Художні ремесла Староданього Галича

Середньовічне мистецтво тісно пов’язане з ремісничою традицією. Києворуська традиція і традиція давнього Галича у художніх ремеслах великою мірою спиралась на дохристиянський етап слов’янської культури, а також апропріювали і переосмислювали досвід візантійського мистецтва. У межах цього синтезу розвивалась передусім металопластика та ювелірна справа. Збережені зразки виробів дають підстави систематизувати, категорізувати і узагальнювати матеріал, відтворюючи широку картину художньо-ремісничого виробництва в містах Галицько-Волинського князівства. Археологічні та постархеологічні наукові дослідження у цій сфері мають тривалу історію і пов’язані з іменами відомих вчених, передусім Ярослава Пастернака, Вітольда Ауліха, Лева Чачковського та ін. Вагомий внесок у вивчення художньої культури і мистецтва стародавнього Галича зробив Михайло Фіголь, тексти якого лягли в основу наших матеріалів про галицько-волинські архітектуру і малярство. Докладно вивчав він і художні ремесла цих земель. Розгорнутий, докладний виклад результатів цих розвідок подано у його статті, опублікованій у 127 томі Записок Наукового товариства ім. Шевченка, з текстом якої пропонуємо ознайомитись на нашому ресурсі.

Розвиток художнього ремесла у стародавньому Галичі започатковано в період формування давньоруських міст, тобто в VIII — IX ст. На час, коли остаточно сформувалася Київська держава, ремісники-метальєри вже досконало володіли ковальством, карбуванням, ливарництвом, технікою зерні, черні та перегородчастої емалі. До найдавніших виробів з металу, виявлених на території Галича, належить знахідка із села Сапогова, що біля Крилоса,— люстро, мабуть, ще скіфського походження. Воно має вигляд полірованого кружка із бронзової бляхи з круглою ручкою. Багато предметів художнього ремесла потрапляли на Русь із Візантії. На території України знайдено велику кількість скарбів, предмети з яких походять також з інших — східних і західних — країн. У 1908 р. у Крилосі, на Митрополичому полі, при оранці виявлено скарб срібних речей VI–VII ст., які нині зберігаються у Національному музеї у Львові. Перше повідомлення про цей унікальний скарб зробив у 1913 р. І. Свєнціцький. Другу публікацію підготував В. Кропоткін у 1971 р. 2 За його описом до скарбу входили такі речі:

1. Срібна чаша-дискос, прикрашена гравірованим рослинним і геометричним орнаментом з позолотою і черню. На зворотному боці дна є грецьке клеймо. Діаметр чаші 19,3 см, висота — 6,8 см, ширина піддона — 10,8 см, висота — 2 см, ширина бортика — 1,5 см.

2. Два уламки верхньої частини візантійської срібної посудини з потовщеним бортиком і двома горизонтальними рівчаками під вінцем. На зовнішньому боці посудини вигравірувано стилізовані квітки з вісьмома пелюстками та листком. їх розміри — 10,8; 8,1 см.

3. Срібна скручена нашийна гривна із замком та подвійною петлею, один кінець має восьмигранне закінчення, другий — розплющений і загнутий гачком. Гривна погнута. її діаметр — 25–27 см, розміри — 34X22,3 см, діаметр дроту — 0,8 см.

4. Срібний браслет із розширеним восьмигранним кінцем, прикрашений крапчастим орнаментом. Розміри браслета — 10X7,5 см, діаметр — 1,6 см (у перетині).

5. Аналогічний браслет меншого діаметру, розміром 8,8X6,5 см.

6. Половинка аналогічного браслета розміром 6,5X4 см, діаметр у перетині — 1,7 см.

7. Срібний підковоподібний браслет із грубого ромбоподібного дроту. Діаметр браслета — 9X7,5 см, діаметр дроту в перетині — 0,6 см.

8. Срібний браслет із прямокутного й обрубаного на кінцях дроту розміром 5,5X5 см.

9. Срібна обручка з ромбоподібного дроту. Розмір обручки — 4,4X4 см. Чаша-дискос і два уламки посудини належать до предметів візантійського ужиткового мистецтва, усі інші речі В. Кропоткін уважає за поход¬женням місцевими і відносить до VIII–IX ст. Срібна чаша з Крилоса, на думку В. Кропоткіна, унікальний витвір, хоч аналогії до зображення на дні дискоса хрестів у розетках трапляються на деяких ранньовізантійських виробах з Подніпров’я (Мале Перещепине) та Прикам’я (Калганівка, Климово, Слудка, Турушево). Як відомо, такі посудини-дискоси пов’язані з Євхаристією, тому дослідник, згідно з клеймами, відносить ці вироби до періоду імператора Іраклія, що дає підстави пов’язати їх з константино-польським виробництвом першої половини VII ст. Клеймо дискоса з Крилоса не має аналогій, але, як уважає В. Кропоткін, за виглядом і формою виріб можна віднести до згаданої групи посудин і датувати тим же періодом.

Уламки згаданої срібної посудини В. Кропоткін датує VI–VII ст. До-слідник припускає, що ці посудини потрапили в Подністров’я у добу слов’яно-аварських походів на Візантійську імперію у VI–VII ст. На основі аналогій він уважає, що скарб заховано до середини або у другій половині VII ст. Це припущення, однак, не відповідає дійсності. По-перше, предмети невізантійського походження датують пізнішим періодом. По-друге, скарб був знайдений на Митрополичому полі поблизу церкви у Крилосі й міг бути закопаний під час нападу золотоординців на Галич. Подібні срібні гривни із замком з подвійною петлею знайдено разом з монетно-речовим скарбом X ст. у Крилосі 1947 р. біля городища на Княжій горі. Тоді відкрито скарб куфічних монет, до якого входили аббасидські та сасанідські дирхеми. Скарб датують другою половиною X ст.

У 1896 р. знайдено ще один срібний скарб — у Демидові, присілку села Молотова біля Миколаєва-над-Дністром, збережений у невеликій глиняній посудині, закопаній на кладовищі. Горщик розсипався при розкопуванні. Срібні предмети були передані для музею Львівської Ставропігії. У скарбі виявлено браслет, складений з двох злучених обручкою частин, пару менших і пару більших нараменників із срібної, зігнутої спірально стяжки, пару ковтків-сережок, три намистини, пару наушниць подібної форми, три перстені з печатками, перстень з крученого дроту, перстень з геометричним черленим рисунком на щитку, перстень з випалим камінцем та 65 чеських монет XIII–XIV ст., за якими, власне, датовано і речовий матеріал.

Металопластика нарівні з керамікою, ткацтвом чи різьбярством була досить розвиненим видом давньоруського ремесла. Саме в металі створено найкращі твори різноманітного призначення — як для церкви, так і для потреб княжого побуту. На Русі, як і у Візантії, місцем зосередження мистецтва була церква, у ній синтезовані праця архітектора, художника і майстра декоративно-ужиткового мистецтва. Тому художнє ремесло, як і інші види мистецтва, культивовано в монастирях, особливо у столичних містах. При монастирях працювали різноманітні майстерні — художнього литва, ювелірні, бляхарські, керамічні, склярські інші. Такі ж майстерні, що забезпечували побут кожного двора, закладали при княжих резиденціях. Були майстерні, які обслуговували широкі верстви міського населення. Зразками для руських ремісників, зокрема ювелірів, служили насамперед візантійські вироби. Мистецтво візантійських майстрів, проникаючи на Русь, створювало певні зони свого впливу. Часто візантійські вироби просто копіювали. Але місцеві майстри намагалися також пристосувати візантійські мотиви до форм і традицій слов’янського світу. Пізніше, під впливом народної творчости, греко-фінікійська хвиля в ужитковому мистецтві слабне, а на початок XIII ст. зникала зовсім. У цей період високо¬го рівня розвитку сягало ремесло міських майстрів, незалежних від мона¬стирів і княжого двору. Спочатку міські ремісники наслідували розкішні княжі та боярські вироби. Засвоївши мотиви і форми візантійського чи західноєвропейського мистецтва, ювеліри стали створювати прикраси із срібла з черню, які були не гірші від виробів княжих майстерень. Уже наприкінці XIII ст. художнє ремесло стає одноріднішим і органічно входить у середньовічну руську культуру.

Серед давньоруських міст з розвинутим художнім ремеслом особливе місце належить Галичу. На території Галича знайдено велику кількість предметів художнього ремесла, які часто відносили до імпортного виробництва. Ще в 1940–1941 рр., під час археологічних досліджень на галицькому монастирищі Юріївське під керівництвом Я. Пастернака, відкрито цілий «промисловий комбінат» — ювелірну, бронзоливарну, бляхарську, ковальську, склярську й гончарську робітні. На місці колишньої ювелірної майстерні виявлено три матриці для ви-готовлення способом тиснення срібної бляхи пластинок до поясів та браслетів. Одна з цих матриць (37X9 мм) має вигляд розрізаного навпіл валка. Нижня частина його гладка, а на верхній, опуклій, на обох кінцях є зображення стилізованої голови тварини (можливо, лев’ячої). Між голівками йдуть упоперек матриці три пластичні карбовані пружки, розділені двома такими самими гладкими пружками. Друга матриця, дещо менша (27X7 мм), теж має на кінцях стилізовані голівки тварин (лева) з пластич¬ними пружками з поперечними насічками, а посередині — розміщений упоперек гладкий пластичний пружок. Третя матриця була ще менша, 20X5 мм, зовсім гладка, неорнаментована. На місці, де була бронзоливарна майстерня, знайдено багато шматків бронзового шлаку, кільканадцять дрібних безформенних шматків плавленої бронзи, а також три матриці з твердої опоки. Одна з цих матриць була призначена для відливання бронзових двораменних хрестиків з нерухомим вушком та трьома кульками на кінцях рамен. Розміри всієї матриці становлять 72X52X22 мм, а самої форми для хреста — 22X29 мм. Друга матриця двостороння, на одній зі сторін розміщено форму для відливання круглих, опуклих ковтків з бронзи, срібла чи золота. Упоперек карбовано обвідки, посередині яких — стилізоване зображення двох обернених одна від одної пташок з поверненими назад голівками (частина матриці з голівками відбита). Розмір цієї форми в діаметрі становить 40 мм, заглиблення посередині — 5 мм. З другого боку матриці є форма для відливання з такого ж матеріалу круглих, опуклих ковтків зі скісно гратованою поверхнею з кульками довкола. Розмір форми — 47 мм, заглиблення посередині — 5 мм. Зверху на торці матриці литий орнамент у вигляді ромба (10X13 мм) з чотирма двораменними хрестиками посередині та одним збоку. Третя матриця теж двостороння, з одного її боку є форма на двораменний хрестик (20X26 мм), а з другого — на лунницю, вкриту сітковим орнаментом. Матриця пошкоджена. її розміри — 35X32X10 мм.

На місці цієї майстерні знайдено багато інших дрібних бронзових виробів побутового призначення.

На Юріївському виявлено залізні ножиці для краяння бляхи, багато зразків бронзової бляхи, кілька десятків скручених лійок з бронзової бляхи та інше.

Місце ковальської майстерні позначене шматками залізного шлаку та залізними напівфабрикатами. Були знайдені уламки господарських знарядь, залізного приладдя та інше.

На існування на Юріївському склярської майстерні вказували шматки скляного шлаку, уламки скляних виробів і велика кількість різнобарвних скляних браслетів. Тут виявлено й велику гончарну піч, що забезпечувала населення ужитковим посудом.

Такі майстерні працювали, мабуть, і при інших галицьких монастирях. Та найбільшим осередком виробництва різноманітної художньої продукції були майстерні при княжому Дворі на Золотому Тоці. Золотий Тік обстежив ще Я. Пастернак. Учений виявив тут велику кількість різнома¬нітних речей. Це хрестики-енколпіони, сережки з трьох бусин, срібний брас¬лет, золотий емальований ковток, срібний дармовис, керамічні плитки з грифонами, а також окремі знахідки різних металевих, скляних, кістяних та глиняних виробів господарського чи особистого вжитку. На Золотому Тоці виявлено також виріб з каменю — карніолевий рівнораменний хрестик. Серед залишків дерев’яного будинку на Золотому Тоці знайдено живе срібло, аналогії якому не траплялися ніде. Я. Пастернак припускав, що в часи Ярослава Осмомисла при дворі міг бути свій алхімік, якому живе срібло було потрібне для дослідів. Унікальний і найцінніший серед знахідок 1940 р. золотий ковток з перегородчастою емаллю. За описом Я. Пастернака, ковток-кульчик торбинкового типу був прикрашений стилізованим геометричним орнамен¬том та дрібними двораменними хрестиками. Він усередині порожній, згори відкритий, довкола — п’ять дірочок, у яких первісно були маленькі кульки на коротких штифтах. Висота ковтка разом з каблучкою — 37 мм, най¬більша ширина — 25 мм, вага — 11,70 г. Я. Пастернак уважав, що це витвір візантійських ювелірів.

Крім ковтка, на Золотому Тоці знайдено шматок бронзового дроту, обвиненого золотою бляшкою. Зі срібних виробів виявлено три пари сережок з трьох бусин київського типу (дві сережки пошкоджені, без однієї і двох бусин). На цьому місці знайдено дещо більшу прикрасу із срібла, дармовис з карбованим вушком, прикрашений тиснутим стилізованим орнаментом. Поширеним видом декоративно-ужиткового мистецтва на давньорусь-ких землях була емаль — і перегородчаста, і виїмчаста, що прийшла на Русь із Візантії, яка, своєю чергою, успадкувала її від культури стародавнього Сходу.

Із літописних та інших літературних джерел довідуємося, що князь Володимир Василькович (1270–1288) пожертвував перемиській кафедрі Євангеліє-апракос, мальоване та куте золотом і перлами, Спас на ньому був з емалі. Люблінській церкві пожертвував той же князь Євангеліє, яке окув золотом і коштовним камінням та перлами, «Деісус» на ньому був вико¬наний з золота, цяти (ланцюги) — великі, з фініфтю, прекрасні на вигляд, друге Євангеліє-апракос — покрите оловітом. Князь поклав на нього цяту з фініфтю із зображенням святих мучеників Бориса і Гліба.

Фігурною і орнаментованою емаллю були декоровані ковтки-підвіски, всередині яких клали ароматичні речовини. Ковтки прикріпляли до чілець на голові або носили на грудях як медальйон. Емаллю декорували кільця княжих та боярських ланцюгів (барм), нагрудні хрести (енколпіони) та медальйони. Коштовність матеріалу для емалевих виробів вима¬гала високої майстерності виконання. Не всі знахідки емалей були візантійським імпортом. Навпаки, багато речей — місцевої роботи, з них видно, що майстри добре засвоїли техніку виробництва й стильові тонкощі.

У 1975 р. у московському видавництві «Наука» видано монографію Т. Макарової «Перегородчасті емалі Давньої Руси», у якій вперше зроблено огляд майже всіх відомих пам’яток емальєрного виробницт¬ва. Як видно з каталогу творів, доданого до монографії, дослідниця ма¬ла у розпорядженні 158 одиниць. Через докладний порівняльний аналіз збережених в оригіналах або відтворених виробів Т. Макарова робить широкі узагальнення, зокрема виникнення цього виду мистецтва на Русі пов’язує з локалізацією та створенням в окремих регіонах своєрідних шкіл. Із пам’яток давнього Галича Т. Макарова розглядає тільки дві речі: відомий з фотографії та малюнка вже згадуваний ковток, який знайшов Я. Пастернак, та трапецієподібну нашивну бляшку. Вона «вкладає» ці речі в систему давньоруських виробів і робить з цього відповідні висновки. Ковткам як одній із типових частин головного убору давньоруської жінки в роботі Т. Макарової присвячено окремий розділ. Розглядаючи проблему походження цього виду прикрас, автор говорить про те, що між візантійськими і давньоруськими ковтками — довгий шлях розвитку і що проміжні ланки між ними втрачено. Однією з цих ланок, на її думку, може бути ковток з Галича.

З руськими ковтками цей виріб споріднює загальна будова. Візантійські впливи — суцільне заповнення площин малими хрестиками в кружечках і емаллю з рослинним орнаментом.

Галицький ковток не має аналогій серед давньоруських виробів. Чи це виріб місцевого характеру, чи греко-руських майстерень, нині сказати важко. Допомогти у пошуках відповіді на це запитання можуть тільки нові знахідки. Т. Макарова робить спробу пов’язати галицький ковток за характером орнаментальних сюжетів і колірної гами з майстернею Лазаря Богші, творця відомого науці емалевого хреста Євфросинії Полоцької (1161). Цього майстра вважали київським ювеліром.

Щодо трапецієподібної бляшки з емалями, то її призначення, з огляду на форму і орнамент, не викликає у Т. Макарової сумнівів: це — частина жіночого нашивного чільця чи діадеми. Цю прикрасу вона вважає високопрофесійним твором. Дослідниця мала у розпорядженні тільки дві речі з Галича, проте припускає діяльність там емальєрної майстерні.

На сьогодні нам відомо тільки чотири вироби з перегородчастою та виїмчастою емаллю. Крім двох уже згаданих емалей, під час археологічних досліджень Княжої гори в Галичі 1940 р. у культурному шарі XII ст. на території ймовірного дитинця на Золотому Тоці знайдено золотий колт. Він мав форму кошичка. Корпус колта творили дві спаяні вигнуті золоті пластинки півмісяцеподібної форми з прикріпленим до них високим вушком. Зовнішнє ребро прикрашали п’ять золотих кульок (збереглися сліди отворів для них). Діаметр корпуса колта — 25 мм, висота разом з вуш¬ком — 37 мм. Зовнішня поверхня бокових пластинок корпуса вкрита оригінальними орнаментальними композиціями, виконаними в техніці перегородчастої емалі. З обох боків по периметру колта є два паралельні ряди квадратиків чорного кольору. Простір поміж ними заповнений рядами трикутників та кружечків з хрестиками всередині. Крім згаданих квадратиків, уся композиція вирішена в синьому, червоному і голубувато-білому кольорах. Центральна частина кожної із сторін різна.

На одному боці в центрі розміщено в колі символ дерева життя у виг-ляді хреста з чотирма пагінцями. Зображення трикутної форми відтворює корінь і стебла, які від нього відходять. Решта площі заповнена кружечками з хрестиками. На зворотному боці, посередині, зображено на тлі двох горизонтально розміщених щитків серцеподібної форми дерево життя у вигляді чотирираменного хреста з пагінцями на кінцях рамен. Решта площі заповнена стилізованим рослинним орнаментом — плетінкою спірально вигнутих пагінців. Сюжет проростаючого пагінця, який символі¬зував появу нового життя, був пов’язаний з весільно-обрядовими моти¬вами, тому знахідка могла належати до весільного жіночого убору. Це підтверджує і та обставина, що колт прикрашений емаллю з обох сторін. Цей колт не має аналогій серед відомих ювелірних виробів Київської Руси. Однак подібні орнаментальні сюжети широко використовували давньоруські емальєри і в інших містах.

Прикраси дуже часто виконували функцію оберегів, а їх орнаментика мала глибокий символічний зміст.

Особливо поширений мотив дерева життя — крину. Б. Рибаков доводить, що стилізовані рослинні орнаменти, зокрема символ дерева життя, зумовлений пережитками культу сил природи, який зберігся з дохристиянських аграрних релігій.

Мотив хрестиків у кружечках Т. Макарова трактує як один з варіантів городків — символу огородженого простору, домашнього затишку. Городки передають добрі побажання, поширюючи їх на дім людини. Цей орнамен-тальний мотив виступає не тільки на згаданому колті, а й на хресті для Євфросинії Полоцької роботи Лазаря Богші. На близькість обох виробів вперше звернула увагу Т. Макарова, яка вважає, що такі стилістично близькі твори емальєрного мистецтва, виходячи з дати на хресті Лазаря Богші, можна датувати другою половиною XII ст.

Існує також проблема походження цих творів. Деякі дослідники, наприклад Л. Алексєєв та Г. Штихов, уважають Лазаря Богшу полоцьким май-стром, вихідцем з місцевої школи. Т. Макарова, враховуючи стилістичні особливості його творів, пов’язує особу Богші з київською школою і припускає, що він міг заснувати в Полоцьку тимчасову майстерню для виконання замовлення Євфросинії Полоцької. Кольорова гама галицького колта, у якій переважають синя, червона і біла барви, а чорний колір відіграє другорядну роль, пов’язує його більше з київською школою.

Найімовірніше, що і Лазар Богша, і творець галицького колта були ви-хідцями з однієї, київської, школи. Де ж, у такому разі, згаданий колт був створений — у давньому Галичі чи його звідкись завезли? Знахідки, виявлені останнім часом на території Галича, підтверджують місцеве виробництво жіночих прикрас, декорованих перегородчастими емалями. Такого типу ковтки були поширені на Київщині та Чернігівщині. Близький до галицького ковток знайдено у Володимирі-на-Клязьмі — очевидно, завезено його туди з Галича.

До елементів, пов’язаних з жіночими прикрасами, належить і частина золотого виробу трапецієподібної форми, розміром 16X27 мм, прикрашена орнаментом перегородчастої емалі. Тут теж своєрідна кольористична гама — поєднання білого, червоного і голубого. У центрі пластинки зобра¬жено трилисту лілею, а по боках від лілеї — чотири пагінці. Мабуть, це одна з крайніх пластинок золотої діадеми. Ще одним елементом, який можна віднести до фрагментів жіночої прикраси, є бронзова пластинка розміром 14X19 мм із збірки краєзнавця Л. Чачковського, прикрашена геометричним орнаментом, виконаним у техніці виїмчастої емалі. Емаль цієї пластинки червона і жовта. У 1972 р., під час розкопок на княжому дворі, знайдено предмет, при-крашений перегородчастою емаллю тільки з одного боку. Його діаметр — 42 мм. Він складається з двох випуклих круглих мисочкуватих золотих пластинок, з’єднаних дужкою, карбованою рядком дрібних кульок. Дуж¬ку завершує подвійне вушко. На лицьовій стороні зображено символ дерева життя, композиція якого заповнює всю площину. Зображення складається з чотирьох криноподібних пагінців, розвернутих у різні боки від стилізованої крони дерева і його серцевини. Внизу, у трикутнику, який симво¬лізує корінь, зображено насіння — символ проростаючого життя. До речі, декор галицьких перегородчастих і виїмчастих емалей завжди був тісно пов’язаний з фольклорними сюжетами. Міське ремесло — як масове, так і індивідуальне — розвивалось, отже, на основі народної творчости.

Колористичне вирішення медальйона побудоване на поєднанні зелено-голубої, білої і червоно-коричнуватої емалей, що добре гармонує із золотом. Оригінальне у декорі галицьких виробів колористичне і тональне вирішення відрізняє їх від виробів з інших центрів і підтверджує їхнє місцеве походження. Досконала техніка виконання медальйона та подібних предметів художнього ремесла засвідчує високу майстерність ювелірів. Зокрема, дуже послідовно напаювано і розміщувано перегородки, які розмежовують гнізда для емалей. Згаданий медальйон трохи пошкоджений, що призвело до випадання частин емалі із гнізд. Він теж не має повних аналогій серед відомих давньоруських коштовностей. Правда, подібні, хоч не такі виразні зображення дерева життя трапляються на багатьох давньоруських виробах. Найчастіше вони виступають на колтах у комбінаціях з іншими фігурними зображеннями. Ілюстрацією можуть служити опубліковані Т. Макаровою колти з Чернігова, Княжої гори в Києві та інші.

Оскільки виявлений у 1972 р. медальйон односторонній, він, мабуть, служив підвіскою для святкового намиста.

Нова знахідка на терені Галича — бронзова матриця для карбування бокових бляшок для колтів із зображенням пташки. Викарбовані на матриці заглиблення заповнювали емалями. Як уважають дослідники, ця річ має особливе значення для історії галицького ювелірного мистецтва, бо є безсумнівним свідченням того, що місцеві ювеліри володіли такою складною технікою, як перегородчаста емаль. Матриця з виїмкою у верхній частині має круглу, випуклу форму, діаметр її — 39 мм, посередині — 6 мм. Виготовлена вона, очевидно, в односторонній ливарній формочці. На лицьовому боці посередині є заглиблене зображення птаха, обабіч якого симетрично розміщені два зображення рогів. На давньоруських прикрасах такі роги символізують достаток і звичайно були декоровані орна¬ментом або городками. Матриці для виготовлення колтів — рідкісні зна¬хідки. Т. Макарова, розглядаючи технології виготовлення давньоруських колтів, оздоблених перегородчастими емалями, наводить лише одну матрицю з розкопок В. Хвойки. Однак київська матриця конструктивно від¬різняється від галицької. Вона складається з випуклої гладкої металевої форми і накладного шаблона з прорізним орнаментом. Галицька матриця має заглиблене зображення безпосередньо на основі. Матриці такого типу, але з іншими зображеннями, знайдено на Райковецькому городищі.

Перегородчастими емалями були прикрашені також хрести-енколпіони. До такого типу прикрас належить бронзовий енколпіон з емалями, знайдений у Звенигороді й умовно датований XI ст. Це хрестик з прямим закінченням рамен грецького типу. На лицьовій стороні є зображення Розп’яття, а на зворотній — орнаментальний декор. На відміну від візантійських емалевих енколпіонів, тут переважають синій, пурпуровий та білий кольори. Схематичне зображення Розп’яття та орнаментальний декор, близькі до народних мотивів, дають підстави говорити про давньоруське походження енколпіона.

Окремі елементи галицьких прикрас з емалями дуже близькі за стилем і зображеною символікою до київських. Це може бути викликане прагненням галицьких ремісників наслідувати досконалі київські вироби. Цілком можливо, що галицькі майстри навчалися у київських ювелірних майстернях. У всякому разі, наявність спільних рис у ювелірних виробах — безперечне свідчення культурних взаємовпливів і безпосередніх творчих контактів.

Багато виробів із золота й срібла, прикрашених самоцвітами й перлами, входило в оздоблення ікон, княжих і церковних реліквій, а також княжої одежі та військового спорядження.

Із літописних хронік довідуємося, що одяг князя Данила Романовича, а також його кінь були напрочуд гарні: кульбака — з червоного золота, лук і меч — оздоблені різними чудовими прикрасами, каптан на ньому був із грецької золототканої парчі, облямований плоскою золотою мережкою, чоботи — із зеленої шкіри, теж вишиті золотом.

Є згадка про те, що коли Данило будував місто Холм, то спровадив туди з усіх сторін «ковалів заліза, міді і срібла».

У Галицько-Волинському літопису з переліку заслуг князя Володимира Васильковича, небожа князя Данила, довідуємося, що князь передавав багатьом церквам ікони в коштовних шатах із самоцвітами, проти яких сам малюнок відступає на задній план.

«Ікони золоті» пожертвував Володимир Васильковим для церкви в Бе-ресті, ікону, ковану сріблом, «с каменіем дорогим», подарував церкві святого Дмитра, образ Спаса, окований золотом, з коштовними каменями, дав для церкви в Любомлі. Туди ж подарував ікони Спаса на золоті намісну, святого Георгія і гривну золоту з перлами.

Коли Володимир Василькович тяжко захворів, то роздав своє майно убогим: «Золото і серебро, і каменіє дорогое, і пояси золотії отца своего і серебряніе, і свої, іже бише по отци своем стяжал, все розда і блюдо великое серебряное, і кубки золотіє і серебряніе, сам перед своїм очима поби і поля в гривні монисто великое золотое баби своей і матери своей поля і розосла милостиню по всей землі». Про багаті й пишні убори представ¬ників княжого двору можна скласти уявлення з опису мініатюр Трірського Псалтиря. З нього довідуємося, як багато важили у княжому побуті того часу золоті та перлові прикраси, браслети на зап’ястя, нашивки перлин і коштовного каміння, діадеми тощо. Важливе для нас повідомлення польського хроніста Траски про те, що коли поляки в 1340 р. заволоділи Львовом, то в їхні руки потрапили княжі скарби із золота, срібла та інші коштовності, нагромаджені протягом століть. Серед них були дві княжі діадеми, золочений престол, оздоблений самоцвітами, багата мантія, хрести з щирого золота, з яких один мав у собі великий шматок дерева з «господнього хреста». Усі ті скарби увійшли до коронної скарбниці у Кракові. У кафедральній скарбниці Вавеля донині зберігається прекрасної роботи золотий хрест. В одному з описів другої половини XIX ст. 15 мовиться про високий, з лікоть, хрест греко-руської форми зі шматком дерева з Господнього хреста, закритий «сіттю», сплетеною з безлічі листочків, пташенят, звірят і людських фігур, дуже ретельно виконаних. Серед тої чарівної мережки — 60 самоцвітів і 100 пер¬лин 16.

Під час реставрації цього хреста з діадемами у другій половині XV ст. на його підставці вміщено пластинку з гербом Яна Жеховського, краківського єпископа (1472–1488), герб капітули краківської кафедри, а також польського орла. У книжці «Музеї Кракова» 17 є детальний опис цього хреста, зокрема діадем, які складаються з прямокутних і квадратних пластинок, завершених фігурними зубцями. Усі квадратні частини декоровано емаллю, а також ажурно сплетеним рослинним орнаментом, у який закомпоновано фігурки рицарів, вершників на конях і фантастичних птахів. Діадеми декоровані також коштовним камінням і перлами. Польські мистецтвознавці вважають, що вони венеціанського або угорського поход¬ження і належать до жіночих корон візантійського типу. Хрест з діадемами датують другою половиною ХНІ ст., у його опис входять: дерево, оббите золотою бляхою, перли, коштовне каміння, емаль. Розміри — 83,5X58 см. Зберігається хрест у краківській кафедральній скарбниці.

До галицьких реліквій належить і корона Данила Романовича, яку папа Інокентій IV прислав на коронацію князя у Дорогичині 1253 р. Цю корону, перероблену на владичу митру, переховувано в перемиському кафедраль¬ному соборі. Звідси її вивезли 2 червня 1915 р. до Петербурга. Згідно з іншою версією, корону в 1942 р. передано перемиським єпископом у Ватиканський музей, де вона нібито зберігається досі.

Сама корона складається із золотої діадеми з фігурним зубчатим за-вершенням. З восьми зубців один — чоловий — дещо більший. Орнаментика корони виконана в техніці художнього литва із золотими наклад¬ними обрамленнями для коштовних каменів різної величини. Додана до корони верхня частина (митра) з парчі має зображення чотирьох золотом шитих херувимів і завершена хрестом. Уся митра обрамлена перлами. Сказане ще раз підтверджує наявність у Галичині великої ювелірної майстерні, що працювала для потреб княжого двора.

Крім емалі, в орнаментації виробів із золота і срібла застосовувано рисунок черню, тобто техніку оксидування. Поширеною була в декорі й філігрань. Рідше, здебільшого для оздоблення окладів ікон і церковних книг, використовували коштовне каміння.

До виробів галицького художнього ремесла належать і два великі срібні браслети-нараменники. Один з них, знайдений 1896 р. у Демидові, складається з двох симетричних половинок, закінчених рядом тонких срібних каблучок, що входять одна в одну, як шарніри. Кожна з половинок браслета всередині гладка, а назовні має вигравіруваний орнамент, оточений рамкою у формі накладених на пластинку аркад, що поділяють кожну половину на три поля. Середня частина однієї половини має схематичний рисунок лілеї, середня частина другої — рисунок людини в гостроверхій шапці, яка однією рукою тримає ратище, а в другій — якусь здобич. Бічні сторони обох половинок прикрашені симетричними зображеннями птахів (можливо, голубів), що сидять, піднявши голови і крила.

Другу пам’ятку — срібний браслет для зап’ястя — знайдено в селі Вікторові біля Галича. Він теж скаладається з двох широких стулок, з’єднаних, як і молотівський браслет, шарніром. Одна половинка поділена на три частини аркоподібним обрамленням. Поля цих частин заповнені стилізованим плетінчастим орнаментом. Друга половинка теж має аркоподібне розчленування на три частини. У середній частині зображено птаха, а у двох бокових розміщено стилізовані плетінчасті орнаментальні композиції.

Ці браслети подібні до браслетів києво-чернігівського виробництва. Щоправда, там немає у декорі зображення людської постаті, рідкісними є й зображення голубів. Це теж указує на місцевий характер виробництва згаданих срібних прикрас.

На території Галича трапляються також браслети з пластинок зігнутої спірально стяжки, часто — декоровані геометричним орнаментом. Два таких срібних браслети входили до складу Молотівського скарбу. Один, бронзовий, був знайдений на княжому дворі в селі Княжому біля Коломиї. Цікаві своїм напівхристиянським, напівпоганським характером «змієвики» — круглі двосторонні медальйони, на одному боці яких був напис і фігурне зображення архангела Михаїла, а на зворотньому — плетінковий змієподібний орнамент, від чого й походить назва прикраси. Такого типу срібний «змієвик» знайшов у румовищах Спаської церкви дослідник га-лицької старовини Л. Лаврецький 20. Його діаметр — 6 см з невисоким рельєфом. Виконано виріб способом литва з матриці. Аналогічний «змієвик» був знайдений в околицях Галича. Його діаметр — 5,5 см.

«Змієвики» служили талісманами проти недуг і чарів. Срібні або золоті «змієвики» носили князі й багаті бояри під час походів. Походять галицькі знахідки, мабуть, з Візантії або є копіями. Про це свідчать грецькі написи на них. Аналогом княжих «змієвиків» може служити золотий «змієвик» Володимира Мономаха. Зображення змії — символ дуже давній. Поширений в ранньосередньовічному мистецтві в скульптурі та мініатюрі, він перейшов у романське мистецтво, де зміїв зображувано в усій різноманітності символічних значень. Наприклад, символіку змії пов’язували з оновлен¬ням людини завдяки жертві Христові і поєднували із значенням «змія-спокуса». Це були відгомони давніх уявлень про природу як про арену постійної боротьби добрих і злих сил. Дуже поширеною на Русі XI–XII ст. була скань, або філігрань. Ювелірні вироби з тонкого скрученого золотого, срібного чи мідного дроту — здебільшого перстені — виявлено в археологічних розкопах у Звенигороді, Галичі, Перемишлі. Найкраща серед них Звенигородська знахідка — срібний перстень, виконаний у техніці скані в поєднанні з емалями і черню. Два срібні перстені з печатками були в Молотівському скарбі. На плоских круглих щитках зображено птахів з розпростертими крилами. На од¬ному з них в обідку є кириличний напис — «печать Івана», на другому — «печать Скачка».

Перстені з печатками знайдено і в Галичі, але їх щитки декоровані родинними знаками або розеткою.

На території Галича Я. Пастернак у 1936 р., розкопуючи угорські могили, появу яких тут пов’язують з часом переходу угорців через Київ, Володимир, Галич на землі Паннонії, в одній з найбільших могил (14 м у діаметрі) виявив поховання знатного дружинника, сімнадцять золотих пластинок і кільканадцять срібних бляшок із витиснутим рослинним орнаментом. Пластинки мали дірки для нашивання на шкіряний каптан та головний убір. Знайдено там же і золотий перстень з великим корнеолевим вічком, а також дві пружки золотої бляшки. Були речі також з бронзи і заліза, які належали до кінської збруї і спорядження воїна. Подібний інвентар знайдено і в другій могилі, де були поховані вершник та його кінь.

Про налагоджене ювелірне виробництво у давньому Галичі свідчать часті знахідки жіночих прикрас. Три пари срібних ковтків-сережок «київського типу» (дужка з трьома бусинами, прикрашеними зерню) знайшов Я. Пастернак біля Золотого Току на Вивозах ще під час археологічних розкопів 1938 р. Тоді ж було знайдено і три пошкоджені ковтки такого самого типу, дармовис — більшу нагрудну прикрасу з дугової бляшки з поздовжнім карбованим вушком, уже згадані бронзовий ковток старого типу (X ст.), лунницю з хрестиком між оберненими вниз ріжками, два чільця з вузьких пластинок бронзової бляхи, прикрашені литим, штампованим прямолінійним, геометричним орнаментом, малий дротяний браслет і половина бля¬шаного браслета, а також шість перснів. Бронзові орнаментальні чільця — часті знахідки на території Галича, мабуть, виробництво їх тут було масовим. Також знайдено персні з бронзи з щитком, на якому є розетки — восьмипелюсткові квітки або монограми власника, часто — з очком для коштовного каменя.

Цінною знахідкою є частина золотої сережки (одна намистина з більшою частиною дужки), виявлена 1976 р. на полі Церквиська, де в часи княжого Галича при головній міській дорозі на Підгородді стояла церква Благовіщення. Намистина трохи пом’ята, але збережена загалом добре. Можна визначити спосіб її виготовлення та мистецьку вартість. Діаметр сережки — 1,5 см, довжина збереженої частини дужки — 4,5 см. Ажурну частину творять вісім кілець, поділених поперечками, які утворюють квадрат. Усередині квадрата є кільце діаметром 5 мм. Кожне кільце і поперечки мають напаяні зернятка золота: Філігрань надає прикрасі мистецького шарму, створюючи чудову гру світла. Частина збереженої дужки з одного боку має вушко, між намистинами вона обвита тонким дротиком, на який теж напаяні зерна золота.

У 1920-х рр. біля села Вербова Бережанського району, поблизу Галича, знайдено срібний ковток-підвіску з тисненим плетінчастим орнаментом, облямований тисненою зерню. Такого типу срібний ковток галицького виробництва виявлено в селі Кичківці на Львівщині. Тут на тонкій срібній платівці відбито орнамент з опуклих переплетених смуг, проміжки між якими заповнені імітаційною зерню. Матрицю для таких ковтків Я. Пастернак знайшов у Крилосі ще 1938 р.

Серед ювелірних виробів у скарбі, знайденому біля Вербової, було вісім «аграфів» із зігнутою дужкою, скріплених між собою по чотири скруруч називали і гривною, і обручем. З XII ст. обручем називали вже тільки браслет. Нашийні й нагрудні гривни завжди були чоловічою чи жіночою оздобою, наприклад, «гривна цятована» — чоловіча прикраса, а «гривна місячна» — жіноча. В Іпатіївському літопису під 1289 р. мовиться, що князь Володимир Василькович Волинський «икону списа на золоте наместноую святого Георгия и гривну златую вьзложи на н[ь] с жемчюгом, и святую Богородицу списа на золоте же наместную и вьзложи на ню монисто зо¬лото с камением дорогьм». З тексту видно, що монисто (теж колишня назва гривни) покладено на ікону Богородиці як жіночу прикрасу, а на ікону святого Георгія покладено гривну як прикрасу чоловічу. Срібні гривни — округлі, квадратні, скручені, восьмигранні, часом прикрашені орнаментом у вигляді крапок — входили до складу багатьох скарбів, знайде¬них на території давнього Галича. Твори галицьких майстрів славилися по всій Русі, а також за її межами. Красу ужиткового мистецтва в Галичі розуміли і цінували. Це засвідчують численні повідомлення у давньоруських літописах і зарубіжних хроніках, у яких містяться своєрідні похвали творцям, художникам-«хитрецям».

З XII ст. обручем називали вже тільки браслет. Нашийні й нагрудні гривни завжди були чоловічою чи жіночою оздобою, наприклад, «гривна цятована» — чоловіча прикраса, а «гривна місячна» — жіноча. В Іпатіївському літопису під 1289 р. мовиться, що князь Володимир Васильковим Волинський «икону списа на золоте наместноую святого Георгия и гривну златую вьзложи на н[ь] с жемчюгом, и святую Богородицу списа на золоте же наместную и вьзложи на ню монисто золото с камением дорогьм». З тексту видно, що монисто (теж колишня назва гривни) покладено на ікону Богородиці як жіночу прикрасу, а на ікону святого Георгія покладено гривну як прикрасу чоловічу. Срібні гривни — округлі, квадратні, скручені, восьмигранні, часом прикрашені орнаментом у вигляді крапок — входили до складу багатьох скарбів, знайдених на території давнього Галича.

Твори галицьких майстрів славилися по всій Русі, а також за її межами. Красу ужиткового мистецтва в Галичі розуміли і цінували. Це засвідчують численні повідомлення у давньоруських літописах і зарубіжних хроніках, у яких містяться своєрідні похвали творцям, художникам-«хитрецям».

Джерело: стаття Михайла Фіголя «Металопластика та інші художні ремесла Стародавнього Галича» (Фіголь М. Металопластика та інші художні ремесла стародавнього Галича // Записки Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. — Львів: 1994. — Мистецтвознавство. Т. ССХХVІІ. — С. 28-43: ілюстр.)

Повернутись назад