Малярство Галицько-Волинського князівства
Незважаючи на те, що до наших днів дійшла дуже незначна кількість пам’яток галицько-волинського живопису, у нас є підстави реконструювати та аналізувати особливості художнього процесу, беручи за зразок вцілілі зразки, що походять з цієї регіональної школи. Здебільшого вони чудової якості і новаторські за суттю. Фресок та ікон збереглося зовсім небагато, але мініатюри являють собою прекрасні й дуже репрезентативні зразки галицько-руської традиції. Дослідженням галицько-волинської архітектури і мистецтва займався зокрема відомий дослідник українського середньовіччя Михайло Фіголь, фрагменти праці якого лягли в основу нашого тексту.
Разом з інтенсивним монументальним будівництвом розвивається й настінне малярство. Відомо, що стіни церков і палаців прикрашали фресками, а подекуди й мозаїками. Унікальною для середньовічної Русі формою монументального мистецтва став вітраж. На жаль, художнє оздоблення храмів Галича, Володимира-Волинського, Холма, Любомиля та інших міст не збереглося. Однак володіємо літописними свідченнями та фрагментарними археологічними знахідками, завдяки яким можемо частково реконструювати особливості інтер’єрного оформлення. До нашого часу збережено тільки пізніші монументальні ансамблі, переважно від ХIV — XV ст.
Відомо, що наприкінці ХІІІ ст. князь Володимир Василькович фундував розписи в храмах. Збережені фрагменти розписи стін Мстиславового Успенського собору у Володимирі-Волинському не дають повного уявлення про характер і особливості галицького фрескового живопису. На руїнах найбільшого галицького Успенського собору було виявлено частини фресок і навіть смальта, що вказує на наявність мозаїчних композицій. Повних фігуративних зображень, проте, не вивлено. Але достеменно відомо, що малярський ансамбль спроектований за ретельно продуманою системою. Найімовірніше, центральне місце займав образ Оранти та образ Пантократора, як і в київських храмах. Присутні й сюжетні цикли зі Старого і Нового Заповітів.
Про особливості живопису галицької школи свідчить живопис за межами Галицьких земель, зокрема в Польщі. Цікаві під цим оглядом фрески Вислицького Колегіуму, виконані наприкінці ХIV ст. На той час в Польщі працювали на запрошення короля Ягайла українські майстри, які оздобили фресками низку церковних і світських споруд (костел Чесного Хреста на Лисій горі, приватні покої короля у Вавельському замку в Кракові, Вислицький Колегіум, Сандомирський Колегіум, каплиця Святої Трійці в Любліні).
Фрески Вислицького колегіуму є найраннішими пам’ятками роботи українських майстрів на території Польщі. Близькі до них фрески кафедрального собору в Сандомирі, а також розписи каплиці Святої Трійці в Любліні. Вважається, що українських майстрів прислав луцький єпископ Іван на прохання короля Ягайла. Фрески каплиці Святого Хреста у Кракові також виконали галицько-волинській майстри на замовлення короля Казимира.
Збереглися фрагменти фресок з другої половини ХV ст. в Успенській церкві в Лужанах, а також цикл фресок у церкві Онуфрія у Лаврові. Стилістично з ними споріднені й фрески львівського Вірменського собору. Галицькі літописи, а також частково й візантійські хроніки свідчать про наявність фрескових розписів і в світських спорудах, зокрема в палаці Ярослава Осмомисла в Галичі.
Існувало й розвивалось також мистецтво ікони. Окремі твори імпортували, але також малювали і власні ікони. Збережено небагато пам’яток, серед них — Белзька (Ченстоховська) Богородиця та Холмська Богородиця. Рідкісна ікона візантійського походження кінця ХІІ — початку ХІІІ ст. зберігається в Національному музеї у Львові. Вона являє собою, по суті, фрагмент зі зображенням святців (мерологій), намалював ікону, як припускають дослідники, майстер слов’янин, що навчався у Візантії. До галицьких ікон, які збереглись до нашого часу, належить «Покрова Богородиці», що зберігається в Національному музеї в Києві. Дослідники, зокрема Людмила Міляєва, датують її до монгольським періодом, приблизно ХІІ — ХІІІ ст. Іконографія Покрови набула популярності в руському мистецтві. Культ Покрови, як припускають дослідники, особливо утвердився у Галицьких землях, де існував Покровський монастир. Саме звідти могла походити ікона Богородиці з київського музею. З галицьким малярством ікону ріднить характерна іконографія і специфічна колірна гама. Композиція зображає Богородицю, яка сидить на троні з молитовно піднятими руками, а по центру зображено немовля Ісуса. Ангели над Марією тримають розпростертий омофор. Внизу зображено священиків і серед них Андрія Юродивого та Епифанія.
До галицького малярства належить ікона Богоматері з Ісусом з Дорогобужа, яка вважається одним з найкращих зразків іконопису галицько-волинського князівства. Є підстави відносити до галицького українського малярства ікону «Богоматір з Ісусом», що зараз зберігається в Третьяковській галереї в Москві. Відомий автор цієї ікони — чернець П. Ратенський, який у 1305 році став митрополитом всієї Русі. Існує припущення, що Ратенський намалював також відому Луцьку Богородицю кін. ХІІІ — поч. ХІV ст., що походить з луцької церкви Покрови. До галицького іконопису відносять й ікону «Юрій-Змієборець» з церкви Іоакима й Анни з Станилі недалеко від Львова.
Ще одна унікальна пам’ятка галицького живопису — образ Іоанна Хрестителя з Войнилова біля Галича, яку за легендою перенесли з Крилоса. Зображення Іоанна близьке до іконографії болгарських і сербських ікон ХІV ст. з Дечан. Наступну пам’ятку, що на думку В. Свєнціцької також належить до галицької школи, є «Архангел Михаїл з діяннями» кін. ХІV ст. з Сторони на Дрогобиччині. По три боки від образу архангела розміщені клейма з сюжетними сценами. Можливо, ікона походила з церкви Михайлівського монастиря біля Созані, що на Старосамбірщині. Ікона «Стрітення» з Національного музею у Львові кін. ХІV — XV ст. характерна до певної міри архаїзуючою стилістикою та використанням архітектурних мотивів, що ріднять її з народною течією в українському іконописі.
Порівняно з монументальним малярством та іконописом краще збереглась книжкова мініатюра. До перших мініатюр, що їх пов’язують з Галицько-Волинськими землями, належить Трірський Псалтир, або молитовник Гертруди, про який детально розповідаємо в окремому матеріалі. Впродовж ХІ — ХІІ ст. було створено прекрасні зразки мистецтва книги — Трірський Псалтир, Крилоське Євангеліє (1144), Добрилове Євангеліє (1164), христинопільський «Апостол» (ХІІ ст.), два Євангелія, що зберігаються в Центральному архіві в Москві. У галицьких рукописах ХІІ — ХІІІ ст. переважають плетінчасті орнаменти рослинно-геометричного характеру.
Чільне місце в оформленні галицьких рукописів посідає тератологічна орнаментика, в мотиви якої входять фантастичні птахи, переплетені стрічками, завершення ких переважно вирішене в формі пальмети. Тератологічні ініціали прикрашають Добрилове Євангеліє. Яким Запаско пов’язує початки тератологічного оформлення в руській книзі саме з південно-західними землями. У Добриловому Євангелії виявилось своєрідне поєднання візантійської традиції з формами романського стилю. Вважається, що манускрипт походить з Волині, хоча існують версії й черемиського, й галицького походження.
У часи татарського лихоліття Галицько-Волинське князівство перебрало на себе роль центру книговиробництва. До найвизначніших пам’яток галицьких рукописних книг належить Галицьке Євангеліє ХІІ ст., ґенеза стилю мініатюр котрого лежить на межі комнінівської та ранньопалеологівської епох, сформованого в умовах прямих контактів візантійського та македонського живопису кін. ХІІ ст. з пізньороманською європейською мініатюрою.
Пожвавлення живописних тенденцій у розписах храмів і оформленні давніх рукописних книг у західних землях Русі ХІІІ ст. визначило становлення своєрідного оригінального стилю в мистецтві, яке в цей час вже мало розвинуту регіональну школу, котра в свою чергу впливала на художню культуру інших давньоруських земель. Галицько-Волинське князівство було багатим, з великою кількістю міст, а географічне розташування на кордонах з кількома європейськими країнами сприяло формуванню дуже сприятливої, насиченої різними віяннями творчої атмосфери.
До збережених пам’яток галицько-волинського живопису, який датується початком ХІІІ ст., належать дві мініатюри Хутинського Служебника, що зараз зберігається в Московському історичному музеї, з зображеннями Іоанна Златоуста і Василія Великого. Стилістика цих мініатюр близька до візантійського комнінівського періоду, їм властива чіткість і досконалість рисунку, образи передані з глибоким емоційно-психологічним чуттям. Високим мистецьким рівнем вирізняються і мініатюри з Галицького Євангелія 1266 року, що зберігається в петербурзькій бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. Майстерно оформленеі Бучацьке Євангеліє ХІІ — ХІІІ ст., прикрашене плетінчастими й рослинно-геометричними ініціалами, яких у манускрипті налічується аж 210. До галицько-волинських рукописів належить і Холмське Євангеліє ХІІІ ст. (сюжетні мініатюри додані аж в ХVI ст.). Заставки й ініціали, виконані в ХІV ст., мають не тільки плетінчасті орнаментальні мотиви, але рослинні з тератологічними зображеннями. Тератологічні образи використано в оформленні Євангелія ХІV ст. з Красносільського монастиря у Луцьку (5 заставок і 184 ініціали). До схожого типу книг належить і Галицько-Волинське Євангеліє, придбане у приватного колекціонера в російському Коврові Пушкінським домом. Рукопис датують другою половиною ХІV ст. Серед 400 ініціалів є й тератологічні (серед них багато з мотивом сидячого грифона). До манускрипту входять і фігуративні мініатюри, зокрема зображення з Іоанном Богословом, Прохором і Христом, який благословляє.
Мініатюри Хуптинського служебника і Галицького Євангелія, заставки Бучацького й Холмського Євангелій
Ілюстрування рукописної книги триває і в ХV ст., але в цей час з’являються зображення виконані на папері, а не пергаменті. Попит на книгу зростає, збільшується кількість мініатюристів. Серед них були і не висококваліфіковані, які, проте, внесли в книжковий живопис живий струмінь народної творчості. Ці особливості характерні для мініатюр Євангелія з Галича кін. ХV ст. Автор мініатюр, очевидно, був художником-фрескістом, що позначилось на техніці і стилістиці книжкових ілюстрацій.
Підсумовуючи, можна резюмувати, що мистецтво живопису було розвинене у різних проявах на галицько-волинських землях. Монументальні розписи прикрашали стіни соборів у Галичі, Звенигороді, Холмі. Львові, Перемишлі. Практикували також оздоблення мозаїчними та вітражними композиціями. Розвивався також іконопис, який набув особливої художньої виразності в галицько-волинському мистецтві.
Книжкова мініатюра також стала вагомим явищем в образотворчому мистецтві цих земель. Впродовж ХІ — ХІІІ ст. живопис та архітектура творили регіональну галицьку художню школу, яка посідала важливе місце в давньоруському мистецтві домонгольського часу. У пост монгольський час розвиток образотворчих мистецтво набуває нової якості — змістової і стилістичної. Провідне місце належить рукописній книзі, а зразки книжкової ілюмінації представляють справді виняткові мистецькі зразки.
На основі монографії Михайла Фіголя «Мистецтво стародавнього Галича» (Фіголь. М. Мистецтво стародавнього Галича. — Київ: Мистецтво, 1997. — 224 с.).