськими майстрами, які могли бути пов’язані з перемишльським малярським осередком. Вони ж могли брати участь у розписах церкви сусіднього Спаського монастиря 1543 р. та кафедрального собору Різдва Івана Хрестителя у Перемишлі бл. 1543 р. (обидві пам’ятки втрачені).

Випадково виявлені у 1910 р. під олійними розписами 1871 р. маляра М. Яблонського, лаврівські фрески були дуже пошкоджені глибокою і густою насічкою під нову штукатурку для цих розписів. При невмілому розкритті фресок, проведено¬му архітектором К. Мрозовським, осипались їх великі пласти. Руйнування стінопису продовжувалось за радянських часів, коли храм був зачинений і перетворений на склад. Тоді ж кимось із «дослідників» був вибитий один із найцінніших фрагментів зображень північної стіни ─ лик єпископа зі сцени «Поклоніння іконі» («О всеоспівана мати»).

У 1990 р. церква св. Онуфрія на Старосамбірщині була передана оо. Василіянам. Некомпетентність осіб, які доглядали церкву, спричинила дальше руйнування стінопису. На північній стіні, на всю її ширину, по фресці було вибито заглиблення для електропроводу, чим знищено велику площу малярства. На жаль, така виняткова пам’ятка нашої культури залишається на маргінесі, адже сьогодні явно недооцінюється її вартість.

На основі статей Марії Гелитович «Фрески церкви Св. Онуфрія в Лаврові» С. 86-89 і Тараса Отковича «Монастир Св. Онуфрія в Лаврові» С. 90-95 з Бюлетня ЛФ ННДРЦ України за 2006 р. (Бюлетень ЛФ ННДРЦ України. ─ № 8. ─ Львів: [б. в.], 2006. ─ 188 с., іл.).